Економіка Донецьку у роки ВВВ

  Начальник цеху Телесов відшукував серед завалу вогнеупори , поспішав , бо на розбірці старої кладки печі каменярі Гречкосіїв , Нестеренко , Тітурін  перевиконували завдання втричі.

  Начальник робот Александровський , перевіривши відмінну роботу ремонтників в крані Богофалова , Савельєва , Мазалова і Хохлова , прикидав можливість підйому колон путей стосемидесятип’ятитонного крана , підйому їх та ремонту без демонтажу. Бригаді такелажників Бірюкова та бригадам монтажників Дубровського , Бичкова та Белікова  вдалося підняти та закріпити залізобетонну стіну газоочистки звалену трубою , що впала під час вибуху.

  Ділянки та цехи відділу капітального будівництва збільшували випуск металоконструкцій.

  Не вистачало карбіду та кисню для газозварників – переходили на клепку.

  Начальник ВКБ В.К.Кутненко , його заступник В.Д.Старовіров та секретар  парторганізації П.Г.Березин у важких випадках збирали нараду людей , які у середині тридцятих років працювали на реконструкції рудного двора. І часто бувало , що робоча порада допомагала знайти швидкий та вірний вихід з найтяжчого становища.

  В доменному цеху А.Н.Царицин розраховував силу зарядів.  Настиль , стоп’ятидесяти тонну , необхідно розколоти на шматки , обрушити донизу , але не раніше ніж бригаді Писєва вдасться прибрати двохсотп’ятидесятитонний «козел» у низу.

  Жорсткий графік , але бригади скорочують терміни.

  Катастрофічно не вистачає цементу. А де його узяти якщо він усюди потрібен ?

  25 вересня на заводі спалахнули перші електролампочки: головний механік та його люди одержали першу перемогу , пустили турбіну.

  Усі дивилися на яскраві лампочки , як на диво !

  За годи окупації забули , що це таке. Незабаром по відремонтованій залізно-дорожній  колії на завод прибув енергопоїзд , між цехами почали курсувати паровози й вагони відновленні в депо.

  Крановики відремонтували шість парових кранів і криків «гей ухнемо !» поменшало.

  Комсомольці виступили із закликом зібрати усі годні деталі , кольоровий метал та інструмент у розвалинах. І за короткий строк на складах виявилось дві тисячі цінних деталей , більше п’яти тисяч тонн кольорового металу , та більш семи тисяч різного інструменту. Особливо відзначилися бригади Антоніни Чепак і Демидова.

  Темп робот зростав.

  На оперативних нарадах у директора Андрієва все частіш і частіш вирішувалося питання: де брати людей ? Представники заводу виїжджали в села , в інші області , але повністю забезпечити потреби не змогли – усюди потребувались люди: країна воювала , працювала , і відновлювала порушене.

  Павло Васильович звернувся до наркома Тевосяна. Той пообіцяв допомогти.

  З усіх кінців країни до заводу почали прибувати робітники.

  Із Сибіру приїхало декілька бригад дівчат , що раніш працювали на будівництві цехів для евакуйованих с заходу підприємств. Сибірські комсомолки відмінно працювали у Донбасі , з Новосибірську прибув цілий загін з випускників шкіл фабрично-заводського навчання. В заводських гуртожитках чулася співуча мова українців , окаючий говірок гірківчан  та вологодців , самарські приспівки та саратовські страждання , козачі пісні Дона , Нижньої Волги і Урала , Кавказу та Середньої Азії.

  Селилися тісно – житла не вистачало , але жили дружно , знаючи , що їх праця необхідна для перемоги над ворогом.

 Бригади  що відновлювали мартенівську  піч №4 дотримали слова –  до 26-ої річниці Жовтня підготували  мартен до пуску.

 Не  малу роль у цьому зіграла  відмінна пам'ять майстра кам’яних  робот А.Соломко та архівні креслення комунікацій цеху врятовані в сорок першому К.Г.Могилевським та доставлені на завод з Серова.

 Пуск  довелося відкласти: монтажники  ще піднімали колони , ремонтники монтували кран , будівник накривали дах.

 У  мартені весь час підтримували  вогонь – спершу сушили кладку. Але за розповідям старожилів  вогонь підтримували швидше за  все тому , що кожному хотілося  бачити готову до роботи піч.  Обабіч неї пролягали шляхи  чи не всіх , хто йшов до цехів  , до верстатів та станків , на демонтаж та відновлення.

 На  допомогу монтажникам колон і  ремонтникам кранів приходили  багаточисленні добровольці: відпрацюють  у себе , - і до мартенівського.

13 лютого  почалася завалка мартенівської  печі.

 Першу  плавку повів А.Буриног.

 Втомлені , вимотані працею та поганим  харчуванням , вільні від діл  сталевари Д.Буриног , Герасимов , Грічкосіїв , Кашин , майстер А.Соломко , обер-мастера  Свирін та Петрушкин нетерпляче топталися поруч , радісно кивали одне одному: он він , пішов , рідний мартен!

  Біля  другої години дня підручний  сталевара Кузьмин пробив летку.  Сталь потекла по жолобу , обрушилася  до ковша. До верху скинулося  червоне полум’я , завирували  клуби диму , бризнув величезний  феєрверк іскор.

  Сотні  голосів закричали , сотні рук  зааплодували . Жінки та старики  потайки втирали сльози радості.  Хлопці та дівчата пустилися  до плясую

   16 березня 1944р. пустили стан400 , першу болванку прокатав вальцовщик Іван Захарович Юдин.

   30 березня доменщики задули піч№2.

   Коло горна стояли Чалий і  Танцура , майстри Гапон і Ходаков , обер-майстер Писєв. Уважно слідкували за їх роботою обер-мастер Пугаченко , горнові Кравченко , Внуков і Дяченко , газовики Міщенко і Федюнин , водопровідник Бабкін.

   Вів зміну інженер П.П.Чувпило. Домна дала відмінний чавун.

   Країна посилювала допомогу , і  відновлювальні  роботи ширилися.

   Заводський колектив оволодівав  майстерністю відродження.

   29 червня пустили другу мартенівське  піч; 30 червня – електростанцію  потужністю 5000кВт. 5 липня вступила  до строю домна№3 , найпотужніша  з усіх що працювали до війни.  Вона була відновлена в рекордно  короткі строки – за 30 днів. Монтаж  її вели прораби  Д.Ф.Данилов і Лебедько , на латкою автоматики керував інженер Л.С.Алексієв , вогнеупорну кладку вела бригада С.Я.Селиверстова.

    17 липня стала до стою воздудодувка , усіма роботами тут керував інженер І.Л.Парпаров. Частково почали працювати цехи – літейний , механічний , копровий , котельно-монтажний і транспортний.

    Випуск металу зростав кожен  день !

    Нарком чорної металургії і  І.Т.Тевосян 22 липня 1944р. за успішну роботу по відновленню зруйнованого заводу нагородив значками «Відмінник Соціалістичного змагання Наркомчермета» , з одночасним врученням грошової премії у розмірі місячного заробітку , 126 осіб.

    Наказом наркома «Похвальним  листом Наркомчермета» і місячним окладом були нагородженні 94 особи.

    Назавжди залишиться в історії  заводу імена кращих людей  того важкого та складного  часу: бригадирів Ульянова та  Нефедова , монтажника Клейменова , зварювальників Ткачука і Малишко , кузнеців Шушкова і Каськова , слюсарів Третякова , Романщука і Светочева , складальника поїздів Первушева , машиніста крана Климова , вантажників Тютюнова і Чабана , теслі Полякова , каменщика  Ращупника. Вони в двічі та в тричі виконували свої завдання , їх приклад надихак інших. Їх слава – слава всього багатотисячного колективу ,який вже лютому 1944р. зайняв перше місце у змаганні за відновлення зруйнованих заводів , йшов попереду всіх. Лютневий трудовий подвиг був відмічений премією та Червоним прапором Державного Комітету Оборони.

   У лютому ж заводчани зібрали  один мільйон чотириста тисяч  рублів на створення авіаескадрильї  «металург Донбасу».

   Як і у 1931р. , заводчанам багато  допомогла «правда». Її виїзна редакція працювала на заводі. Щоденно виходили листівки – славили передовиків; випускалися «блискавки» , як що десь виникали неполадки.

   Хлесткі вірші та заклики підхоплювалися ставали крилатими , допомагали жити та працювати.

  За 1944р.  країна отримала чавуна 141 тис.т , сталі – 80,4 тис.т , і проката – 7,7 тис.т.

  За  досягнуті успіхи завод був  вписаний до «Книги трудової  слави» Української республіки.

  Особо  відзначившихся в сорок четвертому році внесли до заводської «Книги Пошани».

   Посталий з руїн завод в  1945р. продовжував набирати сили.

   Повним ходом йшов ремонт домен  та мартенівських печей , прокатних  станів та обладнання в підсобних  цехах , під’їзних путей та  подвижного составу. Освоювалися потужності робочих агрегатів , відгружалися нові профілі прокату , необхідні фронту.

   Відмічаючи заслуги колективу , Радянський уряд у квітні 1945р. нагородило орденами В.П.Андрієва , головного інженера К.В.Баранова , парторга   В.Ф.Вансяцького , начальників цехів та служб А.Н.Царицина , І.М.Ектова  , С.А.Теклесова , К.Г.Магилевського  , М.А.Лапіса , В.Н.Кутненко , В.Д.Староверова

   Робочому колективу вручили прапор  Ради Міністрів СРСР.

   На початку травня прапор передали  на довічне зберігання заводу , і зараз воно знаходиться  музеї історії заводу.  Президія  верховної ради СРСР нагородив 2477 робочих і ІТР заводу медаллю «за доблесну працю у Великій Вітчизняній війні           1941-1945рр».

    За шість місяців 1945р. металурги  відправили понад плану: чавуна  – 12500т ,       сталі-2200т   і прокату – 5740т. До кінця року потужність заводу була доведена по чавуну – 233тис.т , сталі – 176тис.т , прокату – 89,7тис.т. одночасно йшли масштабні відновлювальні роботи та реконструкції .

   Для воїнів закінчилися битви  , але битви ще чекали переможців !

   Із Східної Пруссії на завод  прибув сапер Іван Федорович  Новосельцев. Визволений Радянською Армією з фашистського концтабору в Макіївці , Новосельцев з сорок третього року брав участь у боях за Крим та Білорусію , воював в Пруссії , нагороджений медаллю «за Відвагу».

   З центральної Германії розвернувся  Іван Дмитриєвич Кожан. Кожан поступив на завод у 1926р. , спочатку кузнечив  , а у 1932р. перейшов до мартенівського цеху , швидко почав робити успіхи. Вже до війни Кожан давав першосортні плавки по аналізу.

   За війну багато пройшов та  звідав рядовий , а потім офіцер-орденоносець  Іван Кожен.

   Фронтовик Григорій Євгенович  Клименко в п'ятнадцять років   поступив чорно робочим в старий  мартен , на ручну завалку печей.  Через дванадцять років , в  1938 р. , став до печі сталеваром. Мартенівські іскусники  Плетньов та Семенов , що знали порядки Свіцена , передали Клименко не тільки майстерність , але й деякі навички: Григорій Євгенович ніколи не обертався спиною до печі , любив повторювати:

• Спин6ою не побачиш , як сталь вариться.

    Поверталися переможці воїни.  Погорювавши про загиблих , рідних  та друзів , про зруйноване місто  , обговоривши нелегке життя , що чекало їх попереду , відмовлялися  від належної фронтовикам місячної  відпустки , йшли до цехів.

     Скоро фронтовики повернули втрачений  за воєнні роки ритм роботи. Почали настигати передовиків   , братів Кашиних , Черткова і Герасимова. Першу перемогу одержав Клименко – зварив плавку за 9,5 години ,замість 15 годин .

     С цієї плавки і пішло. Видали такі ж Кожан і Новосельцев.

     У січні виконали план на 121% , набавили три проценти у лютому , а в березні дали 135%.

     У  травні фронтовик Беленков зварив 125т плавку за 8,20 хв , а Григорій Петров , теж фронтовик , за такий же час видав 134т плавку.

     Якщо у квітні мартенівський  цех давав сімсот тон на  добу , то в травні виплавка  досягла сімсот сорок дві тони.

     25 червня Григорій Клименко дав  зверх полу річного плану 1397т  . Більш ніж 1000т виплавили до  цього часу зверх плану Кожан  , Новосельцев , Бевенков , брати Петрови , Чертков , Герасимов і Дорохов , брати Буренки.

     Повернення воїнів благотворно  сказалося повсюди. Вони вносили  в роботу фронтову дисципліну , напористість , вміння долати будь  які труднощі.  За дев’ять місяців  1946р. колектив заводу відвантажив  понад плану  більш  10тис.т  чавуну , 15тис.т сталі і 14тис.т  прокату.

     Все менше ставало руїн. З розвалин  випростались цехи.

     Тільки при відновленні блюмінга  вивезено більш чотирьох тисяч  кубометрів сміття; від четвертої  мартенівської печі – більше  трьох тисяч кубометрів.

    Ще далеко довоєнної потужності  заводу , але за два роки зроблено  немало. До кінця 1946р. планувалося  задути третю домну , ще дві  мартенівські печі. Крім блюмінга  і стана400 будуть пущені прокатні  стани  250 і 710.

    Оборудується підйомний кран  у копровому , очікується 25-тонний  паропутевий кран з Мурманська – стане легше. Із різних областей країни , із Германії в рахунок репарацій йде обладнання , матеріали і механізми. Повертаються із армії та уральських заводів спеціалісти. Створюються усі умови для повного відновлення цехів.

    І знову директор , залишившись  наодинці , обмірковує най труднішу  свою задачу. Як створити людям  кращі умови для роботи ? Головне  , що може зірвати усі плани  , - вкрай важке положення з  продовольством. Скудні пайки , скудне  харчування в їдальнях , стрімко  зростаючі цін на продукти  на базарах , а люди чекають  і сподіваються , що їх керівник , а нині і депутат Верховної  Ради , зобов’язаний зробити усе  , щоб забезпечити робочий колектив  додатковим харчуванням.