Друга світова війна

В середині липня 1942 р. сили вермахту вийшли до р.Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 p.). 23 серпня 6-а армія фон Паулюса вийшла до Волги і одержала можливість тримати  місто під ураганним вогнем.

Щоб припинити відступ  радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталіним був підписаний наказ №227, відомий  як наказ "Ні кроку назад". Сутність його полягала в тому, що відступаючі  бійці і командири розглядались як боягузи і дезертири й підлягали  покаранню відповідно до умов військового  часу. За власні прорахунки і помилки  Сталін перекладав відповідальність на армію.

14 жовтня німецькі війська  після потужної авіаційної та  артилерійської підготовки пішли  на штурм міста. Почались жорстокі  вуличні бої. Обидві сторони  зазнали важких втрат. 14 листопада  німці почали останній штурм  міста, їм вдалося на окремих  ділянках пробитися до Волги,  але це був їхній останній успіх. У відповідності з планом "Уран" 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - перейшли в контрнаступ. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії. Вона нараховувала 1106 тис. чол., 15 500 гармат і мінометів, 1463 танків і самохідних гармат, 1350 бойових літаків. їм протистояло до 1 млн. солдат і офіцерів вермахту, 10 290 гармат, 675 танків і штурмових гармат, 1216 бойових літаків.

23 листопада 1942 р. радянські  війська замкнули кільце навколо  330-тисячного угруповання ворога.

Щоб прорвати оточення і  допомогти армії Паулюса, група  армій "Дон" (командуючий генерал-фельдмаршал  Манштейн) завдала потужного танкового  удару в грудні 1942 р. в районі м. Котельниково, але була відкинута радянськими військами.

Після відмови фон Паулюса  капітулювати, почалось знищення німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених німців здалися в полон, інші загинули.

Перемога під Сталінградом мала велике історичне значення:

- вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;

- розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;

- почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;

- було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;

- поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.

Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову  заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво  ставило завдання розгромити радянські  війська на Курському виступі і завдати удару Москві. Німецькі армії, що готувались до наступу, нараховували 900 тис. чол., 2700 танків і самохідних гармат (серед них машини нових зразків - "Тигр", "Пантера", "Фердинанд"), 10 000 гармат і мі- ; нометів, 2000 літаків.

Радянське командування дістало  точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей  час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту - 1336 тис. чол., 3306 танків і САУ, 19,3 тис. гармат і мінометів, 2650 бойових літаків - було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою обезкровити воєнний  потенціал німців і завдати їм контрудару.

5 липня 1943 р. почалася  Курська битва. 12 липня 1943 р. під  Прохоровкою німці зазнали тяжкої  поразки в ході найбільшої  танкової битви в історії Другої  світової війни.

23 липня німецький наступ  було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська  перейшли в контрнаступ по  лінії Орел-Курськ-Бєлгород. До 23 серпня  було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. В ході Курської операції було  знищено 500 тис. солдат і офіцерів  вермахту, 1,5 тис. танків та іншої  військової техніки.

В результаті перемоги під  Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилась  проривом німецької оборони - "Східного валу", визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної  України.

В 1944 р. радянські війська  завдали удару по нацистах на протязі  всього радянсько-німецького фронту. З 14 січня по 1 березня 1944 р. були повністю розгромлені німецькі війська під  Ленінградом. Закінчилась 900-денна блокада  легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. осіб.

Головний удар по ворогу взимку і навесні 1943 р. був нанесений  на Правобережній Україні і в  Криму. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська  операція. В ході бойових дій тут  було оточено і знищено 55 тис. солдат і офіцерів вермахту. За тактикою і  військовим мистецтвом оточення і знищення німецького угруповання в районі Корсунь-Шевченківського одержало назву "другого Сталінграду".

За наступом на Правобережній  Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту. Вона завершилась 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. В цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також  військову техніку.

Влітку був нанесений  потужний удар по фінській армії на карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир'я  з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. відповідно із згодою норвезького уряду радянська армія вступила на територію Норвегії.

Вагомі перемоги радянської армії спонукали союзників до відкриття Другого фронту в Європі.

Розвиваючи успіх союзних  держав, влітку 1944 р. радянські війська  провели дві стратегічні операції - Білоруську "Багратіон" (23 червня - 29 серпня) і Львівсько-Сандомирську (13 липня - 29 серпня).

В результаті цих операцій зазнала нової поразки німецька група армій "Центр". Радянська  армія звільнила Білорусію, частину  Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала ріки Нарев і Вісла. Протягом 1944 р. було розбито ще 3 угруповання німців.

Велике значення для радянсько-німецького фронту, успіхів союзників мали Яссько-Кишинівська  і Прибалтійська операції. В жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія  України. Восени 1944 р. ворога майже повністю було вигнано з території СРСР, радянські війська вступили на територію  Болгарії, Югославії, Чехословаччини, Угорщини і Норвегії.

Початок визволення України

Восени 1942 року на Волзі в  районі Сталінграда розпочалася  одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Міловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених  пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській  землі.

Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати  поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під  Курськом дав можливість визволити  місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни  Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити  Україну від німецько-фашистських  загарбників. Першим етапом цього плану  стала підготовка до визволення Лівобережної України.

Протягом серпня - вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя  з його промисловим серцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти  в безсилій люті теж застосували  тактику «випаленої землі» — знищували  все, передусім промислові об'єкти й  матеріальні цінності, які не можна  було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно  ліквідували німецькі плацдарми  в районі Мелітополя та Запоріжжя  й самі почали закріплюватися на правому  березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.

Визволення Києва  від німецько-фашистських загарбників

«Східним валом» назвали  фашисти укріплення на правому березі Дніпра. Тут їм удалося сконцентрувати значні військові сили, зокрема есесівські танкові дивізії «Адольф Гітлер», «Рейх» та ін. Командування вермахту розраховувало  на те, що Дніпро як багатоводна річка  з високим правим берегом стане  надійним оборонним рубежем. «Радше Сонце впаде в Дніпро, ніж росіяни  здолають Східний вал», — хвалькувато  заявляв Гітлер.

Протягом жовтня 1943 року війська І Українського фронту під  командуванням М. Ватутіна вели запеклі  бої за розширення плацдарму на правому  березі Дніпра в районі Букрина. Незважаючи на це, спроба розвернути наступ на Київ успіху не мала. На цьому напрямку ворог  зосередив велику кількість військ, організував глибоку ешелоновану  оборону й чинив запеклий опір. У ході Дніпровської наступальної операції виявилася слабка матеріально-технічна підготовка військ, не вистачало переправних  засобів, незадовільно забезпечувалося  прикриття наступальних частин. Учасник  подій В. Астаф'єв (відомий радянський письменник) згадував у своїх щоденниках: «Двадцять п'ять тисяч входить  у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять. Через  п'ять - шість днів усе це спливає. Уявляєте?»

Ураховуючи ситуацію, яка  склалася в районі Києва, ставка Верховного головнокомандування та керівництво  І Українського фронту прийняли рішення  про перевезення наступальних сил  на новий плацдарм у район Лютежа. Такого маневру фашисти не очікували. Після запеклих боїв 6 листопада 1943 року столиця України була повністю звільнена від німецько-фашистських  загарбників. Перемога над ворогом  мала широкий міжнародний резонанс. Після визволення Києва Лондонське радіо сповістило: «Взяття Києва  радянськими військами є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення... Німеччина  чує похоронні дзвони. На неї насувається  лавина». Гітлерівське командування за будь-яку ціну намагалося відбити  Київ. Для цього на Київському напрямку були зосереджені значні танкові  північніше Києва. Жовтень 1943р. та моторизовані сили. 13 листопада почався німецький  контрнаступ. Важкі бої тривали  до 25 листопада. Гітлерівцям удалося захопити Житомир та Коростень. Командування І Українського фронту ввело в бій стратегічні резерви. Наприкінці грудня фашистів відкинуто від Києва, була звільнена територія, захоплена німцями напередодні. За Київську наступальну операцію 2 438 воїнам присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Десятки тисяч воїнів одержали високі державні нагороди. 65-ом військовим частинам та 15-ом з'єднанням на честь визволення Києва надано назву «Київські».

У результаті успішних бойових  дій радянські війська оволоділи  на правому березі Дніпра територію  площею близько 500 кв. км. Київська наступальна операція завершила корінний перелом у ході Другої світової війни й мала надзвичайний вплив на весь наступний характер воєнних дій.

На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці того ж місяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною  підписано угоду про возз'єднання  Закарпаття з Українською РСР. 8 травня 1945 р. капітулювала Німеччина, а 2 вересня  — Японія. Це означало, що Друга світова  війна фактично закінчилася.

Отже, визволення України  було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній  співпраці фронту і тилу. Війна  зумовила кардинальні зрушення в  суспільному житті України. З  одного боку — це невигойні рани та гігантські збитки, пов'язані з  численними людськими жертвами, грабіжництвом  окупантів, руйнаціями. З іншого —  з війною пов'язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання  свідомості та віри у свої сили народу, концентрація в межах однієї держави  основної частини українських етнічних земель.

Внаслідок німецько-радянської війни загинуло понад 30 мільйонів  осіб. Це був найкривавіший театр  воєнних дій під час Другої світової війни. В боях було задіяно  найбільше наземних сил за всю  історію воєн 20 століття. Конфлікт супроводжувався великими втратами як серед військового, так і цивільного населення. Характерною ознакою протистояння була ідеологічна боротьба — комунізму і націонал-соціалізму, яка сприяла жорстокості у війні. Під час конфлікту обидві сторони широко застосовували тактику «випаленої землі», масові розстріли, знищення населених пунктів тощо. Жертвами цієї війни стали, за деякими оцінками, близько 27 млн громадян СРСР. (Офіційна кількість втрат з боку Німеччини — 13 млн осіб.) За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн. українців, у радянських партизанських формуваннях — від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА — понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8-10 млн, демографічні — 10-13 млн осіб.

На території України  німці спалили разом із мешканцями 250 сіл. У 230 концтаборах і гетто, а  також в інших місцях масового знищення від рук нацистів загинуло 5,5 млн осіб. Близько 2,5 млн полягло  на фронтах. З 2,8 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для  роботи на промислових підприємствах  і в сільському господарстві, близько 2,4 млн були з України. Втрати українського народу у війні становили 40-44 % від  загальних втрат СРСР.