Дипломатична діяльність Б. Хмельницького

На підставі тієї ж угоди  господарі молдавський та волоський  мали надати військову допомогу князеві  семигородському.

У свою чергу, король шведський Карл-Густав підпивав 6 грудня 1666 року «трактат вічного союзу» з Юрієм Ракочі. На підставі цієї угоди, а також трактату між королем шведським Карлом-Густавом і курфюрстом бранденбурзьким Фрідріхом Вільгельмом, підписаного в Мальборку 26 червня 1656 року, король шведський мав одержати Помор'я, Прусію королівську, Курляндію, Ліфляндію, Семигалію, воєводства Плоцьке і Мазовецьке, частину Литви і частину Білорусі до воєводств Полоцького та Вітебського. Решту Литви як окреме князівство мав дістати князь Богуслав Радзівілл. Курфюрст бранденбурзький отримував всю Великопольщу (воєводство Познаньське, Каліське, і т. д.), а князь семигородський — Краків і Малопольщу. Справа «руських земель» Польщі й Південної Білорусі мала бути вирішена на Підставі безпосередньої угоди між Швецією й Україною. Таким чином, ця майбутня шведсько-українська угода мала зв'язати всі попередні поодинокі трактати і завершити оформлення союзу всіх держав у єдиній коаліціі.

У кінці 1656 року Б. Хмельницький активно включився у справу розподілу Польщі. За його наказом на допомогу Юрієві Ракочі було направлено козацьке військо на чолі з полковником Антоном Ждановичем, що мав довершити окупацію західних «руських земель». У відповідь на це Москва вступила у війну на стороні Польщі, тим самим виступивши проти Швеції, Семигороду й України. Б. Хмельницький наказав зміцнити українські залоги в Білорусі, а на допомогу А.Ждановичу надіслав свіжі сили на чолі з Юрієм Хмельницьким, який дістав наказ поводитись із, московськими військовими частинами, що зустрічатимуться серед польських військ, як із ворожими...

Разом з тим у середовищі Османської імперії спостерігалося зростання пропольських, антиукраїнських  настроїв. Це змушувало Б.Хмельницького  відтягувати розправу коаліціі над  Москвою, натомість зміщуючи акценти на протитурецький фронт. Через свого особистого посла отця Данила гетьман Б.Хмельницький пропонує шведському королю широкий військовий план коаліціі, що мала б на меті завоювання та ліквідацію Туреччини, а також звільнення від мусульманської неволі між християн, в першу чергу греків. До цієї коаліції, згідно із задумом Б.Хмельницького, мали б увійти: Швеція, Україна, Москва, Англія, Венеція, Австрія і Персія. Певну роль могли в у ній відіграти також Волощина, Молдавія, Семигород.

На превеликий жаль, смерть Великого гетьмана Б.Хмельницького  поклала край цим грандіозним  задумам. Недалекоглядні наступники його, орієнтуючись на Москву та Варшаву, поховали на століття ідею Великої України — потужної імперії на сході Європи...

Увійшовши до окладу Московської  держави, Україна змінила вісь експансії  Російської імперії. Якщо до другої половини XVIII століття метою російської політики було опанування земель над Білим та Балтійським морями і Сибіром, то із приєднанням України віссю московської геополітики стає південний і вхідний напрямок, намагання — оволодіти Кавказом, закріпитись у Середній Азії та посісти північне узбережжя Чорного моря, протоки до Середземномор'я та південні торговельні шляхи.

Висновок: під час коаліції держав, почалось неймовірне поділення  деяких держав, під час якого Україна  прилучилась до розподілення Польщі.

 

 

Висновок

Доба гетьмана Хмельницького була яскравим проявом намагання утвердити  Україну у Балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву. Зовнішньополітична активність дивує  своєю масштабністю і багатовекторністю. Не маючи у своєму розпорядженні налагодженої системи зовнішньополітичних відносин, підготовлених кадрів, він дуже швидко спромігся створити розгалужену і ефективну дипломатичну мережу, запровадити в життя самодостатню концепцію української міжнародної політики та впродовж тривалого часу успішно її реалізовувати.  
Гетьман чітко уловив тенденцію розвитку тогочасної Центрально-Східної Європи і збагнув, що утвердження українського народу в якості політичної нації можливе лише за умови проведення надзвичайно активної зовнішньої політики. Отож уже на початковому етапі повстання вражаючі перемоги над королівськими військами були здобуті значною мірою завдяки тому, що їм передував дипломатичний тріумф. Урахувавши гіркій досвід попередніх козацьких виступів, які неминуче розбивалися об добре злагоджену, організовану польську кавалерію, Хмельницький напередодні свого виступу залучив на свій бік важливого воєнно-політичного союзника – Кримське ханство.  
Надалі зовнішньополітична активність гетьманського уряду не лише не вщухла, а й, з огляду на нові грандіозні завдання унезалежнення України, істотно посилилася. Прагнучі залучити нових воєнних союзників і відповідно активізувати політичний тиск на польське керівництво, Хмельницький налагодив тісні стосунки з Оттоманською Портою, Валахією, Молдавією.  
Слід підкреслити, що політика союзу з Портою і Кримом була непопулярною серед народу через те, що покликані для спільних воєнних дій на українські землі турки і татари грабували українські міста і села, брали ясир, плюндрували поля. До того ж вони часто зраджували українські війська у найвідповідальніші моменти боротьби (Зборівська битва, битва під Берестечком та ін.). Потрібно було ще десять років для того, щоб козаки усвідомили необхідність підходу до конкретних проблем з урахуванням загальноукраїнських інтересів. На цей шлях встав Богдан Хмельницький, який знаючи з минулого досвіду про ненадійність південних союзників, у той же час усвідомлював, що військово-політичний контакт між українськими козаками Кримом та Портою може забезпечити умови для реалізації воєнних дій проти Польщі за незалежність України. Історія підтвердила погляди Хмельницького. Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Крім налагодження стосунків з вищеназваними країнами, Україну пізніше визнали Венеція, Валахія, Швеція та ін. 

О. Рудакевич, аналізуючи внутрішню і зовнішню політику Б. 
Хмельницького, визначає, що тут не все було гаразд. По-перше, він 
недостатньо уваги приділяв мобілізації, узгодженню дій і консолідації 
усіх українських сил у визвольній боротьбі. Часто Хмельницький вживав 
суворих заходів для приборкання невгамовної селянської стихії, дозволяв 
шляхті чинити над «черню» розправи. У цілому можна сказати, що гетьман 
Хмельницький так і не зумів вийти за рамки інтересів козацького стану в 
здійсненні внутрішньої політики. По-друге, в укладанні союзів з іншими 
державами гетьман діяв як воєначальник, для якого необхідно було будь-що 
виграти даний бій. Перебуваючи в цейтноті, він не надто ретельно 
прораховував політичні наслідки укладених договорів. Хмельницький надто 
великі надії покладав на зовнішні сили і витрачав на їх пошук і 
мобілізацію багато зусиль. Певною мірою це було виправданим: до цього 
зобов’язував колоніальний стан і уразливість геополітичного становища 
України. Тому далеко не випадковими були інтенсивні контакти Б. 
Хмельницького із зовнішніми політичними силами південних країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гласарій

1. Внутрішня політика — політика, що проводиться в межах держави.
2. Зовнішня політика — сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб ведення зовнішньої політики — дипломатія.
3. Коалі́ція — політичний або військовий союз держав, які домовилися про спільні дії з тих чи інших питань міжнародних відносин.
4. Союз — об'єднання, спілка, товариство.
5. Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
6. Бояри — Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.
7. Гетьман — назва вищих воєначальників у таких державних і військово-державних утвореннях.
8. Запорозька Сі́ч — укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття з дислокацією за порогами Дніпра.
9. Кримські татари — народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляютькримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї.
10. Окупація — у військовій справі та в міжнародному праві тимчасове заняття збройними силами території супротивника.
11. Московсько-польська війна — багатоетапний військовий конфлікт за володіння українськими землями між Річчю Посполитою та Московським царством. У польській історіографії ця війна є частиною іншої війни відомої під назвою «Потоп»

   Визначення були взяті із сайту: http://ukrmap.su/uk-wh7/1182.html

 

 

 

 

 

 

 

Календар  дат

1. 27 грудня 1595 р. (6 січня 1596 р.) - 27 липня 1657 р. (6 серпня 1657 р.)   – роки життя Б. Хмельницького.
2. 1648-1676 рр. – дипломатична діяльність Б. Хмельницького.
3. 1648р. – звернення гетьмана до Кримського ханства.
4. В кінці 1649 – на початку 1650 рр. – спроба польсько – гошайського зближення.
5. 1625р. - вирушення запорожців на государеві землі.
6. Березень 1648р. - було укладено угоду про спільні воєнні дії козаків і татар проти Речі Посполитої.
7. 1654 р. - українсько-московський договір.
8. Червень 1648 року – смерть короля Речі Посполитої, відправлення дипломатичного посольства до Стамбула.
9. 1648 р. - між Османською імперією та українським гетьманом було укладено угоду сюзеренно-васального типу.
10. 1648 р. – укладення договору с турецьким султаном, започаткування формування чорноморської політики.
11. 1649 р. - гетьман продовжував міжнародну політику щодо зміни протекції.
12. 1649–1650 рр. - визнання османського протекторату над козацькою Україною.
13. 1650–1651 рр. – підписання  другого «османсько-козацького» договору.
14. 21 серпня 1652 р. - шлюб старшого сина Тимофія, з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків.
15. Вересень 1652 р. – смерть Тимофія Хмельницького.
16. 1654 р. – підписання Переяславської угоди.
17. 1655 р. – кампанія проти Польщі.
18. 1656р. – підписання мирного договору між Москвою та Польшею.
19. 7 вересня 1656 р. -  був підписаний «трактат вічної приязні» між гетьманом Б.Хмельницьким та князем Ракочі.

   Дати були взяті з сайту: http://historical-club.org.ua/istoriya-ukrayini/478-istoriya-ukrayini-v-datax.html

 

 

 

 

Персоналій

1. Богдан Михайлович Хмельни́цький — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648–1657). Реєстровий козак,військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською Портою.
2. Іслям III (1604—1654) — кримсько-татарський державний, політичний і військовий діяч. Кримський хан (1644—1654) з династії Ґераїв. Син Селямета I Ґерая.
3. Богуслав Радзивілл (3 травня 1620 Гданьск — 31 грудня 1669 під Кенігсбергом) — державний і військовий діяч Речі Посполитої. Великий хорунжий Великого князівства Литовського i конюший з 1646 р. Представник магнатського роду Радзивіллів.
4. Тиміш (Тимофі́й) Хмельницький (16 вересня 1632 — 15 вересня 1653) — український військовий і політичний діяч, козацький отаман, один із учасників і керівників Хмельниччини. Старший син Богдана Хмельницького. В джерелах також зустрічається як Тіміш (Тимош) Хмельниченко.
5. Антін Жданович (? — після 1660) — український військовий діяч періоду Хмельниччини, полковник київський (1650—1653, 1655—1656), наказний гетьман, посол до Туреччини (1650, 1651), Польщі (1653), Московщини (1654), генеральний суддя (1656). 
6. Юрій II Ракоці (30 січня 1621 — 7 червня 1660) - 1654 відновив дружні стосунки з Україною, і 1656 був створений військовий союз Семигороду, України і Швеції проти Польщі (див. Шведський потоп). 1657 Ракоці, за допомогою українських і шведських військ, вдалося захопити значну частину Польщі, включно з Краковом і Варшавою, але він виявився нездібним полководцем та політиком.
7. Карл Х Густав ( 8 ноября 1622 — 13 февраля 1660) – в 1655 году, стремясь к установлению на Балтике шведского господства, король начал войну с Польшей. Война развивалась с переменным успехом, к тому же ситуация осложнилась со вступлением в неё летом 1656 года России. В первой половине 1657 года шведы были вынуждены очистить Польшу от своих войск и сосредоточиться в её северной части. Летом они столкнулись с целой коалицией держав — Польши, Австрии, Бранденбурга и Дании.
8. Фрідріх Вільгельм  (16 февраля 1620 — 29 апреля1688) курфюрст бранденбургский, прозванный Великим курфюрстом, и герцог Пруссии издинастии Гогенцоллернов. Сын курфюрста Георга Вильгельма и Елизаветы Шарлотты Пфальцской основатель бранденбургско-прусского государства.
9. Юрій Хмельницький (1641—1685) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1657, 1659—1663). Гетьман Правобережної України (1678-1681, 1685). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.
10. Джалалій Филон Прокопович  (? — 1659) — військовий діяч, полковник прилуцький, черкаський, кропивнянський, дипломат, один із видатних полководців Визвольної війни сподвижник Б. Хмельницького. За походженням — татарин.

Біографії персон були взяті із сайту: www.wikipedia.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

1. Липинський В. Україна на переломі.- Київ, 1995.- с. 143-156
2. Янчук О. Дипломатія Богдана Хмельницького //Чорноморські новини.- 2000.- 20 січ.
3. Сушинський Б. Козацькі вожді України.- Одеса: Альфа-Омега, 1998.- с. 492-517
4. Шевчук В. Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення.- Київ: Абрис, 1995.- с. 163-191
5. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.2.- Київ: Либідь, 1992.- с. 138-171
6. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності.- Київ: Наукова думка, 1994.- с. 92-116
7. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького.- Київ: Молодь, 1995. - с. 67-98
8. Солдатенков В.Ф. Українська революція: Історичний нарис.-К.: 
   Либідь, 1999.-с. 159-176
9. Цибульській В. Деякі проблеми зовнішньої політичної діяльності 
   уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії //Український 
   історичний журнал.-1995.-№4.-С.77-87.
10. Рудакевич О. Богдан Хмельницький і українська національна ідея 
    //Сучасність.-1999.-№1.-С.70-75.