Розробка системи візуальних комунікацій для презентації авторського портфоліо

Уже в XI столітті на Русі створювалися високомистецькі  мініатюри "Остромирово євангеліє" (1056-1057), "Ізборник Святослава" (1073) із зображенням князівської родини. У XVI столітті, крім мініатюр релігійного характеру, одержали поширення історичні і побутові сцени.

Нового розквіту досягла книжкова ілюстрація у зв'язку з винаходом друкарства.

З XV ст. ілюстрації до друкованих книг гравірувалися на дереві, згодом - на металі.

Гравюра на дереві була відома в Росії в середині XVI століття. В XVII столітті в Росії  поширилася гравюра на металі. Російські  майстри створили опуклу гравюру  на олові. У гравюрі на металі різцем, сухою голкою й офортом у XVII столітті досягли високої майстерності Ушаков, Трухменський, Андрєєв, Бунін, Тарасевич та інші.

З винайденням  у XVIII ст. техніки деревориту - гравюри  виконують на дошці з дерева, розпиленого  впоперек. Найкращим матеріалом для  нього є самшит, груша, бук, горіх і вишня, а в XIX ст. - літографії - способу плоского друку, при якому для виготовлення друкарської форми використовують вапняк, т. з. літографський камінь, листи цинку або алюмінію.

Малюнок на поверхню каменю наносять спеціальною жирною тушшю або літографським олівцем. Проміжні (пробільні) елементи малюнка обробляють розчинами азотної (камінь) або фосфорної (метали) кислоти та колоїдом, завдяки чому вони фарб не сприймають. Вкрите фарбою зображення відбивають безпосередньо на папері.

Надалі став застосовуватися офорт - вид гравюри  на металі, у якій заглиблені елементи зображення виходять шляхом травлення  металу кислотами. Для виготовлення друкованої форми служать пластини з міді або цинку, гладка відполірована  поверхня яких покривається кислототривким лаком. Метод полягає в наступному: малюнок продряпують у лаку гравірувальною голкою, оголюючи метал, після чого дошку труять кислотою, що діє лише на продряпані місця.

Далі особливої  популярності набуло фотомеханічне  репродукування ілюстрації. В галузі ілюстрації працювали видатні художники. Історія світового мистецтва знає десятки імен художників, що в основному (навіть цілком) присвятили себе книзі: Гюстав Доре, Володимир Фаворський, Іван Білібін...

Ілюстрації  до самих найзначніших творів світової літератури створювали класики світового образотворчого мистецтва: Боттичеллі, Рембрандт, Делакруа, Домьє, Мане, Рєпін, Кус-тодієв, Врубель.

Перш ніж  почати безпосередню роботу над ілюстраціями, художник продумує їхнє місце в книзі. Він намічає формат і пропорції ілюстрацій, композицію розворотів, вирішує, чи розташуються малюнки в тексті, чи будуть заставки і кінцівки, вибирає техніку їхнього виконання. Місце ілюстрацій у книзі в багатьох випадках визначається характером видання, але основне, від чого виходить художник, - це зміст книги. Художні засоби,, що використовує художник у своїх ілюстраціях, відповідають його творчій індивідуальності, але вони залежать також і від характеру літературного твору, той самий художник у кожній новій роботі вирішує по-різному питання про художні засоби, про прийоми розміщення ілюстрацій у книзі.

За первісною  стадією роботи - читанням літературного  твору з метою уявити собі загальний  вигляд майбутніх ілюстрацій - випливає друга стадія роботи: художник ретельно вибирає й виписує собі з різних місць оповідання усе, що стосується до характеристики кожного персонажа - риси його зовнішності, висловлювання, визначаючи характер, манеру триматися, відношення до інших персонажів.

Художник збирає величезний матеріал, перед ним проходить калейдоскоп осіб. Він розглядає безліч портретів або фотографій людей, що жили в той час, про який розповідається в літературному творі, намагається відшукати й зафіксувати в пам'яті або на папері усе, що визначає манеру триматися, вигляд людей, що належать до того ж колу, класу, національності, що і його герой.

Це допомагає  художнику створити образ, вірний часу, історично точний. Але це не все, герой повинен бути живим. І в  цьому художникові може допомогти  лише саме життя.

Остаточний варіант ілюстрації зобов'язаний містити в собі тільки найголовніше, тільки те, на що глядач повинний звернути особливу увагу. Для з'ясування цього головного художник і прагне як можна повніше змалювати собі риси героя у всій їхній сукупності.

Багато часу приділяє художник вивченню епохи й обстановки, у якій відбувається дія і літературного твору. Через його руки проходить багато музейного й архівного матеріалу, і він робить замальовки меблів, побутових предметів, виїжджає, якщо це можливо, туди, де і відбувалися події, про які розповідається в романі.

Художник намічає, які основні події роману будуть відбиті в малюнках, який момент даної події найбільш гостро характеризує діючих осіб, прагне до того, щоб кожен персонаж став у найбільш характерному своєму прояві, щоб від сторінки до сторінки не губилася ведуча лінія письменницької розповіді, намічає "ударні" аркуші, що відповідають кульмінаціям оповідання.

У ряді випадків художник стає співавтором письменника, показуючи у своїх малюнках те, про що в книзі часом говориться тільки натяком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Характеристика стилістики

 

Від лат. Illustratio - освітлення, наочне зображення - вид  книжкової графіки, її основа. Книжковій ілюстрації доводиться рахуватися зі специфічними особливостями книги, з двомірною книжковою смугою, її форматом, з характером шрифту, способом верстки, з якістю друкованого паперу, з кольором друкарської фарби і т. п. Спочатку рукописи ілюструвалися мініатюрами, виконаними і розфарбованими від руки. Після винаходу друкарства ілюстрації отримали можливість тиражуватися і зайняли своє гідне місце в книжковій графіці. Такі книги були дуже дорогими і досить рідкісними, недоступними більшості простих людей.

Термін «ілюстрація» можна розуміти і в широкому, і  у вузькому сенсі цього слова. У широкому значенні це всяке зображення, що пояснює текст. Відомо багато малюнків, творів живопису та скульптури, які  виконувалися на літературні теми, але при цьому мали самостійне художнє значення. Наприклад, живописні полотна О. Дом'є, виконані за мотивами роману М. Сервантеса «Дон Кіхот», або малюнки В. Сєрова до байок І. А. Крилова. У вузькому, строгому сенсі ілюстрації - це твори, призначені для сприйняття в певній єдності з текстом, тобто знаходяться в книзі і беруть участь в її сприйнятті в процесі читання. Ілюстрації до літературного твору разом з ним являють собою єдине ціле. Книжкові ілюстрації, вилучені з тексту, можуть часом зробитися малозрозумілими і невиразними. Ілюстрації не самостійні і за сюжетом, вони повинні відповідати змісту літературного твору. Вони здатні збагатити або збіднити його. Від художника вимагається, щоб він став співавтором книги, зробив зримими ідеї та образи письменника, допомагаючи тим самим краще зрозуміти зміст, конкретніше уявити епоху, побут, оточення героїв книги. Але це зовсім не означає, що ілюстрація повинна бути простим зображально-графічним переказом тексту.

Ілюстрації  у вузькому сенсі цього слова, таким чином, або пояснюють текст шляхом демонстрації відповідного зорового образу, або активно тлумачать текст. Ілюстрації допомагають ще до читання зорієнтуватися у змісті книги, залучаючи читачів.

Як відомо, одним  і тим же словом «ілюстрація» називають  зображення різні за змістом і формою, за значенням для твору і читача, по зв'язку між малюнком і текстом, за технікою виконання.

Відповідно  цілям, які переслідує зображення, ілюстрації можна поділити на науково-пізнавальні (карти, плани, схеми, креслення і  т. п.) і художньо-образні (тлумачення літературного твору засобами книжкової графіки). Ілюстрації можуть бути пояснювальним зображенням до тексту, доповнюють текст, і зображенням майже повністю самостійним, іноді навіть підкоряють собі текст.

В залежності від  розміру і розташування у книзі бувають такі види ілюстрацій: фронтопис, заставка, смугова ілюстрація (у всю сторінку), напівполосна, розворот на (на двох сторінках), оборонна (невеликий малюнок, оточений текстом), малюнки на полях.

Розглянемо  докладніше деякі з них.

Ілюстрації-заставки поміщаються на початку частини або глави книги на спусковий смузі разом з текстом, означають початок однієї з частин оповідання, звичайно знаходяться вгорі сторінки і відділяються від тексту білим полем. Вони допомагають читачеві зосередити увагу на новому матеріалі, емоційно налаштуватися на нього.

Заставки можуть зображати сцену, описану на початку  глави; говорити про головну тему частини або глави; показувати сцена  або пейзаж, який повинен викликати  у читача відповідний настрій. Заставки можуть бути також предметно-декоративними або символічними.

Заставка як би маленька увертюра до тексту, що готує  читача до активного сприйняття літературного  твору або глави книги.

Ілюстрації  смугові, напівголосні, на розвороті, оборонні та малюнки на полях розташовуються усередині тексту. Вибір формату ілюстрації визначається в залежності від важливості події, образу і т. д. Зміст таких ілюстрацій зазвичай має пряме відношення до попереднього або наступного за ними тексту. Для великих розворотів або смугових ілюстрацій вибирають важливі події твору, а менш значущі - зображують на маленьких оборочних ілюстраціях чи малюють на полях.

Ілюстрації  в чому визначають архітектоніку  книги, тому необхідно звертати увагу  на їх ритмічне чергування і рівномірну насиченість ними всього тексту.

Ілюстрації-кінцівки поміщають в кінці частин, глав або всієї книги. Вони так само, як і заставки, можуть бути сюжетно-тематичними, орнаментально-декоративними або  символічними.

Заставки та кінцівки повинні бути виконані в  одному стилі, так як вони взаємопов'язані і часто знаходяться поруч на книжковому розвороті.

Характер ілюстраційної  системи кожного художника-ілюстратора  можна оцінювати з позицій  того, як він передає в ілюстрації дві основні категорії всякого  дії - простір і час. При розгляді індивідуальних особливостей образотворчої мови художнику слід звертати увагу на те, як він веде лінію і кладе пляму, який він отримує характер руху, що художник вважає за краще, моделюючи форму, - лінію і пластику або світло і колір, як будує просторові плани, як розподіляє чорне і біле, яке значення надає силуету, якими композиційними принципами переважно користується, як вважає за краще передавати характер руху, жестів персонажів і т. д. Часто все це спрощено називають почерком художника, хоча було б правильніше називати ці особливості індивідуальним стилем.

Ведучими художниками-ілюстраторами  дитячої книги в Росії були І. Білібін, Е. Лісицький, В. Лебедєв, В. Фаворський, А. Пахомов, Е. Чарушин, В. Конашевич, Ю. Васнецов, Е. Рачева, Т. Мавріна , Б. Дехтерев та ін.[2]

 

 

 

 

 

 

3. Аналіз аналогів і вибір прототипу

 

Проаналізувавши аналоги я прийшла до деяких висновків  щодо вигляду портфоліо. Протипів для мого портфоліо не будо знайдено. Проте під час створення мене надихнула творчість відомого англійського художника, графіка, ілюстратора, декоратора, поета, представника стилю модерн - Обрі Вінсента Бердслея. Більшість робіт Бердслея були книжковими ілюстраціями або малюнками. У численних ілюстраціях до журналів (Жовта книга (The Yellow Book), 1894-95; Савой (The Savoy), 1896) і книг ("Саломея" О. Уайльда, 1894) [Додаток В] художник розвивав декадентські і символістські тенденції мистецтва пізніх прерафаелітів, поєднуючи їх з впливами японської гравюри. Витончене, химерне, мистецтво Бердслея, з віртуозною грою силуетів і контурних ліній, визначило багато характерних рис графіки стилю модерн.

Творчість Бердслея була інтелектуальною в своїй основі, найважливішим джерелом творчості майстра була література (він і сам був автором витонченої прози і поезії). Книги стали стрижнем і сенсом його творчого життя. Він надихався виключно літературними персонажами, його величезну спадщину - це, головним чином, ілюстрації, обкладинки, бордюри, заставки, кінцівки, вензельні ключі, екслібриси [Додаток А]. Бердслей так само, як і прерафаеліти, був захоплений мистецтвом середньовічної книги з її цілісним підходом до оформлення сторінки, співвідношенню шрифтів, смугових ілюстрацій, зображень на полях. Майстер уміло поєднує декоративні рамки з ув'язненими в них сценами. Його роботи - це роботи дійсно освіченої людини. Фантастичні ремінісценції на класичні теми вражають своєю глибиною і гостротою. Гротеск і парадокс - супутники графіки Бердслея [9].

 

 

 

 

 

 

4.  Суспільна  функція і коло потенційних споживачів

 

Суспільна функція  дизайну портфоліо визначається її здатністю формувати підвищені потреби й суспільні стандарти споживання та певного стилю життя, на який потрібно орієнтуватися, намагаючись його досягти.

Функція авторського  портфоліо зумовлена тим, що вона є своєрідним продуктом художньої творчості, певним витвором мистецтва, а отже, впливає на формування смаків та загальний культурний розвиток цільової аудиторії споживачів. І не тільки споживачів, а й конкурентного середовища, яке активно використовує всі сучасні та перспективні методи впливу на потенційних покупців. Особливо значною мірою є роль реклами в естетичному вихованні нації, формуванні певного її менталітету. Реклама має такі функції: 

а) інформування (формування обізнаності та знань про новий товар, чи послугу, конкретну подію.);

б) повідомлення (послідовне формування переваг, які відповідають сприйняттю споживачем образу послуг чи товарів, переконання споживача купити товар, чи скористатись послугою, мотивація і т.д.);

в) нагадування (підтримка обізнаності, утримування  в пам’яті споживачів інформації про товари чи послуги в проміжках між покупками, нагадування, де можна скористатися послугою чи придбати даний товар);

г) позиціювання товару чи послуг (тобто розробка, створення  або забезпечення товарові чи послузі  чітко відокремленого від інших товарів чи послуг місця на ринку й у свідомості цільових споживачів);

д)  створення "особистого образу", який би відрізнявся  від інших представлених.

Оскільки реклама  головним чином є інформативною, вона допомагає споживачам володіти головною інформацією про товар чи послугу та користуватись нею.