Особливості розвитку комізму. Види комізму

Богдан Дземідок у своїй роботі, присвяченій теорії комічного, хоча і не розглядає засоби комічного, дослідженню його форм і способів відводить особливе місце. Він зазначає п'ять прийомів створення комічного: видозміна і деформація явищ; несподівані ефекти; не співмірність у відносинах і між явищами; уявне об'єднання абсолютно різнорідних явищ: створення явищ, які по суті або за видимості відхиляються від логічної або праксеологічної норми. Ці прийоми пояснюються на основі фактів світового мистецтва. Узагальнені висловлювання автора про прийоми комізму в кілька уточненому вигляді можуть бути застосовані до творчості майстрів комізму різних народів. Ще однією гідністю праці Дземідока є те, що говорячи про чисто комічні прийоми, він виключає засоби комічного, вважаючи їх темою окремого дослідження.

Окремі форми комічного збагачувалися та вдосконалювалися у після ренесансний період. Наприклад, у романтизмі одним з провідних художніх засобів виразу світовідчуття героя була романтична іронія. Великий внесок у мистецтво комічного та його естетику зробили представники німецького, англійського, американського романтизму (Е.Т.А. Гофман, Г. Гейне, Д.Г. Байрон, П.Б Шеллі, Е.А. По) [30, с. 325].

Західноєвропейська та східнослов'янські культури збагатили художню практику та естетичну теорію гострими сатиричними формами завдяки творчості Дж. Свіфта (Англія), М. Салтикова-Щедріна (Росія), Т. Шевченка та М. Гоголя (Україна) [40, с. 49].

У зв'язку з дослідженням теорії комічного в загальному естетичному плані слід згадати книгу Анушивана Макаряна «Про сатиру», в якій автор всупереч її назві більше говорить про «комічне». І справді, перша частина монографії називається «Комічне в літературі», друга – «Комізм». У другій частині автор, який поставив перед собою завдання «дослідити основні художні засоби сатиричної творчості», розглядає такі явища, як «комізм слів», «подібний комізм», «логізм і алогізм», « комізм положення», «комізм характерів», «комізм обставин», «комізм дії» [36, с. 381].

Автор міркує про два види комічних слів: дотепне і комічне слово, проте, що дотепність являє собою об'єкт зовсім іншої області дослідження. Що ж до комічних слів, то вони, на думку Анушивана Макаряна, пов'язані з культурною відсталістю. Намагаючись визначити групи комічних слів, він пише: «Відступ від загальноприйнятого вживання слова: діалектизми, професіоналізми, архаїзми, неологізми, варваризми, порушення смислових і граматичних зв'язків – все це часто надає слову комічне значення» [37, с. 200]. Однак у конкретних випадках автор відчуває труднощі при розмежуванні засобів і способів комічного. Так, основними джерелами словесного комізму автор вважає безладність думок та їх логічне оформлення, убогість думки, витіюватість, химерність мови, порушення зв'язку між репліками, комічне підвищення або зниження інтонації, втрату нитки думки під час розмови, слова, що виражають суперечать поняття, повтори, комізм звуків і каламбури.

Комічний ефект звичайних загальновживаних слів пов'язаний насамперед з можливостями їх метафоризації і з багатозначністю. Комізм посилюється за рахунок окремих слів при їх різному зв'язуванні, придбанні ними додаткові комічні забарвлення в комічному середовищі, при непорозуміннях, що виникають у ході діалогів і взаємних реплік персонажів. Зрозуміло, комічні можливості слів проявляються і в мові автора в ході розповіді, проте мова персонажів має більш широкими можливостями для досягнення художніх цілей [36, с. 64].

У філологічній та естетичній літературі нерідко спостерігається ототожнення і змішання форм і прийомів комічного. Існують дві відміни форми комічного: гумор і сатира. Традиційні форми, і правомірність їх розмежування ні у кого не викликає сумнівів. Деякі дослідники розглядають іронію в якості самостійної форми комічного. В силу своєї інтелектуальної зумовленості та критичної спрямованості іронія зближується з сатирою; разом з тим між ними проводиться межа, і іронія розглядається як перехідна форма між сатирою і гумором. Згідно з цим положенням, об'єктом іронії є переважно неосвіченість, в той час як сатира володіє нищівним характером, створює нетерпимість до об'єкта сміху, суспільної несправедливості. Гумор походить з творів Платона, Аристотеля.

 Гумор – вид комічного, що відображає специфіку естетичного переживання суперечності предмета сприймання: у вигляді поєднання у відношенні серйозного і сміхового начал. Особливістю гумору є утвердження об'єкта небайдужості акцентом на духовній цінності його якостей. Невипадково частим предметом жартів є забудькуватість і неуважність талановитих та геніальних особистостей, зумовлена концентрацією уваги на суттєвому при ігноруванні другорядного та дріб'язкового – несуттєвих подробиць життя. Ситуації, що виникають при цьому, створюють ефект несподіванки, підсилюючи позитивну оцінку явища. Гумористичний сміх доброзичливий, а отже, не відсторонений від предмета, а навпаки, в основі своїй ствердній. Теорія гумору ґрунтовно розроблена в естетиці романтиків, зокрема, у праці Жан-Поля «Підготовча школа естетики» [44, с. 172].  Вона містить аналіз смішного, гумору, сатири, бурлеску, іронії [36, с. 131].

Іронія – прийом комічного який є категорією естетики і бере свій початок з традиції античної риторики. Саме антична іронія дала народження європейської іронічної традиції нового часу, що отримала особливий розвиток, починаючи з останньої третини XIX століття. Іронія, як засіб комічної подачі матеріалу, є потужним інструментом формування літературного стилю, побудованого на протиставленні буквального сенсу слів і висловів їх істинного значення («Куля виявилася отруєною після потрапляння на отруйне тіло вождя» - Георгій Александров). Іронія – також, особливий вид комічного і засіб незворушної холодної критики, категорія естетичного відношення, що відображає двоїстість смислу: видимого і прихованого. Це обернене відношення, в якому за зовні позитивною формою оцінки криється знущальний і викривально-заперечний зміст. Іронія укорінена в культурі з часів античності, але особливо широкого застосування набуває в добу Відродження у філософії гуманістів, згодом – у філософії та естетиці Просвітництва і Романтизму. В естетиці К. Зольгера, на приклад,  іронія трактується як центральний принцип творчості, що опосередковує всі складові художнього твору як цілісності, вибудовуючи їх згідно з ідеєю діалектичної єдності: реальність й ідеал, об'єктивне і суб'єктивне, матеріал й ідея тощо [13, с. 74]. Іронія розглядається також як властивість самого історичного буття та наслідків людських зусиль, що переводяться об'єктивною логікою розвитку явищ у свою протилежність. Термін "сатира" ми взяли з античної історії.(історія античності) Сатира  існує с часів античності. Греко−римський світ не мав слова «сатира», хоча використовувалися терміни цинізм і пародійність. Першим, хто в Римі критично обговорив сатиру, був Квінтіліан, який використовував термін для того, щоб описати твори Луцилія. Коріння сатири йдуть від початку II тисячоліття до н. е. . Сатира є одним з найбільш ранніх прикладів комічного. Також сатира мала свій розвиток у європейській, арабській, персидській, вікторіанській та в багатьох інших культурах.

 Найстарішою формою  сатири вважається "Меніппова". Його власні твори втрачені, але його шанувальники і наслідувачі змішують серйозність і сміх в переказах його творів (учеб. по антич.литературе). Одним з найвідоміших перших сатириків був Аристофан [44, с. 170].

Сатира (від лат. satura – мішанина) – гостра і знущальна форма емоційно-естетичного відношення, що заперечує саму сутність предмета висміювання, а отже, і його право на існування. Способом естетичного відношення є вияв внутрішньої нікчемності явища через загострення його вад, гіперболізацію (перебільшення), що акцентує риси недосконалості. Ідеал утверджується засобами сатири через викриття анти ідеалу [42, с. 44]. Ефект вияву недосконалості засобами сатири настільки дієвий, що, як зазначав М. Чернишевський, «змушує публіку здригнутися, викликаючи відразу та гнів». Сатира індивідуалізує предмет відношення, заглиблюючись у його зміст, щоб відкрити невідповідність образу та ідеї, профанацію ідеї в образі. Тому сатира має національний та історичний зміст, конкретну спрямованість на виявлення потворного, що прагне сховатися під маскою значущого і піднесеного. Особливої сили й естетичної виразності сатира набуває у добу критичного реалізму, хоча чудові її взірці наявні й у мистецтві Відродження (Роттердамський) та Просвітництва (Свіфт) [44, с. 164].

Глибоким сарказмом було перейнято творчість борців молодої буржуазії проти феодалізму. Рабле, гуманіст, який боровся проти скутості свідомості теологією і схоластичною наукою, стріли сарказму спрямовує проти схоластичних вчених, виробляючи від слова «Сорбонна» глузливі «сорбонята», «сорбоніди» і т. д.

Сарказм – (від грец. sarkazmoz – рву м'ясо) – їдка і дошкульна іронія, що має на меті викриття явища через знущання над ним, не залишаючи жодних ілюзій щодо його якостей. Вона не лише боляче ранить, а й заперечує право явища на існування. Естетична форма, в якій здійснюється заперечення, посилений контраст між текстом і підтекстом, тим, що мається на увазі щодо сутності явища, і тим, як ця сутність відкривається у способах її вираження [34, с. 115].

Отже, предметом комічного є явища потворного та низького, які перемагають сміх, зокрема такі його естетичні форми, як сатира та сарказм. Розрізнення цих форм є надзвичайно важливим з огляду естетичної міри сміху. Адже невідповідність міри здатна руйнувати духовно цінні явища. Відтак застосування естетичної міри сміху – необхідна умова естетично визначеного ставлення до явищ дійсності. Характер сміху задля збереження своєї естетичної визначеності має завжди утримувати орієнтацію на ідею досконалості, а відтак його міра має бути завжди детермінована рівнем негативності явища. Оскільки градація рис негативного в явищах надзвичайно широка, амплітуда естетичного реагування у формі комічного так само різноманітна. Це сміх від жартівливого, доброзичливого, до гострого, нищівного сатиричного. Лише у такий спосіб, тобто через естетичну міру, сміх відкривається своєю моральною визначеністю і лише в такий спосіб здатний впливати на життя, тобто розширювати та вдосконалювати сферу.

Таким чином, можемо говорити, що комічне виявляє себе у системі естетичних категорій як відношення, що ефективно власними засобами реалізує ідею вдосконалення дійсності чи запереченням негативного у ній, чи акцентуванням на окремих її вадах, у такий спосіб сприяючи усуненню рис, що гальмують повноту естетичних виявів явищ. Сміхова реакція здатна також утверджувати естетичну цінність явищ, підкреслюючи схвальне ставлення до перемоги у них духовного, вічного над плинним, другорядним, несуттєвим.

Також існують різні прийоми вираження комічного, але ми зупинимося лише на таких як :

• механізм реалізації комічної модальності, стереотипних словосполучень;
• деформація ідіом;
• комічні метафори;
• парадокс;
• повторення;
• оказіональні  новоутворення;
• перифраз;
• вступні конструкції;
•       синтаксична конвергенція;
•       алюзії;
•       цитати;
•       змішання стилів мови;

Ми дослідили прийоми комічного і  для зручності поділили їх на основні і не основні.  До основних прийнято відносити прийоми які найчастіше використовуються авторами для вираження комічного. А не основні прийоми комічного це ті, що займають другорядне місце у використання для виразу комічного. В дослідженні ми брали за основу твори П.Г. Вудхаузу, та використовували приклади з його творів та творів О.Уайльда та вірші У.Б. Йейтса.

За Костенко А.П. механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень. Ці словосполучення відрізняються більшою структурної спаяністю і випливають звідси великим ступенем передбачуваності компонентів.                                       

Для термінологічного зручності будемо користуватися терміном, запропонованим А. А. Барченковим – «стереотипні словосполучення» [4, с. 67].

Етимологічно всі словосполучення – колишні мовні метафори. Стереотипні словосполучення мають досить важливим для створення іронії якістю, так як зберегли у своїй семантичній структурі сліди колишніх контекстів свого вживання. Ступінь емоційності у цих контекстів різна (в одних вище, в інших нижче). Якщо у читача виникає біблійна піднесена асоціація у зв'язку з висловленням a crown of thorns, цього цілком достатньо для декодування [1, с. 94-95]. Звернімося до тексту Вудхауза. He started off on his errand of mercy. Пряме, книжкове значення errand of mercy («місія милосердя») і окказіонально, глузливе значення, що виникло через ситуацію (слуга героя Дживс відправляється виконувати свою «місію милосердя», яка полягає в тому, що він повинен отримати інформацію, що псують честь одного з негативних персонажів, щоб з їх допомогою шантажувати його) призводять до виникнення іронічного сенсу. 'You have not forgotten that man of wrath, Jeeves? A hard case, eh? В даному випадку в такому високому штилі Бертрам Вустер говорить про суддю, оштрафувати його в свій час на 5 фунтів за те, що герой стягнув шолом з поліцейського. Страх Бертрама перед цим суддею гіперболізував шляхом вживання поетичного поєднання man of wrath, яке більше підійде для опису якого-небудь Аттіли, але не англійського статичного мирового судді. Звідси і комічний ефект. Досить часто зустрічаються у Вудхауза не тільки книжкові, а й газетні штампи. He looked like one of those bodies that had been in water for several days.

Ця типова для кримінальних відомостей фраза, застосована для опису зовнішнього вигляду живої людини, звучить досить кумедно.

Ось ще кілька типових для Вудхауза випадків вживання стереотипних словосполучень. I had fallen into the clutches of the Law for trying to separate a policeman from his helmet; Apart from the mere intellectual pleasure of chewing the fat with her, there was the glittering prospect that I might be able to cadge an invitation to lunch; By forking out that fiver, I had paid my debt to society;

Важко переоцінити роль раніше метафоричних словосполучень, що перетворилися в кліше, для актуалізації іронії [29]. Будучи одним із перших засобів (і в якісному і в кількісному плані) реалізації іронії на лексичному рівні в текстах Вудхауза, вони являють собою дрібні ланка в ланцюзі, що тягнеться до текстових засобів вираження іронії (алюзії, цитацій, пародії), також представленим у творах автора.

У деяких випадках стереотипні словосполучення, які звучать з вуст персонажа, для якого ці клішовані фрази не здаються банальними, є вичерпною мовною характеристикою героя. Наприклад, репліки Madeline Bassett, героїні

«The Code of the Woosters» наповненні сентиментами. В результаті виникає дуже мальовничий  портрет. Також найчастіше використовується такий прийом як деформація ідіом.

За літературною енциклопедією ідіома [від грецького idios – «власний», «властивий » – лінгвістичний термін, що позначає вираз (мовний зворот), використовується як деяке ціле, яке не підлягає подальшому розкладанню і звичайно не допускає всередині себе перестановки своїх частин] [6, с. 649].   В англійській (так само як і в українській мові давно стала звичайною практика створення різних оказіональних структурно-семантичних перетворень стереотипних словосполучень і фразеологічних одиниць [32, с. 39]. Деформація словосполучення так само може розглядатися як близький до деформації ідіом феномен. Прийом використовується один і той же – нехтування нормами мови для досягнення комічного ефекту. Випадки вживання цього прийому також досить численні [6, с. 48].                                                                               

Пелем Гренвіл Вудхауз, як жоден інший англомовний письменник, володіє унікальною здатністю знаходити несподівані шляхи використання усталених виразів та ідіом, вдихаючи в них нове життя, тому ми і взяли за основу дослідження прийомів комізму його твори [6, с. 53]. Найчастіше Пелем Гренвіл Вудхауз використовує прийом заміни одного з компонентів ідіоми іншим словом. I found my old flesh-and-blood up to her Marcel-wave in proof sheets. Вираз up to his ears/eyes/neck означає very deeply. У даному випадку автор замість одного з очікуваних слів (ears/eyes/neck) використовує назву хімічної завивки. I was sorry to have to insert a spanner in her hopes and dreams. Spanner in the works − a cause of confusion or ruin to a plan or operation. Замість фігурально використовуваного works, що означає в цьому виразі hopes and plans, стоять як раз ті слова, які при звичайному вживанні ідіоми тільки маються на увазі. Цей прийом заміщення використовується і в ряді інших випадків.