Молоде кіно України : Дмитро Лінартович – сучасний український актор

     На фільм витрачено понад 16 мільйонів гривень. Фінансування велося з двох джерел: приватними опікувався продюсерський центр «Інсайт-Медіа», який вклав 6 млн. 627 тис. За даними Міністерства культури і туризму України, держава виділила 8 млн. 796,5 тис. грн. Гроші надходили чотирма траншами: перший 2007 становив 2 млн. 209 тис. грн., другий 2008 — 2 млн. 621 тис., третій 2009 — 140 тис. і четвертий 2010 3 млн. 825 тис. грн.

   Під час зйомок фільму використано легкий двомісний літак Best Off Sky Ranger, який виробляється київською авіабудівною фірмою Аерос. Особливістю літака є те, що він побудований з дюралюмінієвих труб, які формують каркас, та обтягнутий спеціальною тканиною «дакрон». Маса літака становить 250 кг, а вартість 18 тис. дол. США.(http://uk.wikipedia.org)

   Вперше зустрічаємось з Іваном Додокою в його дитинстві в батьківській хаті. Хлопчик запитує батька про існування Бога, на що той відповів: «У нас в хаті є, а з церкви вже винесли». Ця відповідь охарактеризувала духовний стан українського народу на той час: в церквах влаштовували клуби, стайні, склади,але в кожній хаті Бог був.

   Пройшов час, Іван палко закохується в чудову дівчину Любу. Під час війни Іван Додока – льотчик, Герой  Радянського Союзу,був зраджений, давнім другом, слідчим НКВС Степаном, якому сподобалась дружина Івана – Люба. Безпідставно звинувачений у державній зраді Іван потрапляє до табору, звідки він тікає, щоб помститись та врятувати свою Любов. Він долає безліч труднощів під час втечі. Доля заносить Івана на інший континент, аж потім до індіанського племені. Чого тільки не пережила ця мужня людина!

  Незважаючи на те,що він здобув повагу у індіанців і став їх вождем,серце його  воліло бути на Україні,  він мріяв літати, будує  літак, щоб полетіти до рідної землі, зустрітись з дружиною і сином.

   Взагалі, особливо вдалим  був вибір на головну роль  фільму актора Дмитра Лінартовича.  Його талант, внутрішнє наповнення  цілком відповідають задуму режисера  показати всі життєві повороти  українського героя. Роль Івана  Додоки зіграна настільки достовірно, що мимоволі глядач на протязі  всього фільму співпереживає  разом з героєм і радісні  і трагічні моменти його життя. 

  Фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» відкрив нове обличчя Дмитра Лінартовича – дуже харизматичне,з великим потенціалом. Актор професійно зіграв образ головного героя-патріота: людини цілеспрямованої, вольової, не байдужої до проблем інших, чесної і сміливої. Після перегляду фільму ніхто з глядачів не залишився байдужим до долі Івана Додоки,що свідчить про велику професійність актора Дмитра Лінартовича.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         3.2Світ пізнає Україну через фільм

     

     5 серпня 2012 року, Український Оскарівський комітет прийняв рішення номінувати цей фільм на премію "Оскар" у номінації "Найкращий фільм іноземною мовою". Далі фільм від України  був  прийнятий і розглянутий Американською академією кіномистецтв для подальшого відбору серед стрічок інших країн.. На жаль, серед оголошених фільмів номінантів, українського  фільму не було. Не дивлячись на це, можна впевнено сказати, що це – кіно, зняте українцями для українців і про українців. Цей фільм без сумніву можна назвати явищем в українській культурі. Український фільм збирає глядачів, збирає касу. Зараз, без жодного примусу, фільм переходить з міста в місто, з екрану в екран, вже більш ніж в 20 містах України. Відбулося дещо неймовірне – український фільм вирвався на екрани.

Фільм був переглянутий не тільки вітчизняним  глядачем,а й українською діаспорою  різних країн Не було негативних відгуків ні відносно сюжету,ні відносно гри  акторів. Навпаки українці з різних країн з гордістю засвідчували факт відродження вітчизняного кінематографу  України.(4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Висновки

Українське кіно сьогодні переживає  досить складний період. Одні критики вважають,що нічого позитивного  не відбувається, інші - що починається відродження українського кінематографу. І наводять як доказ своєї точки зору фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і таких талановитих акторів ,як Дмитро Лінартович. Цей фільм - дійсно перший сучасний український: знятий українським режисером, в Україні, на українські гроші, в ньому грають українські актори. На думку автора, цей фільм є справжнім явищем в сучасному кіно. Таких фільмів, таких героїв не вистачає в першу чергу молоді. На таких зразках можна і треба виховувати покоління, якому будувати сучасну,  модерну, демократичну Україну. Велика заслуга в цьому належить виконавцю головної ролі Дмитру Лінартовичу. На жаль, фільм до сьогодні подивилась порівняно невелика кількість глядачів,необхідно ,щоб його подивилось якомога більше молодих і не тільки молодих людей. Хочеться сподіватися,що він не стане єдиним фільмом такого рівня,що з кожним роком буде зніматись більше якісних українських фільмів.

І хоча фільм  не став Оскарівським номінантом, але творці фільму довели, що в Україні можна знімати справжнє кіно, а сюжетів для нього українська історія пропонує безліч. Можливо серед сьогоднішніх старшокласників і є ті майбутні режисери, актори, оператори, які принесуть українському кінематографу світову славу.

Дане  дослідження повинно слугувати  популяризації українського кіно,

зокрема фільму  «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Воно може використовуватися на уроках, у позакласній роботі, для виступів у глядацькій  аудиторії та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               Список використаних джерел інформації

     

1. Газета «День» № 159-160  2012 р.
2. Газета «Дзеркало Тижня»№32 2012р.
3. Інтерв’ю з Дмитром Лінартовичем 11 листопада 2012.
4. Матеріали зустрічі з творчою групою фільму 30 жовтня 2012 року

  

                                     ІНТЕРНЕТ РЕСУРСИ

 

http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=569

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%BA_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 

http://knutkt.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=section&layout=blog&id=10&Itemid=57

 

http://www.teatr-kiev.kiev.ua/vustavu/yak-stati-spravzhnim-begemotom.html

 

http://www.teatr-kiev.kiev.ua/vustavu/taras-bulba.html

 

 http://www.teatr-kiev.kiev.ua/vustavu/tsilindr.html

 

http://www.teatr-kiev.kiev.ua/vustavu/ukradene-schastya.html

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B9_%D1%85%D1%82%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B9%D1%88%D0%BE%D0%B2_%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%B7%D1%8C_%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D1%8C

 

 

http://sumno.com/article/dmytro-linartovych-z-myhajlom-illjenkom-my-spilkuv/

 

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?mihaylo_illyenko_mi_zrobili_film_yakiy_uspishno_ruynuye_stereotip&objectId=1247843

 

     Іменний покажчик

• Висоцький Юрій (10 лютого 1950 року)- Завідувач другою кафедрою акторського мистецтва та режисури драми, декан факультету театрального мистецтва, художній керівник та режисер-постановник ІІІ акторського курсу Національного університету театру, кіно і телелебачення ім.І.Карпенка-Карого.
• Доценко Іван – (29 листопада 1918 —19 квітня 1944 (?)) — Герой Радянського Союзу, в часи німецько-радянської війни — командир ланки 10-го гвардійського авіаційного полку 3-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу авіації дальньої дії, гвардії старший лейтенант.
• Гаврилюк Ярослав  (*29 жовтня 1951, Львів)  - український актор театру і кіно, Народний артист України.
• Костенко Ліна - (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) —  українська письменниця-шістдесятниця, поетеса.
• Надія Мірошниченко (Неда Неждана) (8 червня 1971, Краматорськ Донецької області) — українська поетеса,драматург, журналістка. Науковий співробітник Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, куратор драматургічних проектів. Драматург, поет, культуролог, арт-критик, перекладач. Заступник голови об’єднання драматургів НСПУ. Голова Конфедерації драматургів України.

 

• Миколайчук Іван (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район,Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) - український кіноактор, кінорежисер,сценарист.

 

• Позаяк Юрко (справжнє ім'я Ли́сенко Ю́рій Васи́льович,) *9 травня 1958) — український поет, перекладач та державний службовець. Кандидат філологічних наук (1989), доцент (1995).
• Іллєнко Михайло (*29 червня 1947, Москва) — український кінорежисер. Член-кореспондент Академії мистецтв України.
• Степанков Іван  — (*3 червня 1928, Печеськи — †22 липня2004)  український актор.
• Ступка Богдан - — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991),Герой України (2011).
• Франко Іван –( * 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28травня 1916, Львів)український письменник, поет, публіцист, 

  вчений,громадський і політичний діяч.

• Шевченко Тарас - 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) —† 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник(драматург, прозаїк), художник, 

 

 громадський діяч, філософ,політик, фольклорист, етнограф, історик.

• Шкляр Василь - (* 10 червня 1951, с. Ганжалівка Лисянського району Черкаської області) — український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників (деякі оглядачі називають його «батьком українського бестселера»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Інтерв’ю з Дмитром Лінартовичем

1. Який випадок з дитинства закарбувався  у вашій пам яті назавжди,який  надалі формував ваш творчий  шлях?

Коли я був маленький, я проводив багато часу за театральними лаштунками. Йшла вистава «За двома зайцями», мені було тоді 4-5 років. Я там щось собі грався. Знайшов сірники і  підпалив частину лаштунків. Загорілося. Всі в шоці! Актори негайно вибігли  за сцену. Ну, загасили. І мені тоді сказали: «Ти так, Дмитрик, не роби, бо ми можемо і спектакль не дограти». Це все  жарти жартами, але ось такий  випадок  запам’ятався на все життя. А такі випадки, які формували творчий шлях – це, напевно,  спектаклі, на яких я був. Мій батько, Костянтин Лінартович, ставив прекрасні спектаклі: «Володимир Великий», «Голодомор», «Рушники Вічності». В мене вже тоді все це закарбувалось. Коли на сцену виходять актори, грають по-справжньому, коли є сюжет, є ідея. Це, напевно, і формувало мій творчий шлях.

2.Що ви називаєте своєю малою  Батьківщиною?

   Я не ділю свою країну  на регіони.Але,напевне,для мене  це є ті вулиці на яких  я виріс. 

3. Які традиції, або звичаї існують у вашій сімї, які вам подобаються?

Є багато: наприклад, нещодавно був День народження мого батька. І всі зустрілися: рідні, друзі. А в нас взагалі в сім’ї зустріч – це вже подія. Ми зустрічаємось, даруємо один одному подарунки. Ми зустрічаємось 1-2 рази на тиждень. Розмовляємо, як пройшов день, як взагалі справи. З батьком взагалі можемо і творчі питання обговорювати. Радію, що матір бачу. Тож головною традицією є ці зустрічі.

4 Які слова батька запам яталися на все життя?

Це, напевно, «Накачуй м’язи, не тільки фізичні, а ще й розумові». Казав мені, що я українець. Що роботу завжди треба до кінця дороблювати і її треба робити на всі 100%. Що коли виходиш на сцену, треба повністю віддаватися цій роботі. Ну ось такі слова.

5 .А де ви любили проводити свій вільний час?

 На вулиці з хлопцями в  футбол грали, займався вільною  боротьбою, плаванням. Іноді виходили, брали гітару, пісень співали.  Інколи я днями в театрі  пропадав, спектаклі дивився.

6. Який  був ваш найулюбленіший шкільний предмет?

  Фізкультура, малювання, література. Взагалі, це залежало від викладача. Якщо мені цікаво, то я слухав, а якщо аж позіхати хочеться – то звісно, ні. Взагалі з 1 – 4 я вчився в школі-інтернаті, з 5 – 9 я вже вчився в школі ім. Лесі Українки, а 9 – 11 - в школі імені О. Довженка.

7.А коли  до вас прийшло розуміння того,що  ви українець?

  Українець  – в утробі матері. Я менталітет  цей у спадок отримав. А вже   те широке розуміння прийшло  у дитсадку. У мого батька є  друг Ярослав Гаврилюк, актор. Коли вони брали мене з собою гуляти, я ж чув цю гарну  українську мову. А мова – це ж дуже важливий чинник. Навіть коли в школі-інтернаті вчився, то іноді щось говорив російською, але мене поправляли, що треба українською. Звісно, можна бути українцем і розмовляти російською. Але мова – вона ж загартовує. Ти стаєш вже повноправним українцем. Хоча мені подобається англійська мова і французька. Але в Україні я спілкуюсь лише українською. Це приносить мені задоволення.

10.Коли ви вирішили стати актором?

 Те, що робота буде творчою, це було зрозуміло. Але саме актором     я вирішив стати тільки в армії. Тоді про це написав батькові у листі.

8.Коли ви вперше побували у театрі ?Які це залишило спогади?

В театрі я вже був з дитинства.Іноді навіть пропадав там днями.Якщо йде хороша  пьеса в гарному виконанні,то це завжди викликае найкращі почуття.

 

9. Яка була  Ваша перша роль?