Молоде кіно України : Дмитро Лінартович – сучасний український актор

ДЕПРТАМЕНТ ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

      ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВМІСЬКРАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ  АДМІНІСТРАЦІЇ)

 

             (КИЇВСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК)

 

 

 

 

             

         Молоде кіно України : Дмитро  Лінартович – сучасний український  актор

 

 

 

      Фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та українське поетичне кіно.

 

 

 

 

 

                                                     АВТОР РОБОТИ:

 

                                                              Мойсеєнко Анна Павлівна

                                                              7 квітня1998 р.

                                                              Учениця 9-б   класу

                                                              НВК № 209 «Сузір’я»

                                                              Дніпровський район

                                                              Березняківська 14 а, кв.161

                                                              +380980621272 та 550-34-80

 

 

 

 

 

 

    

                                      КИЇВ – 2013     

 

 

 

 

 

Молоде  кіно України. Дмитро Лінартович - сучасний український            

        актор

                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      Зміст

 

Вступ ............................................................................................5.

 

Розділ І.  Формування особистості…………………………. 7

 

      1.1 Становлення особистості………………………..7

                     1.2 Роль освіти у вихованні актора………………..10

 

Розділ ІІ.  Творчість……………………………………….....12

 

       2.1 Театральні  роботи……………………………...12

       2.2 Ролі в кіно………………………………………15

 

Розділ ІІІ. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»……………….16

       3.1 Робота над фільмом…………………………… 16

       3.2Світ пізнає  Україну через фільм……………….19.

                                      

Висновки ………………………………………………………20

 

     Додатки                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Якщо я працюю на себе –

я працюю на України»

  Дмитро Лінартович

 

 

 

 

«Україна починається  з кожного      

                                 з нас»

              Дмитро Лінартович 

 

    Вступ

ХХІ століття - надзвичайно важливий період у житті кінематографа: це період відродження українського кіно. З’являються короткометражні стрічки, які відзначені на міжнародних кінофестивалях. Після довгої перерви знімаються і повнометражні фільми на українські гроші з українськими акторами . Але українське кіно має в минулому видатні досягнення ,зокрема школу поетичного кіно,акторів світового рівня: Івана  Миколайчука , Костянтина Степанкова, Богдана Ступку.

 «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука  Сергій Параджанов. Це людина, що створила образ українського героя - козака. Без нього не можна уявити кіно в принципі. В фільмах «Тіні забутих предків»,«Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою»,«Вавилон XX» він показує всю душу українського народу.  

Костянтин Миколайович Степанков - народний артист СРСР, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. О.Довженка, перший лауреат премії ім. Л. Бикова, талановитий актор театру та кіно, який зіграв більше сотні різноманітних ролей.

Богдан Ступка за свою кар'єру актора зіграв понад 100 ролей у кіно та понад 100 на сцені, був визнаний колегами по творчому цеху і обласканий владою. Богдан Сильвестрович грав багато ролей, як позитивних, так і досить негативних. Але в серцях мільйонів людей - це людина, що створила образ справжнього українця.

Тому тема дослідження, вибрана  автором визначила мету роботи-на прикладі молодого актора Дмитра Лінартовича,який зіграв головну роль у фільмі  «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», показати наступність у розвитку українського кіно, у формуванні акторської кіношколи, перші успіхи і досягнення нашого кіно в Україні і світі. В цьому автор бачить актуальність даної теми.

Мета роботи визначила  завдання:

1. Розкрити процес формування особистості молодого українського актора.
2. Висвітлити театральні та кіноролі Дмитра Лінартовича
3. Охарактеризувати виконання ним  головної ролі в фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», як продовження і розвиток досягнень української поетичної акторської школи.

      Новизна дослідження полягає в тому,що вперше розглядається  життєвий і творчий шлях актора кіно і театру Дмитра Лінартовича.

Історіографія питання; публікації в періодичній пресі та інтернет виданнях.

Методи, використані у  дослідженні:історизму,порівняльний, аналізу і синтезу.         

     Об’єкт   дослідження:  Біографія Дмитра  Лінартовича.

Хронологічні межі: нижня межа 1978 (народження  актора)- верхня межа 2012(вихід фільму «Той хто пройшов крізь вогонь»

Географічні межі: Київ - місто у якому народився,виріс і живе актор Дмитро Лінартович.

Практичний внесок: Вперше зібрано матеріал про молодого актора. Взято інтерв’ю у Дмитра Лінартовича.

Структура роботи:

Розділ І.  Формування особистості

Розділ ІІ.  Творчість

Розділ ІІІ. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»

 

        Хід роботи:

1. Сбір інформації щодо творчого доробку українського актора Дмитра Лінартовича.
2. Підготовка питань для інтерв’ю з актором
3. Аналіз діяльності
4. Висновки щодо І етапу  творчого становлення  українського актора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Розділ І.  Формування особистості

             1.1Становлення особистості

 

            22 листопада 1978 році  в Києві в сім’Ї  актора  і режисера  Костянтина Лінартовича народився син Дмитро. Батько  був актором  Кримського російського драматичного театру ім. Горького,а з 1979 року працював актором  Київського Молодого театру, був головним режисером і керівником театру "Дзвін" і театру Збройних Сил України. З 2008 року - режисер муніципального театру "Київ".

 Дмитро ріс в театральній сім’ї,що і визначило його творчий шлях . Його батько ставив прекрасні спектаклі : «Володимир Великий», «Голодомор», «Рушники Вічності». Ще п’ятилітнім хлопчиком він з завмиранням серця дивився  ці вистави, і все це закарбовувалося в його пам’яті.

        Під час  вистав йому часто доводилося  бути з батьками в театрі. Як  згадує Дмитро: «йшла вистава  «За двома  зайцями».  Маленький  п’ятирічний Дмитро грався за  лаштунками . Він  знайшов сірники  і підпалив частину лаштунків. Всі в шоці! Актори негайно вибігли за сцену та загасили полум’я. А йому сказали: «Ти так, Дмитрик, не роби, бо ми можемо і спектакль не дограти».(3,стр 1 )

       В театрі  Дмитро  іноді пропадав  днями.Якщо йшла хороша  пьеса в гарному виконанні,то це в нього завжди викликало найкращі почуття.І вже в дванадцятирічному віці він зіграв свою першу роль. Це була казка, написана і поставлена Костянтином Лінартовичем, його батьком. Там він  виходив маленьким хлопчиком – турком. Що таке театральний майданчик, що таке партнери, що таке театральна дисципліна,він дізнався в чотирнадцять років,коли  зіграв головну роль Гріхопадіння у спектаклі «Голодомор» на великій сцені. З цим спектаклем він гастролював разом з трупою по театрам України.( 3,стр 2)

Дмитро виховався в сім’ї,  для якої українська мова,українська культура,Україна  - найцінніший  скарб. Він - українець і пишається цим. У його батька є друг Ярослав Гаврилюк, актор. Він - безперечний корифей Молодого театру, провідний актор театру. За час роботи зіграв біля 25 ролей, з яких найвизначніші: Антон, Петряков — "Піти  й не повернутись, Голохвостий — «За двома зайцями», Поприщін — «Записки божевільного», Вовчанський — «Пригвождені», Маркіз де Сад — «Марат-Сад», Подкольосін — «Одруження». Ярослав Дмитрович майстерно володіє   акторською технікою, прекрасно відчуває жанр твору, особливу увагу приділяє мовній виразності, дбає про чистоту української мови, його роботам властива життєва переконливість.(http://uk.wikipedia.org)

      Коли  батько з  сином йшли на прогулянки і  до них приєднувався Ярослав  Гаврилюк, то Дмитрик чув цю гарну українську мову. Сам Дмитро Лінартович  каже: « Мова – це ж дуже важливий чинник. Навіть, коли в школі-інтернаті вчився, то іноді щось говорив російською, але мене виправляли, що треба українською. Звісно, можна бути українцем і розмовляти російською. Але мова – вона ж загартовує. Ти стаєш вже повноправним українцем. Хоча мені подобається англійська мова і французька. Але в Україні я спілкуюсь лише українською. Це приносить мені задоволення.»(3,стр 2)

        Але крім  театру, в житті хлопця також  було багато інших захоплень.У  вільний час Дмитро залюбки  грав на вулиці з хлопцями у футбол , займався вільною боротьбою, плаванням, іноді виходив з друзями співати пісні під гітару. Зараз він також активно захоплюється спортом: вільною боротьбою, футболом, акробатикою, парашутним та підводним спортом.

       В кожній сім’ї існують свої традиції . Дмитро розповідає, що в них багато традицій: «Нещодавно був День народження мого батька. І всі зустрілися: рідні, друзі. А в нас, взагалі,  в сім’ї зустріч – це вже подія. Ми зустрічаємось, 1-2 рази на тиждень, даруємо один одному подарунки,розмовляємо, розповідаємо,  як пройшов день, як взагалі справи. З батьком можемо і творчі питання обговорювати. Радію, що матір бачу. Тож головною традицією є ці зустрічі. А взагалі батько мені казав: «Накачуй м’язи не тільки фізичні, а ще й розумові. Роботу завжди треба до кінця дороблювати і її треба робити на всі 100%. Коли виходиш на сцену, треба повністю віддаватися цій роботі.» ( 3,стр1)

      Дмитро Костянтинович  своїми  першими великими досягненнями  вважає: «Перший гол, забитий у ворота суперників, п’ятірка, зароблена за вірш. Досягнення взагалі в мене з пелюшок. Я намагаюсь виконувати всі поставлені задачі – це і є досягнення. З таких речей все починалося, а потім вже й дубляж, й театральні ролі, й кіно. Ще  пам’ятаю перше місце з вільної боротьби. Взагалі моя сім’я – вона в такому розумінні є трохи одержимою, в такому гарному сенсі. Якщо ми вже за щось взялись, то доведемо цю роботу до кінця. Бо так ми працюємо на Україну. Україна починається з кожного з нас. І якщо я працюю на себе – я працюю на Україну». (3,стр3 )

 

     Про себе актор розповідає: «Я не янгол, далеко. На свято можу випити келишок вина, на День народження я можу дзьобнути трішки горілочки. Я взагалі почав вживати алкоголь з 24 років. Але якщо хороша компанія – то так, а взагалі то зловживати –  ні. Я молодим людям не раджу вживати багато алкоголю. І взагалі треба досягти певного віку. Та й професія така, що треба себе весь час у формі підтримувати.»( 3,стр 4)

      Лінартович –  справжній українець і це не  могло відобразитися на  його  літературних смаках. Улюбленими  творами актора є перлини українського  літератури: «Гайдамаки» Тараса Шевченка, «Украдене щастя» Івана Франка, «Ключ» Василя Шкляра, «Пропала грамота» Юрка Позаяка, «Маруся Чурай», «Записки украинского самасшедшего» Ліни Костенко.

      Дмитро Лінартович  дуже принципова людина,як у  великому так і у малому. Наприклад, він ніколи не поїде на червоне світло,коли  за кермом. І кожну роботу зробить так,щоб потім не було соромно.

      Багато акторів  їдуть за кордон в пошуках  нової роботи, або з метою залишитись  там на постїйне місце прживання  .Але Дмитро Лінартович  громадянство у паспорті змінювати не збирається. Акторство – це професія всієї земної кулі. І якщо від когось надійде цікава пропозиція, то Дмитро погодиться,але місце проживання не змінить. Йому дуже комфортно в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       1.2 Роль освіти у вихованні актора

  Актор Дмитро Лінартович вчився з першого по четвертий клас в школі-інтернаті, з п’ятого по дев’ятий - в школі № 75 ім. Лесі Українки, а потім  в школі № 87 імені О. Довженка. Своє життя школа розпочала в повоєнні роки. Школа здавна вважається елітною для української інтелігенції. В ній навчались діти багатьох видатних письменників. Серед випускників школи багато видатних діячів театрального та кіномистецтва України: Раїса Недашківська, Анатолій Хостікоєв, Олена Роміна, Тарас Денисенко, У 1984 році Указом Верховної Ради України школі присвоєно ім'я О.Довженка за плідну роботу по вивченню спадщини митця та вихованню учнів. (1,стр 2 )

Улюбленими предметами Дмитра були українська література, фізкультура, малювання. Після закінчення школи він служив в армії, у прикордонних військах. Звідти написав батькові: «Вирішив вступати до театрального». Бо до армії не думав бути актором, радше, як усі хлопчаки – військовим, лікарем, спортсменом. А в армії є час подумати. Після закінчення терміну перебування в армії,  вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого на акторський факультет.