Графічний дизайн тематичного календаря

Процес кольорового репродукування в поліграфії складається з чотирьох стадій:

1. Зчитування з оригіналу  інформації про колір кожного мікроелемента зображення і її подання у вигляді трьох величин, що відповідають пропускалися (відбиває) світловим потокам у трьох зонах видимого спектру - червоної, зеленої і синьої. Ця стадія називається аналітичною.

2. Перетворення зображення  у форму, придатну для подальшого  відтворення на відтисненні. Ця  стадія включає в себе перетворення  колірного простору (з RGB в CMYK, Pantone, Hexachrome чи іншу модель), відображення  колірного простору оригіналу  в простір відбитка з градаційний колірним перетворенням, що забезпечує психологічно точне відтворення кольору. Ця стадія носить назву градаційній і колірної корекції та перетворення.

3. Реєстрація (запис) виділених  складових (кольороподілених зображень). Запис виробляється на фотографічному  матеріалі, на магнітних носіях, на формних матеріалах (пластинах) або на формних циліндрах (у глибокого друку, при цифрового друку, в DI-технології). Сюди ж відносяться необхідні технологічні перетворення: растрування, корекція і т.д. Ця стадія носить назву перехідний, або стадії виготовлення друкованих форм.

4. Власне друкування зображення  на матеріальному носії (папері, пластику і пр.) та отримання  відбитка (репродукції). Тут виробляється  накладання та суміщення кольороподілених  зображень, пофарбованих у відповідні  кольори застосовуваного синтезу  і формування зображення на  відтисненні. Ця стадія визначена  як синтез кольорового зображення  на відтисненні або друкування.

кольоровідтворення в  поліграфії базується на загальних  принципах синтезу кольору. Якщо діє суміш випромінювань, то реакції  рецепторів на кожне з них складаються. Змішання забарвлених світлових променів дає промінь нового кольору. Суміш фарб має також інший колір. Такий ефект отримання нового кольору отримав назву "синтез кольору.

Розрізняють два основних види синтезу кольору - адитивний (змішання випромінювань, світлових променів) і субтрактивний синтез кольору (змішання речових середовищ, фарб, розчинів).

Аддитивний синтез кольору - відтворення кольору в результаті оптичного змішування випромінювань  базових квітів (червоного, зеленого і синього - R, G, B). Використовується при створенні кольорових зображень  на екрані в телебаченні, в моніторах  комп'ютерів видавничих систем, виникає  на окремих ділянках растрових зображень  відбитка (у світлі зображення, де накладення різнокольорових растрових елементів внаслідок малих розмірів менш імовірно) при автотипному синтезі кольору в поліграфії.

Субтрактивний синтез кольору - отримання кольору в результаті віднімання окремих спектральних складових  з білого світу. Такий синтез спостерігається при освітленні білим світлом, кольорового відбитка. Світло падає на кольоровий ділянку; при цьому частина його поглинається (віднімається) барвистим шаром, а інша частина відбиваючись, у вигляді пофарбованого потоку потрапляє в око спостерігача. Цей синтез використовується в поліграфії при змішуванні забарвлених середовищ, наприклад, фарб поза машиною, для отримання потрібних кольорів або відтінків на ділянках зображення при накладенні растрових елементів різних фарб на відтисненні (на ділянках кольорового зображення, де растрові елементи різних фарб перекриваються в офсетного і високої

способи друку). У способі традиційної глибокого друку синтез кольору на відтисненні по всьому зображенню є субтрактівним.

Автотіпний синтез кольору - відтворення кольору в поліграфії, при якому кольорове напівтонове  зображення формується різнобарвними растровими елементами (точками або мікроштріхамі) з однаковою світлин (насиченістю) окремих друкарських фарб, але різних розмірів і форм. При цьому ефект півтонів зберігається завдяки тому, що темні ділянки оригіналу відтворюються більш великими растровими елементами, а світлі - більш дрібними. При накладенні растрових елементів на відтисненні в процесі друкування синтез кольору носить змішані аддитивно - субтрактивним характер.

Закони синтезу кольору, які сформулював Г. Грассман в 1853 р., є базою наукової теорії про  синтез кольору. Ці три закони визначені як:

1. Закон тривимірності.  Будь-який колір однозначно виражається трьома кольорами, якщо вони лінійно незалежні (лінійна незалежність полягає в тому, що не можна отримати жодної із зазначених трьох кольорів додаванням двох інших).

2. Закон безперервності. При безперервному зміну випромінювання  колір змінюється також безперервно (не існує такого кольору, до якого неможливо було б підібрати нескінченно близький).

3. Закон адитивності. Колір суміші випромінювань залежить тільки від їх кольорів, але не від спектрального складу.

Всі три закони наочно виявляються  в процесі синтезу кольорових напівтонових зображень на відтисненні.

Відомо, що трьохкомпонентна теорія зору є теоретичною базою  кольорового синтезу при багатоколірному  репродукування кольорових оригіналів засобами поліграфічної технології, де використовують тріаду кольорових фарб - жовта (ж), пурпурова (п), і блакитна (г). Застосування четвертої чорної (ч) фарби не суперечить принципу трьохколірного відтворення кольорів, так як чорну фарбу теоретично і практично можна розглядати як суміш трьох кольорових фарб. Чорна фарба одночасно замінює три кольорові і разом з тим збільшує їх загальна кількість за один краскопрогін в друкованій машині.

В поліграфії при відтворенні  кольорових оригіналів способами офсетного  та високої друку зважаючи растрового побудови багатобарвної репродукції  має місце синтез кольорів, що містить  ознаки як аддитивного, так і субтрактивной  синтезів, де у створенні колірних відтінків на кольорової репродукції  беруть участь 16 різноколірних растрових елементів - незапечатаний папір, три одинарні (основні кольорові друковані фарби ж, п, г) і чорна ч, три бінарні (парні) накладення триколірних друкарських фарб - ж + п, ж + г, п + г, подвійні накладення кольорова + Чорна - ж + ч, п + ч, г + ч, потрійні накладення основних друкованих (кольорові і чорна - Ж + п + ч, ж + г + ч, п + г + ч, ж + п + г) фарб і їх чотириразове накладення один на друга за участю чорної ж + п + г + ч. Вісім з них утворені за участю чорної фарби. Як вже було підкреслено цей синтез названий автотипним, а способи друку, в яких використовується цей синтез кольору, визначають як способи автотипного друку. У традиційному способі глибокого друку синтез кольору на відтисненні є класичним субтрактивним синтезом.

1. Колір у природі

Світ - Це колір і все, що ми бачимо, ми бачимо за допомогою кольору і завдяки кольору. Колір має не тільки інформаційну, але й емоційну складову. Людське око - дуже тонкий інструмент, але, на жаль, сприйняття кольору суб'єктивно. Дуже важко переказати іншій людині своє відчуття кольору. Колір можна тільки бачити. Всі ми, хоч один раз в житті бачили, милувалися і відчували особливі почуття і хвилювання перед таким явищем природи як веселкою. Ці почуття, які ми відчуваємо, не можна ні переказати, ні передати іншому людині. Всі ми визначаємо, одним словом: "Дивись!".

Однак що таке колір? Звідки він з'являється, з чого складається? У чому полягає особливість кольору як одного з найбільш сильних засобів інформаційного, емоційного і естетичного впливу? Чи існують і якщо існують, то які закономірності сприйняття кольору?

2. Колір як предмет науки

Проблемами кольору з  сивої давнини і до наших днів займаються цілий ряд наукових дисциплін, кожна з яких вивчає колір з цікавить її боку. Фізику, перш за все, цікавить енергетична природа кольору, фізіологію - процес сприйняття кольору людиною і перетворення його в колір, психологію - проблема сприйняття кольору і його впливу на психіку, здатність викликати різні емоції, біологію - значення і роль кольору в життєдіяльності живих організмів і рослин.

В сучасній науці про колір важлива роль належить і математики, за допомогою якої розробляються методи опису і виміру відтінків кольору. Є ще ряд наукових дисциплін, що вивчають роль кольору в більш вузьких сферах людської діяльності, наприклад, такі як поліграфія, хімія лаків і фарб, криміналістика та ін.. Сукупність усіх цих наук, що вивчають колір визначають як галузь науки про колір або кольорознавство.

IV. Історія розвитку календаря

Календар з’явився у наших пращурів ще в доісторичну добу. В його основі лежить зміни дня і ночі, річних сезонів і пов’язана з цим діяльність людини. Про що свідчать і українські назви місяців: березень або березіль, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень, січень, лютий, а також археологічні знахідки. Разом з тим це і книжка, що містить відомості про дні року, свята тощо. З прийняттям християнства Київська Русь перейняла з Візантії новий календар, введений Юлієм Цезарем. Набули поширення православні календарі - списки та збірники з переліком християнських свят, сказань про християнських святих- святці, мінеї, місяцеслови, які у давні часи складали у скрипторіях монастирів. Вони були частинами рукописних богослужбових книг. Найдавніші святці збереглися

в Остромировому Євангелії 1056-1057 рр. Поряд з православними  календарями, ще довгий час на теренах  України використувались язичеські  календарі: громники, погодними тощо.

З появою та поширенням в середині ХV ст. друкарства з’явилися і перші друковані календарі. Одноаркушевий «Астрономічний календар» на 1448 р. один з перших творів верстату Й. Гутенберга. Згодом календарі почали друкувати у Кракові (Польща, 1474), Венеції (Італія, 1560)… У різних містах Європи ходили у ХV - ХVІ ст.ст. календарі-таблиці, календарі-альманахи. У ХVІ ст. з'явилися друковані календарі на східнослов’янських землях. На початку 1522 р. з віленської друкарні білоруського першодрукаря і просві-тителя Франциска Скорини вийшла збірка «Мала подорожня книжниця», в якій поряд з богослужбовими творами вміщено календарні відомості: позначені дати Пасхи, вказані затемнення сонця та місяця тощо. Поряд з латинськими назвами місяців Ф. Скарина подав їх білоруські відповідники: «месець септеврий зовемы вресень», декаврій – прасинець, март –марець тощо.

Серед великої родини тогочасних календарів важливе місце займають і видання Івана Федорова. У  заблудівському виданні «Псалтиря  з часословцем» (1569) він подав  детальний опис схем розрахунків  днів року за допомогою пальців рук, букв та чисел. Цю методику, за якою наші предки вираховували дні року, запропонував грецький богослов Іоан Дамаскін. (VІІ-VІІІ ст. н.е.). 5 травня 1581 року з острозької друкарні Івана Федорова вийшов перший український календар. На одноаркушевій листівці надрукували короткий вірш українсько-білоруського поета Андрія Римші «Которого ся місяця што за старих веков дєело короткое описание», в якому для кожного з 12 місяців подано назви латинською, гебрейською та «простою», тобто тогочасною українською, мовами. Після назв місяців вміщено двовірші з описом важливої події з біблійної історії, яка згадувалася в поточному місяці. Єдиний примірник його зберігається в Публічній бібліотеці Санкт-Петербурга.

1582 р. папою Григорій  ХIII була проголошена календарна  реформа, що приводила у відповідність  календарний рік з астрономічним. Того ж року но-вий григоріанський календар впроваджено у країнах з католицьким віроспо-віданням: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, до складу якої входили українські землі. Православні України сприйняли нововведення як зазіхання на свою віру, звичаї, права тощо. Незважаючи на грамоту польського короля, в якій зазначалося, що реформа не привід для утисків православних, тиск з боку місцевих католицьких ієрархів та шляхти посилився.

У Львові зимою 1583-1584 рр. арцибіскуп Соліковський заборонив православним справляти релігійні свята за старим календарем. Він вислав місцевих ксьондзів з озброєними ватагами, які силоміць витягали з церков священнослужителів і віруючих під час відправ, запечатували церкви і т.д. Православних звинувачували «в недовірстві та отступництві», але вони зберігали вірність традиціям. В Острозі 1587 р. вийшов полемічний твір Г. Смотрицького «Ключ царства небесного», друга частина якого «Календар римски новы», була спрямована проти календарної реформи, яка оберталася проти православних. У 1595 р., за рік до підписання унії, І.Потій та К.Терлецький видали у Римі для майбутніх уніатів «Календар римський новий». Але й прийняття унії не схилило українців до календарної реформи. Старим стилем користувалися до 1918 року.

У ХVІ - ХVІІ ст. на сході слов’янського  світу, особливо на західних землях України, набули популярності календарі, що видавались польською мовою у Львові і Замості. Це були видання типу альманахів, які крім календаріуму, містили різноманітні відомості науково-популярного, літературного характеру. Календарям серед друкованої продукції, кількість якої значно зростає з ХVІІІ ст., належало особливе місце. Їх використовували на тільки для обчислення часу, ведення господарських робіт, визначення святкових днів. Вони стали книжками для читання, довідниками з різноманітних питань, бо містили багато загальнокорисних та цікавих відомостей.

У ХVШ ст. календарі почали друкуватися на східних землях України. Лаврська друкарня почала видавати календарі з 1700 р. З одним із них пов’язана трагічна для українського друкарства сторінка. У січні 1718 р. тут надрукували «Мінологіон, си есть месяцеслов общего последования». На заголовній сторінці його за старим звичаєм було позначено, що ця книга виходить «в Лавре Печерской Кіевской, ставропигіи святейшаго вселенскаго константинопольскаго патріарха». Це викликало гнів властей, а згодом заборону друкувати книжки українською мовою. Примірники «Мінологіона» 1718 р. наказали конфіскувати. Проте незабаром видання календарів відновили. З 1845р. Лавра регулярно видавала «Полный християнский месяцеслов з присовокуплением разных статей к росiйской истории и кiевской епархiи относящихся», в якому крім власне календаря знаходились списки українських князів і московських володарів, київських архієреїв, статті про монастирі й церкви київської єпархії. Друкували календарі і на замовлення. З 1797 р. тут виходив «Кіевский месяцеслов…, соч. в Kiевской Академії» з історичними статтями. Підготував його відомий освітній і церковний діяч, письменник, професор і ректор Києво-Могилянської Академії Іриней Фальківський.