Інвестиційний ринок та стадії його кон’юнктури. Інновації, як окремий об’єкт інвестиційної діяльності

•  інвестиційні дилери або андерайтери (спеціальні банківські установи або компанії, що займаються первинним продажем емітованих акцій і облігацій шляхом купівлі нових їх місій та організації підписки (реалізації) їх учасникам вторинного фондового ринку дрібними партіями);

•  трастові компанії або інвестиційні управляючі (інвестиційно-фінансові посередники, що здійснюють довірче управління цінними паперами або грошовими коштами, переданими їх у володіння третіми особами з метою інвестування в цінні папери);

•  фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії (материнські компанії, яким належать підприємства, інвестиційні і страхові фірми, кредитно-фінансові установи та інші учасники, що функціонують у вигляді дочірніх її підприємств. Материнській компанії, що очолює фінансово-промислову групу, належить звичайно контрольний пакет акцій дочірніх підприємств);

•  інвестиційно-фінансовий дім або інвестиційно-фінансовий супермаркет (інвестиційний інститут, що здійснює посередницьку діяльність н різноманітних інвестиційних ринках і надає комплексні інвестиційні послуги своїм клієнтам);

•  страхові компанії і пенсійні фонди (діяльність яких детальніше розглядатиметься у темі 6);

•  інші інвестиційні і кредитно-фінансові інститути.

З метою запобігання  можливим недобросовісним діям інвестиційно-фінансових посередників по відношенню до своїх клієнтів, в останні роки значно посилено державний контроль за їх діяльністю.

Учасники, що здійснюють допоміжні функції на інвестиційному ринку, представлені численними суб'єктами його інфраструктури. У складі цих суб'єктів інфраструктури інвестиційного ринку виділяються наступні установи:

•  товарна біржа;

•  фондова біржа;

•  валютна біржа;

•  депозитарій цінних паперів;

•  реєстратор цінних паперів;

•  розрахунково-клірингові центри;

•  інформаційно-консультаційні центри.

 

Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення окремих його елементів здійснюється шляхом вивчення ринкової кон'юнктури. 

Ринкова кон'юнктура – це форма прояву на інвестиційному ринку в цілому і на окремих його сегментах системи факторів (умов), що визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та рівня конкуренції.

Динаміка кон’юнктури інвестиційного ринку характеризуються постійними коливаннями окремих його елементів. Характер всіх форм коливань кон’юнктури відображають різні індикатори інвестиційного ринку.

Для кон'юнктури  інвестиційного ринку характерні такі чотири стадії: підйом кон'юнктури; кон'юнктурний  бум; послаблення кон'юнктури; кон'юнктурний  спад (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Стадії кон'юнктури інвестиційного ринку

 

Підйом  кон'юнктури пов'язаний з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки в цілому. Обсяг попиту на об'єкти інвестування зростає, ціни також, розвивається конкуренція серед інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний бум характеризує різке зростання попиту на всі Інвестиційні товари та інші об'єкти інвестування, яке пропозиція задовольнити не може. Одночасно зростають ціни на всі об'єкти інвестування, підвищуються доходи й інвестиційних посередників.

Послаблення кон'юнктури пов'язане із зниженням інвестиційної активності у зв'язку зі спадом в економіці в цілому, відносно повним насиченням попиту на об'єкти інвестування і деяким надлишком їхньої пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і зниження рівня цін на більшість об'єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний  спад на інвестиційному ринку є найбільш несприятливим періодом з позиції інвестиційної активності. Він характеризується найнижчим рівнем попиту і скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. Ціни на об'єкти інвестування знижуються. Інвестиційна діяльність стає збитковою.

Інвестиційний ринок  розвивається циклічно. Тому потрібно систематично вивчати стан кон'юнктури  для формування ефективної інвестиційної стратегії прийняття економічно обґрунтованих рішень.

Процес  вивчення інвестиційного ринку складається  з ряду послідовних етапів, на яких здійснюється оцінка і прогнозування:

- макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку. Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності;

- інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки;

- інвестиційної привабливості регіонів. Результати цієї оцінки використовують ся для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності, особливо у сфері реального інвестування;

- привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки використовуються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.

Така послідовність  вивчення інвестиційного ринку і окремих його сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки стратегії інвестиційної діяльності і формування ефективного інвестиційного портфеля.

Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвести-ційних товарів і ринку фінансових ресурсів. 

Ринок реальних активів (інколи вживається термін «матеріальні чи фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ри-нок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструк-торські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші ро-боти і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом. 

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами пога-шення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок на-зивають ринком позичкового капіталу.  
         Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цін-ними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів. 

Найважливішою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об'єктів (товарів). Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвиненою ринковою економікою мережа цих елементів дуже широка. Основне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки  ринок інвестицій та інвестиційних  товарів — це вільне від державного управління підприємництво, що ґрунтується на різних, переважно приватних, формах власності і вільному обміні товарів між виробниками і споживачами з цінами попиту і пропозиції, то і чисельність представників кожного елемента інвестиційної інфраструктури повинне бути значним. В іншому випадку монополізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери призводить до зростання цін на інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Основним  інвестиційним товаром є продукція  проектно-дослідних, будівельних, монтажних підприємств, організацій, фірм та постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка загалом забезпечує інвестиційний процес. На інвестиційному ринку працює велика кількість посередників, які утворюють його інфраструктуру .

Саме  взаємодією цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

Таким чином, інвестиційний ринок — це система, що включає:

- суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації тощо);

- об'єкти (матеріальні і нематеріальні);

- інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо).

- ринковий механізм;

- контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність інновацій, як об’єкту інвестиційної діяльності

 

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного  господарства, можна умовно поділити на дві групи— традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні— розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів— персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

Сутність інновацій  розкривається у функціях, що відображають їх роль у господарському процесі. Відтворювальна функція означає, що інновації є важливим джерелом фінансування розширеного відтворення, оскільки прибуток від їх впровадження стає джерелом фінансових ресурсів. Інвести-ційна функція полягає у використанні прибутку від інновацій на інвестування розширення та вдосконалення виробництва. Стимулююча функція визначається тим, що саме впровадження інновацій надає можливість підприємцю певний час одержувати «інноваційну ренту», тобто монопольний надприбуток. Надприбуток ефективної монополії, на відміну від звичайного монопольного прибутку, поступово зникає в міру того, як нововве-дення розповсюджуються по всій економіці, тобто відбувається ди-фузія інновацій. Для отримання нового надприбутку підприємству необхідно впроваджувати нові інновації і так далі – до нескінчен-ності. Саме таку стратегію розвитку демонструють світові лідери у сфері інновацій – компанії Apple, Google, Toyota Motor, General Electric Company, Microsoft Corporation.

Під ринком інноваційного інвестування слід розуміти сукупність економічних відносин між постачальниками інвестиційних ресурсів, їх споживачами, організаційними та інформаційними посередниками з приводу акумуляції розрізнених інвестиційних потоків та трансформації їх в продуктивній капітал на основі взаємодії попиту та пропозиції в межах інституційного й правового поля з метою подальшого використання його для виробництва інновації та еквівалентного обміну платоспроможного попиту покупця права володіння, користування і розпорядження нею на споживчу цінність, укладену в ній.

Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємства. Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведения, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій.

Інтенція - це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

Ініціація - це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія - це процес передачі нововведення по комунікаційним каналам між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб'єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації - це розповсюдження вже одного разу освоєної й впровадженої інновації у нових умовах.

Але існують недоліки механізму фінансово-кредитного забезпечення інноваційного розвитку економіки і найсуттєвішою з них, можна вважати існування недостатньо ефективного порядку руху капіталів від власників інвестиційних ресурсів до суб'єктів інноваційного підприємництва. Виходячи з цього, найбільший науковий інтерес становить пошук ефективних форм, напрямків і механізмів фінансової взаємодії інвесторів та інноваторів, що, безумовно, потребує визначення місця або ринкового простору руху інноваційно орієнтовного інвестиційного капіталу від його власників до споживачів. Оскільки інвестиційні ресурси й інновація як об'єкт інвестування можуть бути розділені як у просторі, так і в часі, то механізмом, що дозволяє встановити відповідність між попитом на інноваційно орієнтовані інвестиційні ресурси і їх пропозицією за обсягом і вартістю, а також регулятором дій учасників комерційних угод є ринок. Зазначені вище проблеми безумовно гальмують інвестиційний розвиток в Україні взагалі, а в тому числі - і процеси постачання інвестиційних ресурсів для інноваційної діяльності. Стає очевидним, що основним чинником, який робить нашу країну неконкурентоспроможною в сьогоднішньому глобальному світі, є сповільнення інноваційної діяльності.