Інвестиційний ринок та стадії його кон’юнктури. Інновації, як окремий об’єкт інвестиційної діяльності

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Харківський національний економічний університет

 

 

                                                                     Кафедра  фінанси

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

По курсу  « Інвестування »

 

На тему: « Інвестиційний ринок та  стадії його кон’юнктури. Інновації, як окремий об’єкт інвестиційної діяльності »

 

 

 

 

 

 

 

Виконав(ла):                                                            Щербаченко Ю.І.

Студент(ка) ІV курсу

Центру заочної  та

дистанційної  освіти

Спеціальність фінанси і кредит

Залікова книжка_1043312

 

Перевірив:                                                          Маляревський В.Ю.

 

 

 

 

 

Херсон – 2012

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ 2

1. Інвестиційний ринок та  стадії його кон’юктури 3
2. Сутність інновацій, як об’єкт інвестиційної діяльності 15
3. Аналітичні завдання з урахуванням коригуючого коефіцієнту 19

Література 34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

          В умовах загальносвітової рецесії важливою складовою відновлення і розбудови економічного потенціалу є здатність ефективно використовувати не лише внутрішні, але й, особливо, інтернаціональні ресурси і фактори виробництва, що забезпечується через міжнародну інвестиційну діяльність, зокрема, через таку її форму як пряме інвестування, ефективністю якого багато в чому визначається успішність просування економіки кожної країни на шляху інноваційного розвитку й інтеграції у світове співтовариство, що вказує на доцільність дослідження впливу глобалізації сучасної інтерсистеми і світової фінансової кризи на стан і тенденції прямого іноземного інвестування. 
        Інтерес до проблеми теорії інновацій останнім часом різко зріс, про що свідчить постійно зростаючий обсяг публікацій. Разом з тим, в літературі понятійний апарат інноватики розроблений далеко не повністю. Це говорить про актуальність уточнення сутності інновацій.

 

 

 

 

 

 

 

1. Інвестиційний ринок та  стадії його кон’юнктури

 

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції  – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку  збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

У широкому розумінні інвестиційний ринок - це місце, де громадяни та організації, які хочуть позичити гроші, зустрічаються із тими, у кого ці гроші є.

Інвестиційна  діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, не вистачає.

Крім  того, інвестор завжди намагається  залучити до справи позичковий або  залучений (акціонерний капітал) з  метою зменшення ризику і розподілу ризику відповідальності.

Стан  інвестиційного ринку в цілому і  окремих складових його сегментів  характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція.

У країнах  з ринковою економікою інвестиційний  попит і пропозиція врівноважуються через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на інвестиції та інвестиційні товари.

Система цін рівноваги формується мікроекономічними  пропорціями у народному господарстві, основною з яких є співвідношення: інвестиції — приріст інвестиційних товарів.

При цьому ринок характеризується випереджуючим  розвитком інвестиційної пропозиції і відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів  антимонопольного регулювання.

Механізм  дії ціни рівноваги знаходить  свій вираз у наступному.

Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує одержати максимальний прибуток (дохід) при мінімальних витратах. Він віддає перевагу дохідним активам (інвестиційним товарам) з найбільшою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь приваблює велику масу капіталу, що призводить до структурних зрушень на ринку інвестиційних товарів.

Попит на товари починає перевищувати пропозицію і їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна цих товарів є індикатором їхньої привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестиції (доходу).

Переливання інвестицій у вказану галузь призведе, у підсумку, до розширення пропозиції цього інвестиційного товару і, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуються до нових високоприбуткових видів інвестиційних товарів.

Економічна  теорія і практика країн з ринковою економікою виробили різноманітні комплекси заходів впливу, що стимулюють або обмежують інвестиційні попит і пропозицію.

Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності держбюджету і т. д.) застосовуються різні концепції  державного регулювання. Як правило, будь-яка  концепція має головну (кінцеву) ціль і декілька проміжних, у нашому випадку:

кінцева — зростання національного доходу, зайнятість населення, зниження темпів інфляції;

проміжна — підтримка співвідношення між попитом і пропозицією на інвестиції, відсотки, динаміка грошової маси.

Досягнення  проміжних цілей означає зміну  фінансових (грошових) факторів, які потім впливають на сферу виробництва у заданому поставленими цілями напрямі.

Загальними  макроекономічними завданнями є: збільшення обсягів виробництва і зайнятості, стабілізація цін, збільшення темпів зростання національного доходу, оптимізація платіжного балансу. Вирішення цих задач є основою стабільного розвитку кожної країни. Не є виключенням і Україна, для якої досягнення вказаних цілей і, в першу чергу, стабілізація цін, фінансова стабілізація повинні стати основою будь-якої програми виходу з кризи.

Кожному інвестору потрібно знати, на який ступінь  активності інвестиційного ринку йому необхідно орієнтуватися при розробці інвестиційної стратегії і формуванні інвестиційного портфеля.

Функціонування інвестиційного ринку здійснюється через інфраструктуру, яка формує інформаційне та обслуговуюче середовище, яке дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком. Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційну складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку, та яка поєднує: державні органи регулювання ринку інвестицій (Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Держінвестицій та ін.), які виконують на ринку законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її основою є законодавча база, яка регулює відносини суб'єктів підприємницької діяльності на інвестиційному ринку.

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку - це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність з:

- залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

- створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку приватного підприємництва;

- співробітництва з міжнародними, іноземними та українськими організаціями у питаннях розвитку підприємництва;

   - забезпечення проведення техніко-економічних експертиз програм та проектів підприємницької діяльності та вирішення питання;

- консультаційної підтримки підприємців з юридичних питань, ведення бухгалтерської звітності, оподаткування та пошуку ефективних джерел фінансування;

- страхування інвестиційних ризиків;

- сприяння становленню ринкових відносин в Україні через створення, підтримку та розвиток малих та середніх приватних підприємств тошо.

Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку містить ділові видання, Інтернет-сайти рейтингових систем привабливості підприємств тощо.

На інвестиційному ринку діють різноманітні учасники, функції яких визначаються цілями їх діяльності та ступенем участі у здійсненні окремих угод. Склад основних учасників  інвестиційного ринку варіюється в  залежності від форм здійснення угод. Загалом основні учасники інвестиційного ринку диференціюються на дві групи:

1)  Продавці і покупці інвестиційних товарів, інструментів і послуг;

2)  Інвестиційні (фінансові) посередники.

Окрім основних учасників інвестиційного ринку, що приймають безпосередню участь у здійсненні угод, до складу його суб'єктів відносяться численні учасники, що здійснюють допоміжні функції. З урахуванням викладеного загальний склад учасників інвестиційного ринку класифікується наступним чином (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Склад основних груп учасників інвестиційного ринку

 

Інвестиційні  посередники складають доволі численну групу основних учасників інвестиційного ринку, що забезпечує посередницький зв'язок між покупцями і продавцями інвестиційних послуг. Певна частина інвестиційних посередників сама може виступати на інвестиційному ринку в ролі покупця або продавця.

Інвестиційно-фінансові  посередники, що здійснюють виключно брокерську діяльність, є професійними учасниками інвестиційного ринку, діяльність яких підлягає обов'язковому ліцензуванню. Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям, так і покупцям інвестиційних товарів, інструментів і послуг у здійсненні діяльності на інвестиційному ринку. Інвестиційно-фінансовий посередник, що здійснює брокерську діяльність, бере участь у підписанні угод в якості повіреного (на основі договору-доручення від клієнта) або в якості комісіонера (на основі договору комісії).

Цю групу  інвестиційно-фінансових посередників представляє чисельний інститут товарних і фінансових брокерів, які  здійснюють свою діяльність як на організованому (біржовому), так і на неорганізованому (позабіржовому) інвестиційних ринках. В якості брокерів у відповідності до законодавства можуть виступати як юридичні особи (брокерські контори і фірми), так і фізичні особи.

Інвестиційно-фінансові  посередники, що здійснюють дилерську  діяльність, також є професійними учасниками інвестиційного ринку. Основною функцією таких посередників є купівля-продаж інвестиційних товарів та інструментів від свого імені і за свій рахунок з метою одержання прибутку від різниці в цінах. За рахунок здійснення спекулятивних дилерських операцій багато в чому забезпечується страхування цінового ризику на інвестиційному ринку.

Цю групу  інвестиційно-фінансових посередників представляють різноманітні інвестиційні і кредитно-фінансові інститути, основними з яких є:

•  спеціалізовані відділи комерційних банків (які ми розглядали у попередній темі);

•  інвестиційні компанії (підприємства-торговці цінними паперами, які, крім ведення посередницьких операцій на фондовому ринку можуть залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії і розміщення власних цінних паперів);

•  інвестиційні фонди (юридичні особи, створені у формі акціонерного товариства, що акумулюють кошті дрібних індивідуальних інвесторів для здійснення спільного інвестування. Інвестиційні фонди діляться на відкриті, створювані на невизначений термін і здійснюючі викуп власних цінних паперів у строки, встановлені інвестиційною декларацією; і закриті, створювані на певний термін і здійснюючі розрахунки за власними цінними паперами по закінченні періоду діяльності;