Використання наочності у навчанні лексичного матеріалу учнів 6 класу середньої школи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Кафедра педагогіки та методики викладання іноземних мов

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

 

Використання  наочності у навчанні лексичного матеріалу

учнів 6 класу середньої школи

 

 

 

Студентки 32 групи

філологічного факультету

Дресвянкіної Катерини

Володимирівни

 

Науковий керівник

Викладач:Стельмах Діана Олександрівна

 

 

 

 

 

 

                                                        Чернігів – 2012

ПЛАН

 

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………………3

ВСТУП………………………………………………………………………….….…4

РОЗДІЛ 1. Дидактичні та психолінгвістичні передумови використання наочності при вивченні лексичного матеріалу у 6 класі ЗОШ……………..…….7

1.1.Мета та зміст  навчання лексики у основній школі………………………...….7

1.2.Класифікація видів  наочності у навчанні лексики…………………………...11

1.3.Вимоги до наочності  для вивчення лексичного матеріалу……………….….16

РОЗДІЛ 2. Методика навчання лексики з використянням наочності…………..22

2.1.Методика навчання лексики з використанням наочності…………………...22

2.2Добірка вправ для  навчання лексики з використанням  наочності……….….25

ВИСНОВКИ…………………………………………………….…………………..30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….…..32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список умовних скорочень

 

ІМ- іноземна мова

КК- комунікативна компетенція

ММ- монологічне мовлення

ДМ- діалогічне мовлення

ЛМ- лексичний мінімум

ЛО- лексична одиниця

ЗМ- зразок мовлення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 ВСТУП

 

Кожному вчителю добре відомо, що неможливо створити стійку мовну базу у школярів без засвоєння ними лексичного матеріалу. Творчо працюючи, вчителі пробують знайти й спробувати на практиці свої ефективні прийоми введення, закріплення лексичного матеріалу та контролю його засвоєння учнями.

При навчанні лексики перед вчителем і методистом постають 3 проблеми: по-перше, які слова, і в якому обсязі повинні бути введені в курс, щоб досягти оптимального оволодіння мовою за короткий час; по-друге, як лексичний матеріал слід розподілити по етапам та періодам навчання; по-третє, якими засобами та прийомами слід навчити іноземній лексиці.

Критерієм для підбору лексики  є, безумовно, практична необхідність тих чи інших структур, слів, словосполучень або інших одиниць для процесу комунікації. В якості критерію для відбору шкільної лексики називають також стилістичну нейтральність ЛО. Однак цей критерій не є абсолютним, особливо коли мова йде про інтенсивне навчання з його заданою емоційністю з розширенням меж пропонуємого матеріалу та матеріалу, що сприймається. Важливим критерієм для відбору лексики в шкільному курсі є врахування словотворчої цінності ЛО.

Слід відмітити, що при  введенні похідних ЛО,  створених по продуктивним моделям, їх складові на морфемному рівні виступають в якості незалежних одиниць навчання, оскільки важливо вміти використовувати не тільки готове слово, але й створити нове із відомого кореня або суфікса. Часто в школі можна бачити таку ситуацію: засвоєння учнями в перший рік навчання ІМ 150 – 200 слів та сміливе використання ними в усному мовленні, на слідуючих етапах забуваються – словниковий запас учнів не  тільки не зростає, але навіть зменшується.  Таку ситуацію можна пояснити багатьма причинами. Головна з них – важкість засвоєння лексики в умовах шкільної програми: відсутня та велика практика в мові, яка мається при оволодіванні рідною мовою в дитинстві, не має потреби в комунікації на ІМ, відсутнє мовне середовище. Кількість слів іншої мови велика, і кожне слово має свою звукову форму, своє значення, сферу використання. Потрібна для засвоєння кожного слова кропітка робота, яка зовсім не проводиться, або охоплює таку лексику, яка в подальшому виявляється непотрібною, не повторюється, не використовується в мові, а потім і забувається.

Щоб досягти засвоєння учнями лексики, без чого не можливі  ні вираз, ні розуміння змісту мови, потрібна продумана робота над такими ЛО, які необхідні для розвитку мовної діяльності і володіють повторюваністю в межах тематики середньої школи. Відбір лексичного матеріалу повинен відповідати умовам та часу, відведеному в учбовому плані на вивчення ІМ. При цьому слід урахувати той факт, що навіть в рідній мові людина має активний запас, це ті ЛО, котрі вона використовує в своїй мові, та пасивний запас лексики, яку вона тільки розуміє. 

Виходячи з цього ми робимо висновок, що лексичний мінімум з ІМ повинен включати дві частини: активну і пасивну лексику. Так як при вступі до ВУЗу учням не вистачає запасу лексики, слід добиватись того, щоб у них було більше слів в активному запасі. Тому у даній роботі ми розглянемо шляхи збагачення та активізації словникового запасу учнів за допомогою наочності.

Актуальність курсової роботи за зазначеною темою зумовлюється тим, що, з одного боку, використання наочності у навчанні лексичного матеріалу дозволяє учням за допомогою слова пізнати навколишній світ та розвинути творчі здібності, а з іншого боку, осмислити роль слова в повсякденному житті та спілкуванні.

Об’єктом дослідження є процес використання наочності у навчанні лексичного матеріалу англійською мовою учнів середньої школи, а предметом – види наочності у навчанні лексичного матеріалу, а також їхнє застосування на різних етапах розвитку вмінь у навчанні лексичного матеріалу в учнів середньої школи.

Мета дослідження полягає у визначенні різних видів наочності у навчанні лексичного матеріалу та застосування їх на різних етапах розвитку вмінь в учнів середньої школи.

У ході нашого дослідження  необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити мету та зміст навчання лексики в основній школі.
2. Розглянути, чи готові учні до сприйняття наочності.

     3. З’ясувати, які є види наочності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Дидактичні та психолінгвістичні передумови використання наочності при вивченні лексичного матеріалу у 6 класі ЗОШ.

1. Мета та зміст навчання лексики у основній школі.

 

Як зазначається у чинній програмі з навчання ІМ, основне призначення ІМ  — сприяти в оволодінні учнями уміннями і навичками спілкуватися в усній і писемній формах відповідно до мотивів, цілей і соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаціях. Саме середня школа є тим навчальним закладом, де формуються базові механізми іншомовного спілкування, котрі у майбутньому випускники зможуть розвивати і удосконалювати відповідно до власних потреб.

     Головна мета навчання ІМ у загальноосвітніх навчальних закладах полягає у формуванні в учнів КК, базою для якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань і навичок. Розвиток КК залежить від соціокультурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації в новому для неї суспільстві.

Основними комунікативними уміннями є:

• уміння здійснювати усномовленнєве спілкування (ММ, ДМ);
• уміння розуміти зі слуху зміст автентичних текстів;
• уміння читати і розуміти автентичні тексти різних жанрів і видів із різним рівнем розуміння змісту, розглядаючи їх як джерело різноманітної інформації і як засіб оволодіння нею;
• уміння здійснювати спілкування у писемній формі відповідно до поставлених завдань;
• уміння адекватно використовувати досвід, набутий у вивченні рідної мови, розглядаючи його як засіб усвідомленого оволодіння ІМ;
• уміння використовувати у разі необхідності невербальні засоби спілкування за умови дефіциту наявних мовних засобів. Розвиток комунікативних умінь неможливий без оволодіння мовними засобами реалізації усного і писемного мовлення.

Усі цілі навчання досягаються у  комплексі, підпорядковуються головній меті та реалізуються у процесі її досягнення і сприяють таким чином різнобічному розвитку особистості учня.

Оволодіння учнями ІМ сприяє розвитку в них здібностей використовувати її як інструмент спілкування в діалозі культур і цивілізацій сучасного світу, вона розглядається як засіб міжособистісної взаємодії в умовах багатонаціонального і полiкультурного світового простору.

Сучасний розвиток міжнародних зв’язків між державами слугує передумовою для активізації знань про культурні особливості країн і народів, мова яких вивчається. Цьому сприяє міжкультурний підхід до вивчення ІМ. Вона є суттєвим елементом культури народу — носія цієї мови і засобом передачі її іншим, допомагає учням пізнати духовне багатство іншого народу, краще розуміти власну культуру і культуру свого народу, підвищує рівень їхньої гуманітарної освіти, сприяє входженню у світову спільноту.

Зміст навчання ІМ у середній школі залежить від соціального замовлення суспільства і детермінується певним станом його історичного розвитку. Програмою для середньої школи визначено той мінімум, яким мають оволодіти учні на кожному етапі навчання (у початковій школі, в основній школі, у старшій школі) і у кожному класі. Етапи навчання характеризується різною тематикою для спілкування, різним обсягом навчального матеріалу, різними методами, формами і видами навчальної діяльності відповідно до рівня розвитку учнів, їхніх інтересів і досвіду. У зв’язку з цим етапи мають свої цілі і завдання.

В основній школі (5—9 класи) розпочинається етап систематичної й послідовної роботи з автентичними навчальними матеріалами, які забезпечують нормативне оволодіння спілкуванням. Помітно зростає обсяг навчального матеріалу, у тому числі того, який сприяє формуванню соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій.

В основі навчання лексики лежить принцип випереджаючого усного засвоєння мовленнєвих зразків через комунікативні завдання, після чого йде аналіз та подальше використання цього матеріалу в мовній практиці. Згідно з комунiкативним підходом до навчання новий мовний лексичний матеріал спочатку пред’являється у певному контексті, а вже потім активізується в усному і писемному мовленні за допомогою відповідних вправ і завдань. Вони мають бути комунікативно спрямованими і сприяти формуванню в учнів знань не тільки про значення нової мовної одиниці, але й про її формоутворення та функції (застосування) у мовленні. На основі цих знань мають формуватися відповідні мовні навички. Такий комунікативно-когнітивний підхід до сприймання мовного матеріалу сприяє усвідомленому його засвоєнню і адекватному використанню у практичній мовленнєвій діяльності.

Навчання лексики відбувається у межах сфер і тем, передбачених програмою для навчання першої ІМ. Звичайно, рівень володіння кожним видом мовленнєвої діяльності буде дещо нижчим, ніж його аналог у вивченні першої ІМ. Він відповідатиме рівню А2+, визначеному і описаному в загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти.

           За програмою учні 6го класу оволодівають такими темами:

1.Я, моя сім’я, мої  друзі (зовнішність, риси характеру); 
2.Покупки (відвідування  магазинів); 
3.Харчування (традиції харчування);

4.Спорт (види спорту, Олімпійські ігри); 
5.Подорож (підготовка до подорожі);   
6.Великобританія (Лондон); 
7.Україна (Київ);

8.Шкільне життя (улюблений предмет).

         Відповідно до цих тем учні  мають володіти лексичним матеріалом  пов’язаним з:

Зовнішністю людини; 
Назвами рис характеру; 
Видами магазинів; 
Основним асортиментом товарів; 
Ціною; 
Грошима; 
Розмірами одягу; 
Назвами страв; 
Видами спорту; 
Видами транспорту.  Предметами багажу; 
Проїзними документами; 
Визначними місцями столиць; 
Видами діяльності на уроках.

Зміст навчання  лексики  включає в себе лінгвістичний  та психологічний компоненти. Шкільний лексичний мінімум складається  з активного ЛМ, пасивного ЛМ та потенційного словника. Активний та пасивний ЛМ у свою чергу складають реальний словник.

Активний ЛМ- це ті ЛО, які учні мають використовувати в Г та П, а також розуміти під час А та Ч. Пасивний ЛМ- це ті ЛО, які учні мають лише розуміти під час А та Ч. Потенційний словник- це ЛО, про значення яких учень здогадується, використовуючи певні технології здогадки під час А та Ч[10, 51-52].

Психологічний компонент  включає в себе лексичні навички. За С.П.Шатіловим, лексичні навички- це навички інтуїтивно правильного  утворення, вживання і розуміння  іншомовної лексики на основі мовленнєвих лексичних зв’язків між слухо-мовленнєвою, графічною формами слова та його значенням, а також між словами ІМ[21, 120-130].

 

 

1.2.Класифікація  видів наочності у навчанні  лексики.

 

До використання наочності  в процесі навчання звертались ще тоді, коли не існувало письменності і самої школи. В школах стародавніх країн вона мала досить широке розповсюдження. В середині століття, в епоху панування схоластики і догматизму ідея наочності вважалася недоцільною і її припинили використовувати в педагогічній практиці. Коменський С.Ф. першим ввів застосування наочності як загальнопедагогічного принципу[6, 11-17]. В основі навчання Коменського С.Ф. про наочність лежить сенсуалістично-матеріалістична гносеологія. Для обґрунтування наочності С.Ф.Коменський багато разів застосовував одну фразу: “…нічого не може бути в свідомості, що наперед не було дане у відчутті…”. Коменський С.Ф. визначав наочність і її значення таким чином[7, 300]: