Особливості перекладу іншомовного гумору з англійської мови на українську та російську (на прикладі телесеріалу «Теорія Великого Вибуху»

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кафедра теорії та практики перекладу з англійської мови

 

 

 

 

 

 

 

Єрмаков Андрій Володимирович

(група  2339-302а/п)

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Особливості перекладу іншомовного  гумору з англійської мови на українську та російську (на прикладі телесеріалу «Теорія Великого Вибуху»)

 

Напрям  підготовки: Переклад (Англійська мова)

 

 

 

 

 

 

 

Науковий  керівник –

к. філол. н., ст. викладач

Чирвоний О.С.

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ФЕНОМЕНУ ГУМОРУ.................................................................................................................5

1. Природа і значення гумору........................................................................5
2. Теорії гумору...............................................................................................7
3. Особливості гумору в цілому...................................................................10

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ГУМОРУ (НА ПРИКЛАДІ ТЕЛЕСЕРІАЛУ «ТЕОРІЯ ВЕЛИКОГО ВИБУХУ»)....................................13

1. Проблема еквівалентності при перекладі...............................................13
2. Особливості перекладу гумору...............................................................16
1. Переклад каламбуру.......................................................................16
2. Переклад побутового, культурно-побутового гумору................19

ВИСНОВКИ.........................................................................................................22

ДОДАТОК............................................................................................................25

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................27

 

ВСТУП

Гумор –  це художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом. У той же час, гумор – це доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. [10]

Гумор є  дуже важливою частиною спілкування  між людьми, це найкращій спосіб швидко наладити контакт з людиною, здобути її прихильність та повагу. Саме гумор вважається ознакою розуму, освіченості та ерудованості. Гумор часто не є універсальним і не переноситься з однієї культури в іншу, зазвичай через те, що залежить від деталей конкретного культурного оточення. З одного боку, в епоху глобалізації відмінності між культурами стають все більш зрозумілими, а гумор стає більш універсальним. З іншого – у кожної соціальної групи є певні рамки, куди гумор не пускають. [10]

Але чи підлягає гумор перекладу? Перекладачі (особливо усні) знають, що сміх (тобто гумор) – справа серйозна. Коли після перекладу дотепного висловлення аудиторія не реагує належним (очікуваним) чином, всім – і перекладачу також – стає зрозуміло, що комунікація не відбулась. [30, с. 47]

Гумор являється  однією з найважливіших проблем  при перекладі усного мовлення, а також текстів різноманітної тематики та змісту. Річ у тому, що навіть бездоганне володіння іноземною мовою далеко не завжди дає змогу людині зрозуміло, цікаво і, перш за все, у нашому випадку, кумедно передати свої думки.

Проблема  полягає у тому, що гумор за своєю  сутністю є доволі делікатним. Можна  дуже витончено зробити переклад на українську або ж російську  будь-якого тексту, але гумор при  цьому, який містився у вихідному тексті, буде безповоротно втрачений.

Актуальність теми полягає у тому, що за останні десятиліття  світ дуже швидко розвивався і цей процес продовжується до сих пір, і в наслідок чого активно інтегруються процеси взаємодії людей один з одним на міжнародному рівні. У результаті цих процесів є чимала імовірність, що людина потрапить у ситуацію «реального спілкування», коли знання іноземної мови є необхідним. А тому варто знати етнокультурні особливості не лише характеру людини, а й гумору як такого.

Об’єктом дослідження є особливості виявлення гумору людиною та його переклад з англійської мови на українську та російську.

Предметом дослідження є переклад діалогічного мовлення у серіалах.

Метою даної роботи є теоретичне та практичне обґрунтування особливостей перекладу іншомовного гумору на українську та російську мови.

Завданнями курсової роботи є:

1. Розглянути природу і значення гумору.
2. Систематизувати теорії гумору.
3. Дослідити особливості гумору.
4. Розглянути проблему еквівалентності при перекладі.
5. Дослідити особливості перекладу гумору.

Наукова новизна полягає у вивченні особливостей перекладу гумору, який і досі не є цілком дослідженим лінгвістами і який має розбіжності у підходах його вивчення.

Практичне значення цієї роботи полягає у тому, що вона може бути використана у подальшому глибшому дослідженні гумору та його перекладу вчасності, при розробці практичних та теоретичних матеріалів для проведення занять з практики мови, перекладу.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ГУМОРУ

1. Природа і значення гумору.

Емоційну  сферу, здатність до емоційного життя  людина успадкувала від своїх предків. Але в процесі розвитку інтелекту та мислення емоційне життя людини сильно змінилось. Серед властивостей, які досягли досить високого рівня розвитку, – таке явище психічного життя, як почуття гумору. Якісь його передумови можна спостерігати у вищих тварин, але в розвиненому, сформованому вигляді – це суто людська, соціальна властивість, тобто властивість, яка проявляється в спілкуванні.

Сміх  – це вроджена реакція, властива не лише людині, але й вищим тваринам. Немовля дуже рано починає усміхатися. Його усмішка і сміх – показники суто фізичного комфорту. До кінця третього місяця у немовляти з’являється усмішка не лише на безумовні подразники, але й на умовні.

По мірі зростання, розвитку та формування громадських зв’язків людини сміх набуває соціального значення, стає одним із засобів соціального спілкування.

У всі  часи мислителі зверталися до проблеми гумору, намагаючись з’ясувати його природу, зрозуміти значення і функції  – кожен знаходив щось нове і оригінальне в підході до вирішення цього завдання.

Одним з  перших зробив спробу пояснити феномен  гумору Платон. Платон вважав гумор  негативним явищем, бо почуття це засноване на злобі і заздрості, особливо сміх, викликаний нещастям чи невдачею інших, або глузування над нижчими за своїм становищем. [16] Платон не намагався пояснити природу смішного, але зробив доволі важливий висновок про те, що сміх може мати серйозні наслідки, у тому числі для життя цілої держави.

Цицерон надав першу класифікацію прийомів дотепності. Він виділив два основних типи дотепності: або рівномірно розлита по всьому мовленню, або ж їдка і різка. [34, с. 54] Він також зазначав, що один вид дотепності обіграє предмет, інший – слова. [34, с. 59] Словесна форма дотепності включає в себе, за Цицероном: двозначність, несподівані висновки, каламбури, незвичайні тлумачення власних імен, прислів’я, алегорію, метафори, іронію. Це перша формальна класифікація прийомів дотепності.

Цицерон намагався поставити теорію гумору в рамки класичної риторики, але при цьому вважав, що гумор – властивість природна, яку неможливо вивчити.

Багато  століть по тому, Гоббс, звертаючись  до проблеми сміху, зазначав психологічну парадигму цього феномена. Він  стверджував, що сміх – це завжди радість. Детермінувати сміх можуть різні події, загальне в них – щось нове і раптове: тоді у людини виникає відчуття тріумфу від того, що вона усвідомила щось значне в собі самій і порівняла це значне зі слабкістю інших або своєю неміччю в минулому.

Дж. Локк цікавився особливістю дотепною думки, яка відрізняє її від недотепної. Він розрізняє просте судження і дотепне, мета першого – уникнути хибності, яка заснована на випадковій схожості, а секрет дотепності полягає насамперед у подібності ідей та їх об’єднанні, швидкому і примхливому, яке надає почуття задоволення. [26]

Іммануїл  Кант в «Критиці чистого розуму»  стверджує, що «сміх є емоцією, яка виникає з несподіваного перетворення напруженого очікування в ніщо». [33] Дотепний жарт повинен містити в собі щось таке, що ми спершу приймаємо за істину, ввести нас в оману, а в наступний момент обернутися у ніщо.

Б. Спіноза  вважав сміх наслідком афекту задоволення, який виникає з розсуду в неприємній нам речі чиєїсь гідної зневаги. Спіноза дуже високо ставив значення сміху для духовного життя людини, за його словами «веселість не може бути надмірною». [28]

Таким чином, гумор, почуття гумору – це здатність особистості виявляти, фіксувати й осмислювати комічне в навколишній дійсності і емоційно на нього реагувати.

Будучи  фізіологічним вираженням задоволення, акт сміху і сам по собі приємний, викликає ейфорію, відчуття щастя і комфорту. Почуття гумору звичайно проявляється в умінні відшукати хоч щось комічне у ситуаціях, де, здавалося б, немає нічого смішного. Тобто можна навести велику кількість прикладів, коли за допомогою гумору вдається розрядити доволі напружену ситуацію. Гумор допомагає розрядити ситуацію, згуртувати колектив, збільшує шанси на ефективну співпрацю, дозволяє виходити переможцем з найскладніших ситуацій. Спілкування в позитивній атмосфері стає більш ефективним. Почуття гумору – це якість, яка є вкрай необхідною в нашому житті. Іноді воно рятує у безвихідних ситуаціях, допомагає подолати бар’єр у спілкуванні, дозволяє поглянути на поставлені завдання з іншого ракурсу. Гумор допомагає створити атмосферу невимушеності в спілкуванні. Коли ми сміємося разом з кимось, ми відчуваємо себе вільніше і ближче один до одного. Дійсно, почуття гумору у всіх пов’язане з відчуттям приємного. У той же час це важлива умова успіху. Гумор в спілкуванні займає важливе місце і без нього багато хто навіть не уявляють собі спілкування. Почуття гумору надзвичайно складне, тонке почуття і в спілкуванні його значення важко переоцінити.

 

2. Теорії гумору.

Кількість теорій гумору на даний момент настільки велика, що навіть у класифікації цих теорій немає спільної точки зору. Віктор Раскін запропонував розбити їх на три категорії: теорії несумісності, теорії ворожості і теорії вивільнення. [16]

Теорії несумісності. Ці теорії припускають, що гумор виникає внаслідок розуміння несумісності між очікуванням слухача й тим, що сталося, результатом. До цієї категорії теорій гумору можна також віднести наступні, запропоновані Патріцією Кейт-Шпігель:

• Теорії неконгруентності. Гумор виникає внаслідок зіткнення різнорідних і несумісних ідей або ситуацій, які виходять за рамки звичних форм поведінки.
• Теорії амбівалентності. Людині буває смішно, коли вона відчуває подвійні почуття. На відміну від теорії неконгруентності, де на першому плані стоять ідеї та сприйняття, дана теорія робить акцент на почуттях. Тобто мова йде про взаємозамінювання між задоволенням і стражданням.
• Конфігураційні теорії. Гумор виникає, коли елементи, які спочатку здавалися не пов’язаними між собою, раптом складаються в якусь цільну картину.

До найбільш відомих прихильників подібних теорії можна віднести І. Канта і А. Шопенгауера.

Теорії ворожості. У цих теоріях йде мова про те, що смішне полягає в знаходженні почуття зверхності відносно чого-небудь, або в подоланні перешкоди, чи агресії, нападу на якийсь об’єкт. Патриція Кейт-Шпігель виділила аналогічну групу теорій гумору:

• Теорії зверхності. Сміх виникає тоді, коли ми відчуваємо себе не настільки дурними, потворними, нещасними або слабкими, як оточуючі.

Подібні теорії походять від праць Платона, частково Аристотеля і М.Т. Цицерона, а також знайшли підтримку в працях А. Шопенгауера і Т. Гоббса.

Теорії вивільнення. Ці теорії вчать, що комічне є результатом вивільнення психічної енергії, звільняючи людину від певного обмеження. Патриція Кейт-Шпігель назвала аналогічну групу теорій гумору як теорії розрядження, тобто функція гумору в даному випадку розглядається як засіб для зняття стресу і напруги.

Найбільш відома з цих теорій належить З. Фрейду, який оголосив, що гумор дозволяє економити психічну енергію. [16] Фрейд пов’язував задоволення від гостроти з економією витрати енергії, яка витрачається на затримки або придушення певного змісту. Фрейд розрізняв 3 типи гумористичних ситуацій і відповідних їм енергій, які можуть бути розряджені в сміху: