Оцінні прикметники як засіб вираження емотивної модальності (на матеріалі іспанської мови)

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра іспано-італійської філології

 

 

 

 

 

Оцінні прикметники як засіб  вираження емотивної модальності

 

Бакалаврська робота

студентки IV курсу,

спеціальності

 іспанська мова й література та переклад,

  

 

Науковий керівник:

 

Рецензент:

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012 
ЗМІСТ

2 4         7   8 11 13 15 17 19 21 22 24         26   29 34

ЗМІСТ……………………………………………………………..…….............

ВСТУП……………………………………………………………..…………….

 

РОЗДІЛ І. ЕМОТИВНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КОНОТАТИВНОГО КОМПОНЕНТА У СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ МОВНОЇ ОДИНИЦІ

1. Лінгвістичне визначення модальності…………………………….
2. Емотивність як конотативний аспект створення  образності і виразності ………………………………………………………….
3. Емотивність як засіб вираження оцінки …….............................
4. Оцінка як різновид модальності висловлювання ……………..…
5. Елементи оцінного висловлювання………………………………

1.5.1. Оцінка емоційна і раціональна……………………………

1.5.2. Оцінка як оцінний аспект значення. Шкала оцінок……….

1.5.3. Оцінне висловлення…………………………………………

1.6.   Семантичні класифікації оцінки………………………………….

Висновки до розділу І…………………………………………….……………

 

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІННІ ПРИКМЕТНИКИ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ОБРАЗНИХ ОЦІНЮВАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

1. Мовні засоби  вираження оцінки в тексті …………………… ….
2. Морфологічні засоби вираження оцінних значень

        прикметників……………………………………………………….

3. Лексико-граматичні інтенсифікатори значення прикметників…
4. Лексико-семантичні варіанти прикметників на позначення

36 41 42 44 51 51 52

                   моральних якостей людини………………………………….......       

Висновки до розділу ІІ ……………………………………………………….            

ВИСНОВКИ …………………………………………….................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….

СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….

СПИСОК  ДЖЕРЕЛ  ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ……………

RESUMEN……………………………………………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  ВСТУП

 

Емоції – важлива сфера людського буття та діяльності, що супроводжують людину протягом усього життя і є одним із найважливіших фактів, які впливають на формування оцінного забарвлення в слові чи словосполученні. Вони відбивають ставлення суб’єкта до навколишнього середовища, його бажання, потреби тощо.

Емоційність як психологічний феномен в процесі вербалізації транспонується в емотивність – мовний феномен, де емотивність  це чуттєва оцінка об'єкту, вираз мовними або мовленнєвими засобами відчуттів, настроїв, переживань людини.

Проблемою вираження емотивності в художньому тексті займалося багато ураїнських та іноземних лінгвістів (В.І.Болотнов, С.В.Гладьо, О.Є.Філімонова, Г.Г.Верба, С.В.Іонова, В.І.Шаховський, Т.Є.Змієва, В.А.Маслова). [5, с. 1]

Оцінка об’єктів дійсності здобуває відображення в мові у більшості випадків у слові. А прикметники є тією частиною мови, яка має величезне різноманіття оцінювальної семантики. Тому серед лінгвістичних засобів вираження емотивної модальності  оцінні прикметники займають значне місце.

Сучасна антропологічна спрямованість лінгвістики зумовлює необхідність дослідження емоцій, оскільки сфера почуттів є одним з найважливіших людських факторів. У зв’язку з цим підвищується зацікавленість до аналізу категорії емотивності та засобів її вираження, розширюється спектр вивчення цієї проблеми, що зумовлює актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими темами. Робота виконана в межах затвердженої Міністерством освіти і науки України  наукової теми «Європейські мови та культури в глобалізації світових процесів», яка розробляється Інститутом філології київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета роботи полягає у тому, щоб висвітлити роль оцінних прикметників як засобів вираження емотивної модальності у художньому дискурсі.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. З’ясувати зміст основних понять і термінів, що використовуються у дослідженні, таких як «оцінка», «емотивність», «модальність»;
2. Виявити особливості актуалізації мовних засобів вираження емотивної модальності в художньому дискурсі;
3. Зібрати мовний матеріал (приклади вжитку оцінних прикметників, що виражають емотивну модальність);
4. Виявити роль оцінних прикметників в художньому дискурсі.

Об’єктом дослідження є емотивна модальність, висловлена за допомогою оцінних прикметників в іспанській мові.

Предметом нашої роботи є прикметники оцінки наявні в іспанській художній літературі.

Матеріалом для дослідження слугували художні твори іспанського письменника 19 століття, класика іспанської літератури Густаво Адольфо Беккера. Відбір матеріалу здійснювався шляхом суцільної вибірки.

Наукова новизна. Категорія оцінки як компонент емотивності є досить добре вивчена, нею займалися багато зарубіжних та вітчизняних вчених, але наша робота спрямована саме на дослідження оцінних прикметників в художньому дискурсі на матеріалі іспанської мови.

Теоретичне значення полягає в тому, що вона робить певний внесок у подальшу розробку проблеми дослідження системності лексичних явищ, а також у поглиблення наукового опису лінгвістики емоцій.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в навчальній і в реальній комунікації з метою підвищення її ефективності.  

Положення на захист:

1. Оцінка це один із видів модальності, які накладаються на дескриптивний зміст мовного виразу

2. Засобами вираження емотивної модальноті прикметників у художньому тексті є афікси, лексичні та граматичні інтенсифікатори. переосмислення основи, лексико-семантична транспозиція.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та джерел ілюстративного матеріалу.

Вступ містить опис основних параметрів дослідження: обґрунтування актуальності поставленої проблеми, визначення об’єкта, предмета дослідження, його мети та задач, формулювання наукової новизни роботи, теоретичного і практичного значення і положень, які виносяться на захист.

В першому розділі, визначені основні поняття, розглянуто особливості характеристик таких категорій як модальність, емотивність та оцінка.

В другому розділі прикметник охарактеризований як засіб вираження оцінки, наведено приклади з творів А.Г. Беккера, визначено роль оцінного прикметника в художньому дискурсі.

У заключній частині  сформульовано висновки щодо проведеного дослідження, визначено його подальші перспективи, підсумовано всю проведену роботу.

 

 

                                                   РОЗДІЛ І

ЕМОТИВНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КОНОТАТИВНОГО КОМПОНЕНТА У СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ МОВНОЇ ОДИНИЦІ

 

         1.1. Лінгвістичне визначення модальності

Модальність – явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена.

 Але в лінгвістиці, традиційно, використовується визначення  модальності, запропоноване В.Виноградовим, згідно якого «модальність – це точка зору мовця щодо відношення мовлення до дійсності», тобто в якості модальних розглядаються відношення: відношення мовця до змісту висловлювання і відношення мовця до дійсності. Звідси виникає поділ модальності на два типи: об’єктивну і суб'єктивну відповідно. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна ж факультативна [18, с. 310].

За допомогою модальності ми можемо виражати свої думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру [40, с. 108].

Модальність знаходить у мові різноманітні вираження: лексичне, граматичне, лексично-граматичне, а також за допомогою інтонації.

В рамках лінгвістики тексту модальність розглядається як одна із основних текстових категорій [1, с. 433].

Виділимо 6 основних типів текстової модальності [18, с. 312]:

1. Епістимологічна модальність. Її маркери – дієслова знання, розуміння, міркування, спогадів (saber, suponer, comprender, recordar), а також конструкції, що виражають логічні причинно-наслідкові відношення процесів і фактів.

2. Евіденціальний тип модальності. Її засобами вираження є дієслова мовлення, дії і перцепції (ver, oir etc.), модальні дієслова та слова, непряма мова.

3. Емотивна модальність. Емоції і почуття виражаються емотивною лексикою, вигуками, дієсловами відчуттів і почуттів (sentir, querer etc), окличними і питальними реченнями.

4. Обумовлююча модальність. Головними засобами вираження являються модальні дієслова та їхні еквіваленти, а також  лексика волевиявлення.

5. Гіпотетична модальність. Засоби вираження – це, головним чином, конструкції з нереальною умовою, іменники і дієслова зі значенням «уявлення».

6. В основі оцінної (аксіологічної) модальності лежать поняття «добро» і «зло», «хороше» і «погане». Основні засоби вираження – оцінні епітети і лексика, яка містить оцінний компонент значення, а також ключові слова-символи, котрі завжди представляють аксіологічну позицію автора [10, с. 89].

Отже, модальність можна визначити як відношення автора слів до навколишнього середовища, воно може бути як негативним, так і позитивним.

 

1.2. Емотивність як конотативний аспект створення  образності і виразності

Емоції – важлива сфера людського буття та діяльності, які супроводжують людину протягом усього життя, а тому трактуються психологами як найважливіші чинники регуляції процесів пізнання, що складають мотиваційну основу людської діяльності [11, с. 293].

Емоційність, як психологічний феномен, є властивістю людини, що характеризує зміст, якість та динаміку її емоцій та почуттів. Якісні властивості емоціональності визначають відношення індивіда до явищ навколишнього світу й знаходять своє відображення в мовній одиниці та модальності домінуючих емоцій [27, с. 23].

Отже, емоційність як психологічний феномен в процесі вербалізації транспонується в емотивність – мовний феномен, який об’єднує різні види емотивної семантики, рівні її вираження та типи відповідної лексики і входить у структуру лексичного значення слова у вигляді емотивних сем [22, с. 67].

Існує три рівні вираження емотивної семантики мовних та мовних одиниць: емотивне значення, емотивна конотація та емотивний потенціал.

Конотацію часто визначають як додаткове значення слова, як стилістичний відтінок, який накладається на його основне значення. Але все ж таки, конотація не накладається на основне значення слова, а знаходиться в складній єдності з ним, оскільки існує не тільки раціональне, але і тісно з ним зв'язане чуттєве пізнання дійсності.[23, с. 6]

У сучасній семасіології існує три підходи стосовно до визначення конотації: перший убачає в конотації додаткові системно- зумовлені складники значення (оцінку, емотивність, експресивність і функціонально-стилістичну забарвленість; другий обмежує конотацію лише тими елементами змісту, які додаються в мовленні (асоціативними, контекстуальними, прагматичними, емотивними); третє, найбільш широке розуміння цього терміна, містить такі аспекти, як ситуаційно- психологічний (іронічна, евфемістична, меліоративна, пейоративна, експресивна конотація), соціально-лінгвістичний (жаргонна, розмовна, книжна конотація), лінгвістичний (конотація новизни, запозичення, архаїзації), культурний (культурна конотація), ідеологізований (ідеологічна конотація) й ін. [23, с. 10]