Сутність та етапи розробки інноваційної стратегії підприємства

—транснаціональний  рівень галузі (фірми). Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, що прискорює поширення продукції  і збільшення попиту на неї;

— ціна. Може бути і стимулом для просування товару на ринок, якщо вона прийнятна для  споживача, і перешкодою для проникнення  на нього нових фірм, якщо її рівень для них неможливий через високі витрати;

— вибір  авторитетного покупця. Він може створити авторитетну думку про  дану продукцію, що послужить сигналом іншим для її придбання, а отже, збільшить попит на неї;

—використання реклами та інших засобів комунікації  Для пропагування новинки. Вони ознайомлюють споживача з новинкою ще до виведення  її на ринок, формуючи попит на неї;

— рівень фахової  підготовки персоналу підприємства-інноватора. Забезпечує високу результативність роботи на всіх стадіях створення нового продукту та виведення його на ринок, що в кінцевому підсумку забезпечує прогнозований попит на неї.

Зовнішні  чинники впливу на попит

Вони характеризують середовище функціонування підприємства, що виготовляє або реалізує інноваційну  продукцію. До них належать:

—загальний  стан економіки. Кризові явища в  економіці, її нестабільність унеможливлюють належне інвестування інноваційних процесів, що спричиняє зниження попиту на інновації, особливо техніко-технологічного характеру;

—політична  ситуація. Цей чинник залежно від  виду інноваційного продукту може мати різний вектор впливу. Зокрема, політична  нестабільність знижує попит на інновації  у сфері виготовлення товарів  широкого вжитку, водночас стимулюючи його для військово-технічної продукції, яку реалізують у зонах конфлікту;

—правова  база інноваційної діяльності. Може стимулювати  створення інновацій та попит  на них, а за умов недосконалості —  може зменшувати його;

— стан екології. Несприятлива екологічна ситуація ві регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову екологічно чисту продукцію;

— прискорення  науково-технічного прогресу. Спричиняє  швидке моральне старіння великої кількості  види продукції, що обумовлює зростання  попиту на інновації;

— доходи споживачів. Якщо використання інноваїції технічного характеру підвищує ефективність роботи її споживача, підвищуючи тим самим  його доходи (прибутки це стимулює зростання  попиту на неї;

— невизначеність характеру впливу інновації на результати її використання. Породжується самою  сутністю інновацій і є чинником, що знижує попит на неї.

Отже, кінцевою метою інноваційного процесу  є комерційне освоєння інновації  і її рентабельне використання. Цього  можна досягти тоді, коли дослідження  і розробки самого початку орієнтуються на споживача і можливе* виробництва; коли процес створення нового товару здійснюється на основі сучасних наукових, технічних і організаційних рішень; коли оновлення виробництва відбувається з урахуванням стадій життєвого циклу товару; коли стратегія виведення товару на ринок розроблена за усіма правилами маркетинг-менеджменту.

3. Лізингове фінансування інноваційної діяльності

 

В умовах розвитку економіки України самою гострою  проблемою підприємництва у виробничій сфері є дефіцит фінансових ресурсів. У такій ситуації підприємництво може виникнути і вижити за умов раціонального використання найбільш сучасних форм фінансування і кредитування виробництва, що сприятимуть підвищенню економічної ефективності діяльності підприємств. Світова практика свідчить, що досить перспективною серед таких  форм є лізинг.

Сучасна економічна ситуація в Україні вимагає поряд  із змінами у державному управлінні, підвищенням підприємницької активності суб’єктів економічної діяльності проводити вдосконалення виробничо-фінансових зв’язків між ними. За таких умов лізинг виступає важливим методом розширення інвестиційних і збутових можливостей  підприємств, сприяє прискореній модернізації і оновленню основних виробничих фондів, підвищує конкурентоспроможність підприємств як на внутрішніх, так  і на зовнішніх ринках, тобто формує економічну стабільність підприємства-виробника.

На сьогодні в Україні існують передумови широкого застосування інвестиційного лізингу як механізму мобілізації  ресурсів для здійснення інноваційної діяльності. Використовуючи його, лізингоотримувач може скористатись, наприклад, високотехнологічним  устаткуванням без одноразової  мобілізації для цього власних  або позичкових коштів. У випадку  взаємної зацікавленості договірних сторін лізингові виплати можуть здійснюватись  з виторгу від продажу виготовленої на даному устаткуванні інноваційної продукції, при цьому виплата  може проводитись як у грошовій формі, так і готовою продукцією.

Основна перевага лізингу – дозволяє забезпечити  високу оперативність і гнучкість  у вирішенні виробничих завдань  за рахунок тимчасового використання устаткування, а не його придбання; надає можливості використання самої  сучасної техніки для виробництва  конкурентоспроможної продукції; враховує швидке моральне зношення цієї техніки  у сучасних умовах.

Лізинг –  порівняно новий вид господарської  діяльності для України. У законі України „Про лізинг” зазначено, що лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Отже, лізинг розглядається  як вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування коштів і надання лізингодавцем лізингоодержувачу на певний термін і за певну плату майна. При цьому право власності на об’єкт лізингу залишається у лізингодавця на термін дії договору.

Об’єктами лізингу є рухоме і нерухоме майно, що належить за чинним класифікатором до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного продажу на ринку.

За схемою лізингу беруть у довгострокову  оренду переважно сучасне устаткування, діагностичну апаратуру, контрольно-вимірювальні прилади, цілісні технологічні комплекси  та лінії, міні-заводи «під ключ», медичне  устаткування, сільськогосподарську техніку  тощо. По закінченні терміну лізингового  договору і виплати орендарем  повної вартості майна й визначених відсотків це майно стає його власністю  або, якщо це обумовлено умовами договору, повертається лізингодавцю.

На підставі аналізу лізингової діяльності в  Україні та за кордоном залежно від  типу фінансування виділяють роздільний, фінансовий та банківський лізинг.

Фінансовий  лізинг визначається як договір, згідно з яким лізингоотримувачу передається  у користування на визначений договором  термін майно (предмет лізингу), яке  спеціально придбане лізингодавцем  відповідно до визначених у договорі з лізингоотримувачем специфікації та умов, яке лізингоотримувач може отримати у власність після закінчення терміну користування ним та у  випадку оплати повної визначеної договором  ціни.

Фінансовому лізингу притаманні такі ознаки:

– вибір  об’єкта лізингу та постачальника  здійснює, як правило, лізингоодержувач;

– лізингоодержувач має виняткове право використовувати  об’єкт лізингу протягом всього договірного  терміну;

– термін фінансового  лізингу має наближатися за тривалістю до терміну повної амортизації об’єкта  лізингу, тобто термін такого лізингу  охоплює строк фізичного зносу  об’єкта лізингу повністю або  більшу його частину;

– у межах  лізингового терміну існує період, протягом якого сторони лізингового  договору можуть його розірвати Цей  термін визначається із розрахунку, що лізингодавець мусить компенсувати свої первинні вкладення та інші витрати  повністю або більшу їх частину, а  також одержати певний прибуток;

– при фінансовому  лізингу всі витрати на утримання  об’єкта лізингу, пов’язані з  його страхуванням, експлуатацією, технічним  обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено  договором;

– ризик  випадкового знищення або пошкодження  об’єкта фінансового лізингу  несе, якщо інше не передбачено договором, лізингоодержувач;

– наявність  права придбати об’єкт лізингу після  закінчення строку договору за ціною, зафіксованою на дату укладення договору лізингу;

– майно, передане за договором фінансового лізингу, обліковується на балансі лізингоодержувача;

– після  закінчення терміну договору фінансового  лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача  або викуповується ним за залишковою вартістю. Лізингоодержувач може також  скласти новий договір на коротший строк і на пільгових умовах або  повернути об’єкт лізингу лізингодавцю.

Участь банків у створенні лізингової компанії має ряд переваг, а саме: можливість кредитування за рахунок залучених  коштів, зменшення ризиків банку, що пов’язані із проведенням лізингових операцій. У свою чергу у банківських  лізингових компаній з’являється можливість отримання пільгових кредитів від  своїх засновників, гарантій від  банку, можливість отримання матеріально-технічної  бази банку. При цьому скорочуються витрати на функціонування офісу  компанії, коли його розміщено на території  банку. Задовольняючи значні кредитні потреби лізингових компаній, банки  тим самим отримують можливість впливати на масштаби, напрями та обсяги лізингових операцій, а отже, на розвиток конкретних видів лізингу та лізингового  бізнесу в цілому.

Перевага  лізингового бізнесу полягає  у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові платежі  банк отримує нове джерело доходів  у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки у процесі  розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок відносної  простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними операціями довгострокового характеру.

Алгоритм  лізингового фінансування має особливості, котрі полягають у його двоякій  природі:

– з одного боку, він зберігає риси кредиту (терміновість, зворотність, платність);

– з іншого боку, є своєрідною інвестицією капіталу, оскільки об’єкт позички виступає у формі матеріального майна.

Слід зазначити, що розвитку лізингу сприяють деякі  загальні тенденції економічного розвитку:

а) скорочення обсягу ліквідних засобів у підприємств  і організацій через труднощі, що постійно виникають на грошових ринках;

б) загострення  конкуренції, котра вимагає оптимізації  фірмових інвестицій;

в) зменшення  прибутку підприємств і організацій, яке обмежує можливості виділення  достатніх коштів щодо розширення виробництва;

г) сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових органів і фінансового  світу в інтересах стимулювання економічного зростання і, зокрема, зростання інвестицій.

Виробником  або продавцем об’єктів лізингу  в Україні може виступати будь-яка  юридична особа, яка здійснює свою діяльність на законних підставах і є резидентом України або є іноземною фірмою, діяльність якої не суперечить вимогам  міжнародних і національних норм.

Комерційні  лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певного  виду діяльності. До них доречно  віднести компанію «Лізинг-Техніка», концерн  «Електрон». Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське господарство, будівництво  та транспорт (особливо автотранспорт). Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних  чи муніципальних органів влади  та фінансуються за рахунок відповідних  бюджетів. В Україні зареєстровані  дві лізингові компанії такого типу: ВАТ «Украгромашінвест» та ВАТ «Укртранслізинг», що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду –  державне лізингове підприємство «Украгролізинг», яке діє в Україні з квітня 1999 р. Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між підприємствами та лізингодавцями.

До цього  ж типу учасників, що діють на лізинговому  ринку, доцільно віднести також регіональні  організації (наприклад, Харківська регіональна  лізингова компанія, лізингова компанія «Євро-Сиваш») чи фонди, які створені для підтримки малого бізнесу  та отримали ліцензію на здійснення лізингових операцій. За участю асоціації «Укрлізинг»  на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів, серед  яких за ступенем активної участі у  розвитку лізингового бізнесу можна  виділити Західно-Українське регіональне  об’єднання «Західлізинг», Харківський  та Херсонський лізингові фонди. З метою підтримки розвитку лізингового  бізнесу в країні створений та діє Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за рахунок бюджетних відрахувань.