Поняття і зміст категорії «інтелектуальна власність» і суміжних категорій

Семінар №1

1. Поняття і зміст  категорії «інтелектуальна власність»  і суміжних категорій.

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Вперше термін «інтелектуальна власність» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі, суддя Окружного суду штату Массачусетс .

В Європі вперше цей термін вжив ^ Альфред Ніон у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs». («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був опублікований у 1846 році. Запровадження у правничій термінології терміну «інтелектуальна власність» збіглось із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як «власності», тобто непорушного права власника.

Справжня історія терміну, його юридичне визнання почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої  організації  інтелектуальної власності. З грудня 1976 р. вона набула статусу спеціалізаваної установи ООН. У вересні 2000 р. на засіданні Генеральної асамблеї ВОІВ встановлено відзначати Міжнародний день інтелектуальної власності щороку 26 квітня.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року почалося як формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності так і створення державних інституцій, що займаються питаннями інтелектуальної власності.

Державний департамент інтелектуальної власності відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 2001 р., № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності» та рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 27 березня 2001 р. розробив пропозиції щодо включення до змісту середньої та вищої освіти знань з інтелектуальної власності. Ці документи зобов’язують вжити заходів щодо впровадження курсу інтелектуальної власності у вищих навчальних закладах України. Ось чому навчальний курс «Інтелектуальна власність» вивчається у вищих навчальних закладах незалежно від спеціальності майбутніх фахівців.

 Основні завдання діяльності  інституту: проведення наукових досліджень в сфері інтелектуальної власності; участь у розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності; підготовка експертних висновків із зазначених питань.

З'ясуємо зміст поняття «інтелектуальна власність» у науковій літературі, його юридичне закріплення у нормативно-правових актах.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелек­туальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Інтелектуальна діяльність - це перш за все, творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється не­повторністю, оригінальністю, унікальністю. Як бачимо, головним у розумінні інтелектуальної діяльності є розуміння того, що під час цієї діяльності створюються принципово нові знання. Деякі дослідники виходячи з того, що саме ця риса є визначальною, поняття інтелектуальної власності формулюють таким чином: інтелектуальна власність – це матеріалізовані, чи нематеріальні нові знання, які належить юридичній чи фізичній особі.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності,  якою було визначено, що до ІВ належать права на: 
літературні, художні та наукові твори; виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; винаходи у сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісного суперництва; усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Отже, Інтелектуальна власність – це формалізований результат творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка визначена чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється і захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил.

2. Право інтелектуальної  власності та об’єкти права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності охороняє різноманітні результати творчої діяльності людини. Результати творчої діяльності прийнято поділяти на дві великі групи в залежності від того, до якої сфери творчості вони належать. Від цього залежать і особливості правового режиму їх охорони.

До першої групи належать результати художньої творчості - літературні, музичні, хореографічні твори, а також образотворчого мистецтва, аудіовізуальні твори, наукові та інші подібні твори.

До другої - результати технічної творчості - технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнення селекції тощо. Зазначені результати творчої діяльності отримали спільну назву, яка підкреслює природу їх походження, -об'єкти інтелектуальної власності.

Правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання результатів творчої діяльності, утворюють окрему підгалузь цивільного права - право інтелектуальної власності, яка включає до себе декілька інститутів: авторське право та суміжні права, патентне право, інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Правову охорону отримали також й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Інститут авторського права та суміжних прав охороняє результати художньої творчості - твори науки, літератури та мистецтва (об'єкти авторського права), а також об'єкти, які створюються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограми та відеограми, програми теле- та радіомовлення (об'єкти суміжних прав).

Патентне право регулює відносини щодо створення, використання та оформлення прав на результати науково-технічної творчості людини. До них відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і отримання охоронного документа - патенту.

У структурі права інтелектуальної власності виділяють також інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Його норми охороняють такі об'єкти, як комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, географічне зазначення. Ці об'єкти поєднує спільна мета - індивідуалізувати суб'єктів підприємницької діяльності, позначити різницю між ними, дати змогу відрізнити товари та послуги одного суб'єкта від однорідних товарів та послуг іншого, а також рекламувати як самого суб'єкта, так і якість та властивості його продукції (послуг).

Крім названих об'єктів у ЦК закріплено право інтелектуальної власності на наукове відкриття, комерційну таємницю, нові сорти рослин та породи тварин, раціоналізаторську пропозицію, компонування (топографію) інтегральної мікросхеми. Хоча правовий режим таких нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності суттєво відрізняється від режиму традиційних об'єктів авторського та патентного права, вони створюються інтелектуальною працею людини, мають науково-технічну та економічну цінність, що і зумовлює необхідність їх охорони на рівні самостійних об'єктів інтелектуальної власності.

Суб'єктивне значення поняття права інтелектуальної власності випливає з положень ст. 418 ЦК: його становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, які поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. У цьому розумінні право інтелектуальної власності є суб'єктивним правом на інтелектуальний продукт, сукупністю певних правомочностей майнового та немайнового характеру.

Стаття 419 ЦК передбачає, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. і, навпаки, перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт інтелектуальної власності.

Коло об'єктів права інтелектуальної власності визначено у ст. 420 ЦК. До них відносять літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин та породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці.

Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу особливих виключних прав. "Виключність" прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об'єкта, не маючи на це відповідного дозволу суб'єкта прав. Виключне право - це виключна можливість здійснювати відносно об'єкта закріплені законом правомочності на власний розсуд. Відповідно до ст. 418 ЦК воно є непорушним, оскільки ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обмеження можуть бути встановлені заради суспільних, державних інтересів. Так, спеціальне законодавство допускає обмеження майнових прав на винаходи та корисні моделі у випадках надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). їх використання за даних умов дозволяється без попереднього дозволу правовласника, але з обов'язковою виплатою йому відповідної компенсації.

Об'єкт вважається створеним у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, якщо ця творча діяльність є трудовою функцією особи, яка окреслена трудовим і колективним договором. Зокрема, такі службові об'єкти з'являються у результаті діяльності авторського колективу видавництв, працівників науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів, артистів театру, творчих працівників телебачення і радіо тощо.

3. Еволюція та значення  інтелектуальної власності для  розвитку суспільства.

     Еволюція інтелектуальної власності

Одна   з   основних   властивостей   інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити ма¬теріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий при¬буток, отриманий від використання інтелектуальної влас¬ності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелекту¬альна власність у явному вигляді може не приносити при¬бутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необ¬хідно спочатку його створити, а для цього потрібно затра¬тити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на да¬ному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою техно¬логією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже, і більш конкурентоспроможними.

Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному стано¬вищі.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням но¬вих виробництв. Така підтримка набула форми даруван¬ня особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, до¬статнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Такі права закріплювалися документом, що назива¬вся патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому аркуші. Згодом наданням такого права стали зловживати, викори¬стовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, ста¬ли вирішувати в судовому порядку. Класичним прецеден¬том стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 р.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина при¬внесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ри¬зикуючи при цьому життям і майном і затративши свої за¬соби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому приві¬лей користатися таким ремеслом чи промислом тільки ви¬значений час, тому як на початку люди королівства пере¬бувають у невіданні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його".

Для того щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких па¬тентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорів¬нює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видава¬тися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і пер¬шому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не по¬винен був користатися".