Науково-технiчний та iнновацiйний потенiал

     1. Забезпечення високих темпів  зростання капіталу. Реалізація  цієї цілі дозволяє забезпечити  ефективну діяльність компанії  в довгостроковій перспективі.  Так як формування інвестиційного  портфеля підпорядковано розробленій  інвестиційній стратегії і є формою її реалізації в середньостроковому періоді, то дану мету можна розглядати як пріоритетну.

     2. Забезпечення високих темпів  зростання доходу. Так як здійснення  інвестиційної діяльності потребує  мобілізації значних фінансових  ресурсів, в тому числі і запозичених, при формуванні інвестиційного портфеля потрібно забезпечити включення в нього проектів з високою поточною дохідністю, які забезпечують підтримку постійної платоспроможності компанії. Крім того частина поточних доходів компанії (фірми) може бути капіталізована в цілях підтримки оптимальної структури інвестиційного портфеля.

     3. Забезпечення мінімізації інвестиційних  ризиків. Окремі інвестиційні  проекти, особливо, які забезпечують  високі темпи росту доходу, можуть  мати високий рівень ризику, однак в рамках інвестиційного портфеля в цілому цей рівень повинен мінімізуватися в розрізі окремих напрямків інвестиційної діяльності. В процесі мінімізації загального рівня ризиків по інвестиційному портфелю основну увагу треба приділяти мінімізації ризику втрати капіталу, а потім мінімізації втрати капіталу доходів. Крім того, ризик по інвестиційному портфелю повинен бути під контролем.

     4. Забезпечення достатньої ліквідності  інвестиційного портфеля. З метою  досягнення ефективного управління інвестиційним портфелем, забезпечення можливостей швидкого реінвестування капіталу в більш вигідні проекти визначена частина інвестиційного портфеля повинна носити високоліквідний характер. Рівень ліквідності інвестиційного портфелю визначається інвестиційним кліматом в державі, динамікою кон’юнктури інвестиційного ринку та специфікою інвестиційної діяльності компанії (фірми).

     Ріст  капіталу і ріст доходів знаходяться  в прямій залежності від рівня  інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель високодохідних інвестиційних проектів, а також проектів, які забезпечують значний приріст капіталу в довгостроковому періоді. Основні цілі формування інвестиційного портфеля можуть бути покладені в основу показників, які розробляються компанією. Так, при формуванні інвестиційного портфеля кожна компанія може встановлювати прийнятні для неї нормативні значення мінімальних темпів росту капіталу; мінімального рівня поточної дохідності; максимального рівня інвестиційного ризику; мінімальну по капіталоємкості частку високоліквідних інвестиційних проектів.

     Типізація інвестиційних портфелів за видами пов’язана перш за все з напрямком  і об’ємом інвестиційної діяльності компанії. Портфель реальних інвестицій проектів формується, як правило, компаніями і фірмами, які здійснюють виробничу діяльність, для забезпечення свого розвитку. Він формується за рахунок реального інвестування всіх видів. Портфель цінних паперів формується, як правило, інституціональними інвесторами - інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, трастовими фірмами і т.п. Портфель решти об’єктів інвестування доповнює інвестиційний портфель окремих компаній (наприклад: валютний портфель; депозитний портфель і т.п.). Сукупний інвестицій портфель компанії може формуватися на базі лише одного з перерахованих видів портфелів або включати ряд (можливо і весь комплекс) цих видів.

    При формуванні портфеля інноваційних проектів слід  враховувати ряд практичних міркувань по їх реалізації. Вже на етапі формування портфеля

проектів  слід продумати всі майбутні проблеми по його реалізації і виконанню на різних етапах. Перш за все, потрібно включити в загальну структуру організаційно-фінансових заходів, пов'язаних з реалізацією  інноваційного портфеля,  систему  маркетингових заходів для підготовки ринку до масового проникнення і освоєння нових або оновлених продуктів. 

    Ще на концептуальній стадії формування основних ідей інноваційного проекту або портфеля в цілому, коли не  йдеться про формування планів і розрахунок ризиків, а лише про розвиток деякої ідеї (на базі технології або

навіть  без такої технології) для перетворення її в конкретний споживацький

продукт, який   призначається для  ніші вже існуючого ринку або  тільки виникаючого ринку, питання про  просування майбутнього продукту є головним і пріоритетним. В цьому аспекті важливо вже на такій попередній стадії сформувати кістяк колективу розробників і засновників (організаторів) нового бізнесу.  

    На наступній стадії розвитку  нового інноваційного бізнесу  повинна обговорюватися принципова можливість технічної реалізації і комерціалізації

технології, остаточно повинне сформуватися уявлення про майбутній продукт, що є підставою для створення  комерційного бізнес-плану. Особливістю  цієї стадії є перемикання зусиль топ-менеджменту на пошук джерел фінансування і у разі успішного рішення цього питання на залучення нових співробітників  і фахівців. Розширений колектив звичайно  зайнятий на цій стадії розвитку інноваційного проекту технологічним підтвердженням його здійсненності. Це перш за все створення технологічної лінії, прототипу продукту. При цьому  розробляються і розраховуються основні економічні характеристики інноваційного проекту і вивчаються його ринковий потенціал, зокрема виділення цільового сегменту ринку. 

    Найбільший інтерес для остаточного формування інноваційного проекту і

початку його практичної реалізації представляє  наступна стадія розвитку  - т.з. стадія  розробки інноваційного продукту. На цій стадії послідовно формулюються вимоги  до продукту і проектуються весь бізнес-процес, включаючи технологічні ланцюжки його виробництва, а тільки потім виготовляються  малі партії реального  продукту. Після ретельної перевірки

фахівцями і технологами, а також після  аналізу відгуків на продукт з  боку

експертів (по термінології «хайтека», так званий альфа-тест), можна переходити до наступного етапу - перевірки продукту ринком. Рекомендується випробувати новий продукт деякою достатньою для оцінки його ринкової привабливості кількістю реальних користувачів, бажано  протягом декількох місяців в робочих умовах (так званий, бета-тест) [4].       Лише після успішного результату бета-тесту остаточно можна затверджувати детальні плани виробництва, а також маркетингу продукту і включати фінансування для виведення продукту на ринок. У всіх випадках формування інноваційного портфеля підприємства слід враховувати особливості вітчизняного ринку  [14], менталітет і доходи  населення, правове і ділове середовище. Зокрема, необхідно брати до уваги основні  особливості реалізації включаються в портфель інноваційних проектів в умовах української економіки. 

     2.2 Методика формування портфелю інноваційних проектів на основі японської методології управління персоналом

    Економіка й менеджмент сучасної  України стрімко розвиваються. Японський менеджмент на даний момент є одним із найрозвиненіших в світі. Він спонукає до активного залучення в процес управління всіх співробітників підприємства, незалежно від посади, віку й досвіду роботи. Оскільки впровадження японської методології управління передбачає залучення персоналу до процесу прийняття рішень, то виникає потреба організації процедури вибору з пропозицій, що надходять від співробітників[7].

   Ефект інноваційної діяльності  є багатоаспектним. Ці фактори  різноякісні, але взаємозалежні. Вони характеризують результат інноваційного проекту окремо або спільно, але завжди тільки за властивими їм критеріями або показниками[8]. Проблема комплексної оцінки капітальних вкладень постійно перебуває в центрі уваги вчених-економістів та керівників-практиків різних рівнів і рангів. У загальному випадку проблема оцінювання ефективності інвестицій виникає перед інвестором, власником капіталу. Вигода може бути визначена як величина прибутку з урахуванням імовірності досягнення встановлених інвестором цілей.

   Оцінка результатів та формування  ефективного портфелю інноваційних  рішень і нововведень отриманих  під час опитування співробітників, є головною проблемою для керівництва  компанії. Експертам, які ухвалюють  рішення, надається велика кількість інноваційних ідей. Цими експертами може бути управлінський персонал підприємства або консультанти зі спеціальних організацій. Дана практика є досить ризикованою, оскільки спрогнозувати ефект, який дасть впровадження тієї або іншої інновації, досить важко. Ефективність цих проектів розраховується за стандартними формулами оцінки ефективності інвестицій. До таких методів належать методи оцінки ефективності інвестицій виходячи зі строків їх окупності; за нормою прибутку на капітал; за допомогою дисконтування[13]. Отже, керівництво фірми повинно мати вичерпну інформацію про загальну тривалість реалізації аналогічних інвестиційних проектів або інформацію про строки корисного використання нового продукту або технології.

   Як показує досвід провідних  компаній, що використовують японську методологію управління персоналом, після розгляду всіх варіантів, запропонованих працівниками підприємства, експертна комісія, як правило, відкидає не менше 50%, оскільки вважає їх невигідними, невірними, невартими уваги. На даний момент немає єдиної системи оцінки подібних інновацій, і всі рішення ухвалюються на основі логічних або інтуїтивних висновків.

     Розглянемо методику формування  портфелю інноваційних проектів, основана на розбитті всіх  інноваційних ідей по групах  залежно від можливості прогнозу їх ефективного результату.

    На першому етапі пропонується  розділяти всі пропозиції на  чотири групи:

• інновації, які передбачають зміну технологічного процесу, поліпшення робочого місця, управлінські рішення, тобто ті рішення які не передбачають ніяких змін продукту, але можуть знизити його собівартість, збільшити продуктивність або продажі. У дану групу треба відносити ті пропозиції, які принесуть прибуток незалежно від змін зовнішнього середовища, тобто імовірність позитивного результату яких наближається до 1;
• інновації, які передбачають зміну якостей або розробку нового продукту. До цієї групи варто відносити такі ідеї зміни продукту, які можуть принести прибуток без значних змін у технологічному процесі. Ефективність даних нововведень можна оцінити досить точно, оскільки основний продукт, який підлягає модернізації, вже перебуває на ринку;
• інновації, які передбачають виробництво нових для підприємства продуктів; ідеї, які можуть бути продані іншим підприємствам. До цієї групи пропонується відносити проекти щодо створення товарів замінників для існуючих товарів, нових удосконалень вже існуючих товарів, що не здійснюється на основному підприємстві. Ідеї, представлені в цій групі, більш складні для розрахунків, а тому ймовірність того, що вони виявляться нерентабельними, вище;
• інновації, які передбачають створення нового, революційного продукту, аналогів якому немає. Ефективність подібних проектів практично не можливо оцінити, імовірність правильних розрахунків наближається до нуля.

    Після розподілу всіх проектів  по групах можна побачити, що  перша група має ймовірність  позитивного результату, наближену  до 1, а четверта - до нуля. Для другої  і третьої груп імовірність  позитивного результату необхідно  розрахувати. Експерти повинні вивчити проекти, які потрапили в ці групи, обчислити їхні фінансові показники. Після цього в групах проводиться вибір інноваційних рішень за певними показниками. У другій групі проекти ранжуються за показником “чистий прибуток”. Вибирається проект, “чистий прибуток” якого найвищий:

    Далі інвесторам пропонується  оцінити імовірність позитивного  результату проектів з другої  та третьої груп. Після розрахунків  даних параметрів можна зробити  висновок про те, яка імовірність  одержання прибутку у випадку  впровадження кожного з проектів. Відповідно, збитки по розглядуваних проектах можуть бути з імовірністю:

де  – імовірність негативного результату і-го проекту з n-ої групи.

     Провівши дослідження всіх проектів, що входять в першу групу,  експерти з імовірністю близькою до 1, можуть спрогнозувати величину  “чистого прибутку” кожного проекту. Вибирається той проект, який принесе максимальний прибуток:

,

де П_1і – чистий прибуток і-того проекту в першій групі.

   До четвертої групи відбирались проекти, спрогнозувати результати яких майже неможливо, але можливо визначити витрати, які необхідні для впровадження кожного проекту з цієї групи.

     Після розрахунку витрат, проекти  розподіляються залежно від показників  “витрати” – В.

    Вибираємо проект, в яких цей показник найменший:

,

де В_4і - витрати на впровадження і-того проекту 4-ї групи.

   Таким чином, формуємо портфель  інноваційних проектів, до якого  ввійдуть по одному проекту  з кожної групи.

   Далі необхідно розрахувати середній очікуваний результат, який може принести очікуваний портфель проектів. Для цього розрахуємо математичне сподівання (М(П_П)):