Роль і місце інформаційних технологій в сучасній соціальній сфері

Вступ

У 50-70-ті роки XX століття стало очевидно, що людство вступає в нову епоху, дорогу до якої проклало бурхливий розвиток техніки і, в першу чергу, комп'ютерів, і НТР у цілому. Розвиток комп'ютерних технологій дозволило суспільству підійти до глобальної проблеми інформатизації, пов'язаної з швидко зростаючими інтеграційними процесами, проникаючими у всі сфери нашої діяльності: науку, культуру, освіту, виробництво, управління і т. д.

Інформаційна технологія повинна бути орієнтована на зниження трудомісткості процесів використання інформаційного ресурсу, а також підвищення їх надійності та оперативності. Вона дозволяє оптимізувати різноманітні інформаційні процеси, починаючи від підготовки і видання друкованої продукції і закінчуючи інформаційним моделюванням та прогнозуванням глобальних процесів розвитку суспільства. Типи інформаційних технологій дуже різні в залежності від цілей роботи з інформацією: збір інформації, передача інформації, накопичення інформації, обробка інформації, зберігання інформації, представлення інформації, використання інформації.

Неодмінною умовою підвищення ефективності управлінської праці є оптимальна інформаційна технологія, що володіє гнучкістю, мобільністю й адаптивністю до зовнішніх впливів. Соціальна сфера не є винятком, і використання інформаційних технологій у розвитку і функціонуванні соціальної сфери відіграє велику роль. Без використання інформаційних технологій неможливо прийняття обгрунтованих, зважених рішень, які стосуються оцінки стану галузі соціальної сфери, можливих напрямів реформування та модернізації соціальної сфери.

1. Роль і місце інформаційних технологій в сучасній соціальній сфері  
Інформатизація суспільства - це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що домінуючим видом діяльності в сфері суспільного виробництва є збір, накопичення, обробка, зберігання, передача, використання, продукування інформації, здійснювані на основі сучасних засобів мікропроцесорної та обчислювальної техніки, а також різноманітних засобів інформаційної взаємодії та обміну.

Історія розвитку інформатизації почалася в США з 60-х років XX століття. Потім дане поняття розглядалося рядом країн, таких як Японія в 70-х роках і з кінця 70-х років країнами Західної Європи. Універсальним технічним засобом обробки будь-якої інформації є комп'ютер, який грає роль підсилювача інтелектуальних можливостей людини і суспільства в цілому. Поява і розвиток комп'ютерів - це необхідна складова процесу інформатизації суспільства та освіти. При інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання у всіх видах людської діяльності. Саме тому, дане поняття є ширшим, ніж "комп'ютеризація суспільства", де основна увага приділяється розвитку і впровадженню бази комп'ютерів, що забезпечують оперативне отримання інформації. Інформаційні технології, засновані на Інтернеті, телекомунікаційних мережах та інтелектуальних комп'ютерних системах, відкривають перед майбутнім поколінням можливості вільного поширення знань, різних відомостей і матеріалів. Йому доведеться зіткнутися з необхідністю пристосовуватися до нового соціального середовища, де інформація і наукові знання стануть основними факторами, що визначають потенціал суспільства і перспективи його розвитку. Використання єдиних світових інформаційних систем забезпечує впровадження інформаційних технологій в освіту: формується єдиний освітній простір, зростає потреба людини у спілкуванні, і отриманні доступу до загальних нематеріальних ресурсів, осмисленні і переробки великого обсягу інформації. Сенс інформатизації освіти полягає у створенні як для педагогів, так і для учнів сприятливих умов для вільного доступу до культурної, навчальної та наукової інформації. Необхідно також розуміти, що інформатизація сфери освіти повинна випереджати інформатизацію інших напрямів суспільної діяльності, оскільки саме тут закладаються соціальні, психологічні, загальнокультурні, а також професійні передумови розвитку суспільства нового типу. Інформатизація та комп'ютеризація стають новими об'єктами вивчення, застосування і використання в освіті, що дає можливість вийти на створення певної системи освіти.

Інформаційні технології можна розглядати як елемент і функцію інформаційного суспільства, спрямовану на регулювання, збереження, підтримку та вдосконалення системи управління нового мережевого суспільства. Якщо протягом століть інформація і знання передавалися на основі правил і приписів, традицій і звичаїв, культурних зразків і стереотипів, то сьогодні головна роль відводиться технологіям. Інформаційні технології впорядковують потоки інформації на глобальному, регіональному і локальному рівнях. Вони відіграють ключову роль у формуванні техноструктури, у підвищенні ролі освіти і активно впроваджуються в усі сфери соціально-політичного і культурного життя, включаючи домашній побут, розваги і дозвілля.

Товариство з високим рівнем розвитку і використання інформаційних технологій, розвиненими інфраструктурами, що забезпечують виробництво інформаційних ресурсів і можливість доступу до інформації, називають інформаційним (ІС). Сама назва "інформаційне суспільство" вперше з'явилося в Японії в середині 60-х років XX століття. Воно стало основним у доповіді спеціальної групи з наукових, технічних і економічних досліджень, створеної японським урядом для вироблення перспектив розвитку економіки країни. Фахівці, які запропонували цей термін, роз'яснили, що він характеризує суспільство, в якому в достатку циркулює висока за якістю інформація, а також є всі необхідні засоби для її зберігання, розподілу і використання. Інформація легко і швидко поширюється по вимогам зацікавлених людей і організацій та видається їм у звичній для них формі. Вартість користування інформаційними послугами настільки невисока, що вони доступні кожному.  
Відмінними рисами інформаційного суспільства є: відкритість, технологічність (особливість інформатизації), інтелектуальність, доступ до світових інформаційних ресурсів, висока ступінь забезпечення безпеки, гнучкість і самоорганізація вище зазначених систем. У такому суспільстві спостерігається прискорена автоматизація і роботизація всіх галузей виробництва і управління, відбуваються радикальні зміни соціальних структур. Ці зміни призводять до розширення сфери інформаційної діяльності і викликають необхідність підготовки фахівців в області розробки і супроводу інформаційних технологій, вимагають підвищення інформаційної культури громадян.  
Формування в країні інформаційного суспільства нерозривно пов'язане з освітою в даному суспільстві. В історії людства було, принаймні, дві революції щодо поліпшення якості і розширення доступності освіти. Дві попередні революції одночасно розширили можливості освіти як системи, додавши нові засоби і змінивши її структуру. Було здійснено перехід: від усного діалогу часів Сократа - до освітніх форм, які включили читання і письмо; від учених часів раннього Середньовіччя, навчальних незалежних учнів тоді, коли їм заманеться, - до нової освітньої структурі, в якій організовані вчені та студенти працюють разом в межах університету, коледжу, а вчителі та учні об'єднані в стінах школи.

Саме фахівці соціальної сфери повинні першими реагувати на дані зміни в суспільстві. Соціальні педагоги та соціальні працівники як фахівці різних соціальних служб доповнюють і розвивають багатопланову діяльність закладів освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, громадських організацій, взаємодіють з ними, виконуючи інтеграційну функцію у взаємозв'язку державно-громадських структур з сім'єю, особистістю. Поява таких спеціальностей як "соціальна педагогіка" та "соціальна робота" дозволяє вирішити кілька взаємопов'язаних завдань: формування світогляду, адекватного даному етапу соціального і економічного розвитку нашої країни і світу в цілому, усвідомлення кожною людиною свого місця в житті, включаючи професійне самовизначення; здійснення соціальної адаптації, заснованої на здатності до прийняття рішень в умовах невизначеності; вироблення комунікативних навичок і вмінь будувати свої відносини з різними соціальними структурами. Соціальному педагогові доводиться працювати з найрізноманітнішими категоріями населення: дітьми, інвалідами, людьми похилого віку, що пред'являє до його професійної підготовки високі вимоги. Суттєву допомогу при цьому можуть надати сучасні інформаційні технології, без яких йому сьогодні просто не обійтися. І чим раніше «подружаться» соціальний педагог і комп'ютер, тим ефективніше буде його педагогічна діяльність. Уміння застосовувати у своїй діяльності сучасні інформаційні технології стає одним з основних компонентів професійної підготовки будь-якого фахівця, в тому числі і фахівця соціальної сфери.

Ось уже майже два десятки років не вщухають суперечки про те, яке місце має займати комп'ютер у професійній діяльності педагога. Екзотикою для переважної більшості педагогів залишаються і комп'ютерні підручники, і інтелектуальні системи, і телетестінг, та інші атрибути тісної дружби школи та інформатики.

Інформаційні технології увійшли у всі сфери нашого життя. Комп'ютер є засобом підвищення ефективності процесу навчання, бере участь у всіх видах людської діяльності, незамінний для соціальної сфери.

2. Соціальна робота в системі соціальних технологій

Визначення і конкретизація цілей соціальних технологій дозволяють  
виділити серед них, як особливої ​​групи, технології соціальної роботи, які можна розглядати як систему оптимальних способів перетворення, регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, орієнтованих на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які перебувають у складній життєвій ситуації. Діяльність, спрямована на досягнення цих цілей, передбачає здійснення різних соціальних змін, пов'язаних як зі свідомістю суб'єкта, так і з середовищем її життєдіяльності.  
Що ж таке соціальні зміни? Це явище доцільно розглядати в двох модифікаціях: як процес і як явище.

Соціальні зміни як процес - свідома, цілеспрямована діяльність з трансформації соціальної дійсності, яка веде до зникнення старих і появі нових соціальних характеристик, як системи в цілому, так і окремих її елементів. Реальні результати цієї трансформації будуть представляти собою соціальні зміни як явище.

Будучи одним з видів людської діяльності, соціальна робота теж здійснює певні соціальні зміни, використовуючи при цьому, свої специфічні засоби та методи. При цьому, головне завдання соціальної роботи полягає не стільки в соціальній трансформації, скільки в поточному, постійному усунення дисфункцій суспільства в цілому або окремих його елементів.

Сфера професійної компетентності та діяльності соціального працівника при здійсненні соціальних змін включає в себе наступні елементи:

 - Реалізація соціальних і громадянських прав людей;

- Компенсація соціального, фізичного  або психічного збитку;

- Ліквідація дефіциту у спілкуванні;

- Допомога в організації дозвілля, доступу до основних соціальних  благ і соціальних послуг.

Діючи в сфері своєї компетенції, соціальний працівник може по-різному брати участь у здійсненні соціальних змін. Це можуть бути:

- Тривалі, перспективні зусилля (підвищення  рівня соціальної адаптації суб'єкта  і поліпшення його «соціального  самопочуття»);

- Постійна, систематична діяльність (соціальний патронаж, професійна діяльність у школі, дитячому будинку, будинку-інтернаті);

- Короткострокові, надзвичайні дії (евакуація з району лиха, екстрена психологічна, педагогічна або інша допомога);

- Цілеспрямовані, разові дії або  акції, спрямовані на вирішення певної задачі (працевлаштування).

Вибір конкретних форм і способів участі соціальних працівників у здійсненні різних соціальних змін обумовлюється конкретними умовами, в яких знаходяться люди, які потребують допомоги, їх запитів і побажань, а також низкою об'єктивних обставин, що обмежують реальні можливості надання соціальної допомоги. Ці обмеження є і виявляються у життєдіяльності будь-якої соціальної системи, в діяльності всіх, навіть самих потужних, досвідчених і розвинених соціальних служб. Що ж це за обмеження?  
По-перше, соціальна робота дає можливість впливати на різні суперечності суспільного життя, але вирішення основних протиріч суспільства їй під силу. Так, працюючи у вогнищі озброєного конфлікту, соціальні служби можуть і повинні надати допомогу в евакуації, медичної допомоги, прийомі і розміщенні біженців і т.п. Але ні одна соціальна служба не в змозі усунути причини, що породжують війни та інші соціальні або природні катастрофи і лиха. У цьому полягає те, що деякі теоретики і практики соціальної роботи називають її «вічним трагізмом». Однак, ефективніше і результативніше не стільки переживати цю обставину, скільки враховувати його у своїй професійній діяльності, розумно і зважено визначаючи її реальні межі та можливості.  
По-друге, у процесі надання соціальної допомоги необхідно враховувати, що неможливо змінити людину, не змінюючи при цьому середовище його життєдіяльності, тобто процеси зміни людини і суспільства нерозривно пов'язані між собою. Людина лише частина суспільства, причому завжди залежна від нього. І перш ніж пред'являти до людини високі і жорсткі вимоги, необхідно віддавати собі звіт в тому, наскільки реальні у людини можливості, відповідати цим вимогам.

По-третє, можливі тільки такі соціальні зміни, які обумовлені об'єктивними соціально-економічними умовами даного суспільства і тими можливостями, які в ньому надані людині.

Діючи в умовах подібних обмежень, соціальні служби та соціальні працівники, надають допомогу у вирішенні різних соціальних проблем, які виникають у людини або групи людей. Що стосується практиці соціальної роботи, поняття «соціальна проблема» може бути визначене в такий спосіб: це розбіжність очікувань, потреб, інтересів і т.п. конкретного соціального суб'єкта з аналогічними характеристиками інших соціальних суб'єктів. Саме ця розбіжність ускладнює процес соціального та особистісного функціонування людини, групи або організації в соціумі і створює ситуацію, при якій конкретний соціальний суб'єкт не в змозі самостійно задовольняти власні потреби й відстоювати власні інтереси.

У реальній практиці соціального життя соціальні проблеми можна розглядати як існуючі на наступних рівнях організації:

- На рівні суспільства в цілому, де суспільство, як феномен, є  одночасно і носієм конкретної  проблеми, і суб'єктом її вирішення, наприклад, проблема перехідності  економічного життя;

 - На рівні соціальної спільності (групи, шару), коли носієм проблеми виступає конкретна соціальна спільність, наприклад, проблема різкого зниження рівня життя середнього класу;

- На рівні особистості, коли  носієм проблеми є конкретна людина, особистість, наприклад, проблеми спілкування, взаємин з оточуючими.

Як правило, соціальний працівник має справу не з однією соціальною проблемою, а з цілим «букетом», комплексом таких проблем. Для їх успішного рішення необхідно правильно розставити пріоритети, тобто, по можливості, визначити ступінь значимості цих проблем для людини або групи.  
Таким чином, можна стверджувати, що вирішення соціальної проблеми починається з аналізу соціальної ситуації суб'єкта, під яким розуміється виділення сторін, аспектів соціальної дійсності, пов'язаних з конкретною обстановкою і конкретним проблемним полем людини чи групи, з якими взаємодіє соціальний працівник. При подібному підході є можливість докладно розглянути всю сукупність питань, що стосуються конкретного суб'єкта.  
Результати проведеного аналізу соціальної ситуації суб'єкта дозволяють прийняти адекватне рішення щодо термінів, шляхів, методів та способів вирішення тих проблем, які ускладнюють процес життєдіяльності суб'єкта. У самому процесі вирішення соціальних проблем можна виділити ряд технологічних етапів.

Перший - збір, обробка та осмислення інформації про людину або групі, що зіткнулися з будь-якою проблемою і потребують за цієї причини допомоги соціального працівника. Цей етап з необхідністю включає в себе діяльність з пошуку і вибору найбільш адекватних і результативних методів отримання та обробки такої інформації.