Методика навчання основним послугам Інтернет

План

 

Вступ

Розділ 1

1. Історія розвитку глобальної мережі Інтернет
2. Опис використання основних послуг мережі Інтернет
3. Способи підключення до мережі Інтернет

Розділ 2

2.1. Аналіз навчальних  програм з інформатики

2.2. Аналіз шкільних  підручників з інформатики

2.3. Рекомендації  для вчителів інформатики по вивченню основних послуг Інтернет

2.4. Розробка  програм для гурткових занять по вивченню основних послуг Інтернет

Висновок

Список літератури

Додатки

 

Вступ

 

Інтернет – це всесвітнє, глобальне джерело інформації, що розширюється з неймовірною швидкістю щосекунди в усьому світі!

Початок 90-х років пройшов  під знаком стрімкого розвитку Інтернету. Компанії й окремі користувачі усе  більше переконувалися в зручності  практично миттєвої передачі пошти, новин і будь-якої іншої комп'ютерної інформації в будь-яку точку земної кулі.

Тепер же, Інтернет заповнив увесь світ, майже в кожному  будинку де є комп'ютер є підключення  до Інтернету. Ця всесвітня павутина дозволяє робити речі в багато разів  швидше, ніж би зробила це людина в реальному світі: відправлення пошти, пересилання якої-небудь інформації, починаючи від текстів і закінчуючи великими мультимедійними файлами, перегляд новин, замовлення продуктів і т.д. І все це не виходячи з будинку! Ви просто сидите у себе в будинку за комп'ютером і просто одним натисканням кнопкою миші ви одержуєте, те що ви хотіли.

І це тільки мізер, що може робити Інтернет. В цілому його дії  не обмежені. Щодня люди втілюють у  віртуальний світ те, що вони можуть зробити в реальному світі, для  полегшення власного життя. Наприклад: переклад грошей, оплата по рахунках, роботи на біржах, позаштатна робота співробітником якої-небудь компанії, курси мов країн світу, ради високо-кваліфікованих докторів, пошук любові…і т.д. і все це можна зробити не виходячи з будинку.

Подумати тільки, якщо Інтернет за такий короткий час розвитку робить такі неуявні речі, то що буде в майбутньому!? Інтернет, увійде в  кожен будинок. Використання Інтернету  буде настільки ж багатогранно, як багатогранна й саме життя, оскільки Мережа дозволить передавати будь-яку інформацію, у тому числі й комерційному характері. Тому, тому ми не повинні відставати від розвитку Інтернету і навчатися його основним можливостям та новим послугам.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що на даному етапі розвитку комп’ютерной техніки загалом і локальних та глобальних мереж зокрема, виникла гостра необхідність захисту інформації від комп’ютерних вірусів

Протиріччя. Між тим обсягом матеріалу, що учні вивчають на уроках в школі з розділу «Глобальна мережа Інтернет» і тими знаннями, що необхідні користувачеві сучасного ПК для роботи.

Гіпотеза. Збільшення кількості годин у шкільній програмі на вивчення розділу «Основи Інтернет» та запропоновані рекомендації вчителям збільшать ефективність вивчення основних послуг Інтернет.

Об’єкт. Процес навчання інформатики у сучасній школі.

Предмет: форми, методи, засоби, прийоми викладання розділу «Основи Інтернет»

Тема: Методика навчання основним послугам Інтернет.

Мета: Теоретично дослідити наявні на даний момент програми з інформатики і розробити програму для гурткової роботи з розділу «Основи комп’ютерної безпеки», розробити рекомендації для вчителів інформатики по захисту інформації від вірусів.

Завдання.

1. Проаналізувати програми з інформатики та шкільні підручники.
2. Розробити рекомендаціїї вчителям інформатики по вивченню основних послуг Інтернет.
3. Для розділу «Основи Інтернет» розробити програму для занять учнів з гуртковою та факультативною формою роботи.

 

Розділ 1.

 

1.1. Історія розвитку глобальної мережі Інтернет.

 

Приводом для  створення глобальної комп'ютерної  мережі стала розробка Пентагоном глобальної системи раннього оповіщення про  пуски ракет. Центр керування  пусками був уведений у дію  в 1964 р., і, властиво, із цього часу можна  говорити про роботу першої глобальної комп'ютерної мережі, хоча й відомчої. Із середини 60-х років до неї стали підключатися авіаційні, метеорологічні й інші військові й цивільні служби. Основним недоліком централізованої мережі була низька стійкість, пов'язана з тим, що при виході з ладу будь якого з вузлів повністю виходив з ладу й весь сектор, що перебував за їм, а при виході з ладу центра керування виходила з ладу вся мережа. В часи ядерного протистояння наддержав цей недолік був критичним. Полігоном для випробувань нових принципів стали найбільші університетські й наукові центри США, між якими були прокладені лінії комп'ютерного зв'язку. Перша позавідомча національна комп'ютерна мережа одержала назву ARPANET. Її впровадження відбулося в 1969 р. Основним призначенням її став обмін електронною поштою й файлами з наукової й проектно-конструкторською документацією. Другою датою народження Інтернету прийнято вважати 1983 р. В цьому році відбулися революційні зміни в програмному забезпеченні

комп'ютерного зв'язку. Проблема стійкості глобальної мережі була вирішена впровадженням протоколу TCP/IP, що лежить в основі всесвітньої мережі по нинішній

день. Так в 1983 р. утворилася глобальна мережа NSFNET. У середині 80-х до неї почали активно  підключатися академічні й наукові  мережі інших країн, наприклад академічна мережа Великобританії JANET (Joined Academic Network).

Роки, коли глобальною мережею керував Національний науковий фонд США, увійшли

у історію як епоха рішучої боротьби зі спробами комерціалізації мережі. Мережа фінансувалася  на урядові засоби. Національний науковий фонд розподіляв їх між вузлами й матеріально карав тих, хто намагався мати від мережі нелегальні доходи. У той же час, розвиток мережі після впровадження протоколу TCP/IP значно прискорилося, і він уже не встигав відслідковувати діяльність кожного вузла, а з підключенням іноземних секторів його роль стала чисто символічною.

У другій половині 80-х років відбувся розподіл всесвітньої  мережі на домени за принципом приналежності. Домен gov фінансувався на засоби уряду, домен sci - на засоби наукових організацій, домен edu - на засоби системи освіти, а домен com - (комерційний) не фінансувався ніким, тобто його вузли повинні були розвиватися за рахунок власних ресурсів.

Національні мережі інших держав стали розглядатися як окремі домени, наприклад uk – домен Великобританії, su - домен Радянського Союзу. Коли в другій половині 80-х років склалася й запрацювала система домених імен (DNS, Domain Name System), Національний науковий фонд США втратив контроль за розвитком мережі. Тоді й з'явилося поняття Інтернет як саморозвиваючоїся децентралізованої ієрархічної структури.

 

2.  Опис використання основних послуг мережі Інтернет

 

На сьогоднішній день дуже багато людей користуються Інтернетом, і всі вони використовують різноманітні послуги, які надає ця мережа. Однак більшість користуються одними й тими ж послугами.

Однією найпоширенішою з них є електронна пошта. Електронна пошта або e-mail - самий популярний вид використання Інтернету. За допомогою електронної пошти в Інтернеті ви можете послати лист мільйонам людей по всій планеті. Існують шлюзи приватних поштових систем в e-mail, що значно розширює її можливості. За допомогою спеціальних програм, поштових клієнтів, користувачі звертаються до своїх ящиків і перевіряють, чи не прийшов їм черговий лист. Або навпаки, відправляють власні послання. Усе, що потрібно знати для забезпечення контакту - адреса E-mail.

Точно так само й точно з тієї же причини, як і  в історії із браузерами, самим  популярним поштовим клієнтом став Outlook Express компанії Microsoft. Однак він далеко не ідеальний з погляду зручності, до того ж у його системі безпеки постійно виявляються чергові діри. Так що цілком має сенс випробувати альтернативні рішення для роботи з електронною поштою

Крім взаємодії один-один, e-mail може підтримувати списки електронних адрес для розсилання, тому людина або організація може надіслати e-mail всьому цьому списку адрес людей або організацій. Іноді списки розсилання e-mail мають елементи, що є покажчиками на інші списки розсилання, тому один лист може бути зрештою доставлено тисячам людей.

Різновидом списків  розсилання є дискусійні групи на основі e-mail. Їхні учасники надсилають лист центральному серверу списку розсилання, і повідомлення розсилаються всім іншим  членам групи. Це дозволяє людям, що перебувають у різних тимчасових зонах або на різних континентах, вести цікаві дискусії. За допомогою спеціальних програм люди можуть підписатися на список або відписатися від нього без допомоги людини. Сервера списків розсилання часто надають інші сервіси, такі як одержання архівів, дайджестів повідомлень, або пов'язаних з повідомленнями файлів.

Електронна пошта стає усе більше важливою умовою ведення  повсякденної діяльності. Організаціям потрібна політика використання електронної  пошти, щоб допомогти співробітникам правильно користуватись нею, зменшити ризик навмисного або ненавмисного неправильного її використання, і щоб гарантувати, що офіційні документи, передані за допомогою електронної пошти, правильно обробляються.

Основними поштовими  протоколами в Інтернеті (не вважаючи часток протоколів, які шлюзуються або тунеліруються через Інтернет) є SMTP (Simple Mail Transport Protocol), POP (Post Office Protocol) і IMAP (Internet Mail Access Protocol).

SMTP - це поштовий протокол  хост-хост. SMTP-сервер приймає листи від інших систем і зберігає їх у поштових скриньках користувачів. Збережені листи можуть бути прочитані декількома способами. Користувачі з інтерактивним доступом на поштовому сервері можуть читати пошту за допомогою локальних поштових додатків. Користувачі на інших системах можуть завантажити свої листи за допомогою програм-поштових клієнтів по протоколах POP3 та IMAP.

UNIX-хосты зробили самим  популярним SMTP. Широко використовуваними  SMTP-серверами є Sendmail, Smail, MMDF та PP. Самим популярним SMTP-сервером в Unixе є Sendmail, написаний Брайаном Эллманом. Він підтримує створення черг повідомлень, переписування заголовків листів, аліаси, списки розсилання і т.д. Звичайно він конфігурується так, що повинен працювати як привілейований процес. Це означає, що якщо його захист можна буде обійти яким-небудь способом, що атакує зможе завдати шкоди, далеко перевищуюче видалення електронних листів.

POP - це самий популярний  протокол прийому електронної  пошти. POP-сервер дозволяє POP-клієнтові  завантажити листа, які були отримані їм від іншого поштового сервера. Клієнти можуть завантажити всі повідомлення або тільки ті, які вони ще не читали. Він не підтримує видалення повідомлень перед завантаженням на основі атрибутів повідомлення, таких як адреса відправника або одержувача. POP версії 2 підтримує аутентифікацію користувача за допомогою пароля, але пароль передається серверу у відкритому (незашифрованому) виді.

POP версії 3 надає додатковий  метод аутентифікації, називаний  APOP, що ховає пароль. Деякі реалізації POP можуть використати Kerberos для аутентифікації.

IMAP - це самий новий,  і тому менш популярний протокол  читання електронної пошти. IMAP4rev1 підтримує операції створення,  видалення, перейменування поштових  скриньок; перевірки надходження нових листів; оперативне видалення листів; установку й скидання прапорів операцій; розбір заголовків у форматі RFC-822 та MIME-IMB; пошук серед листів; вибіркове читання листів.

IMAP більше зручний  для читання пошти в подорожі, чим POP, тому що повідомлення можуть бути залишені на сервері, що рятує від необхідності синхронізувати списки прочитаних листів на локальному хості та на сервері.

MIME - це скорочення  для Багатоцільових розширень  интернетівської пошти (Multipurpose Internet Mail Extensions). Як сказано в RFC 2045, він перевизначає формат повідомлень електронної пошти, щоб дозволити:

1. Передачу текстів у кодуванні, відмінної від US-ASCII,
2. Передачу в листі нетекстової інформації в різних форматах,
3. Повідомлення з декількох частин, 
4. Передачу в заголовку листа інформації в кодуванні, відмінної від US-ASCII.

Він може використатися  для підтримки таких засобів  безпеки, як цифрові підписи та шифровані  повідомлення. Він також дозволяє посилати поштою виконувані файли, заражені вірусами, або листа із РПС.

Як і веб-браузери, програми читання пошти можуть бути сконфігуровані, автоматично запускати  додатки-помічники для обробки  певних типів MIME-повідомлень.

Не меншим попитом  користуються Інтернет-пейджери. Тут  назва говорить сама за себе. Найбільш популярною програмою є ICQ, існують також багато інших програм такі як Miranda, Messenger, QIP, Trillian і вони дещо відрізняються один від одного. Але ми розглянемо деякі з них.

Основний елемент  Інтернет-пейджера - контакт-лист. Поповнюється він за допомогою спеціальної функції, що є в будь-якому пейджері. Причому, додати людину можна, навіть не знаючи його унікальний ідентифікатор у "пейджинговій" мережі. Справа в тому, що, установлюючи пейджер на свій комп'ютер, користувач заповнює анкету, у якій вказує інформацію про себе: свій нік (nickname, прізвисько, псевдонім), адреса e-mail, URL персонального або корпоративного сайту, і так далі. Ця інформація зберігається в Мережі й доступна всім Інтернет-користувачам. Відповідно, знаючи e-mail, нік, ім'я, прізвище або інші дані про людину, можна спробувати розшукати його UIN (унікальний ідентифікаційний номер, який користувач отримує при реєстрації ICQ), щоб додати у свій контакт-лист. Правда, успіх такого пошуку буде залежати від того, яку інформацію про себе користувач повідомив серверу ICQ. До речі, ICQ дозволяє переглянути анкету будь-якого користувача, уже внесеного в контакт-лист, а заодно попередити заздалегідь про його день народження, що наближається (якщо даний користувач указав дату народження у своїй анкеті, розуміє).