Припинення права власності

У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Отже, припинення права власності на таке майно пов'язується з наявністю юридичної сукупності:

• дії або події, що потягли знищення речі;

• правочину — звернення власника до відповідного органу;

• адміністративного акту — рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру.

Очевидно, у разі знищення майна право власності на нього існувати не може і має припинятися незалежно від того, як далі веде себе власник.

4. Припинення права власності у зв'язку із викупом майна у власника.

Викуп земельної ділянки займає особливе місце серед підстав припинення права власності, оскільки має виражені публічно-правові риси, ґрунтуючись на врахуванні публічних інтересів шляхом обмеження прав приватних осіб. Визначальними тут є положення ч. 5 ст. 41 Конституції, згідно з якими примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. [1]

У ЦК припинення права власності шляхом викупу майна охоплює 2 ситуації:

1) Викуп земельної ділянки  у зв'язку з суспільною необхідністю (а також викуп нерухомості, що  знаходиться на цій земельній  ділянці.

Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Рішення про викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності  приймається  у межах  своєї компетенції органом державної влади. Власник земельної ділянки має бути повідомлений письмово про необхідність її викупу не пізніше ніж за рік до вчинення позову про її викуп.

Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору — судом.

До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі.

За домовленістю із власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, йому може бути надана органом, який вчинив позов про викуп земельної ділянки, інша земельна ділянка, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

Припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, здійснюється за рішенням суду шляхом викупу зазначеного нерухомого майна й обов'язкового попереднього відшкодування збитків у повному обсязі.

Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої з метою суспільної необхідності, є неможливим без припинення права власності на це майно.

Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо.

У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на поліпшення якості земельної ділянки, та упущеної вигоди.

Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю, земельної ділянки у межах даного населеного пункту.

Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї, а також особи, яка проживала у ньому як наймач, та членів її сім'ї помешканням у розмірі та у порядку, встановлених законом.

Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу у зв'язку з суспільною необхідністю, є власником житлового будинку, інших будівель, споруд чи насаджень, що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної ділянки.

Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу у зв'язку з суспільною необхідністю, не є власником житлового будинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній, власник цих об'єктів залучається до участі у справі.

До винесення рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник має право розпорядитися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд. [2]

2) Викуп пам'ятки історії та культури.

Якщо власник безгосподарно ставиться до пам'ятки історії та культури, державний орган охорони пам'яток історії та культури робить попередження про припинення безгосподарного ставлення до цього майна.

Якщо власник не припинить безгосподарного утримання пам'ятки історії та культури, зокрема у зв'язку з неможливістю створення умов, необхідних для її збереження, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. При невідкладній необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.

Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом [10; 285-287].

6. Звернення стягнення  на майно за зобов'язаннями власника.

Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника є підставою припинення права власності у випадках, встановлених нормами зобов'язального права.

Наприклад, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. У цьому разі звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлене договором або законом. Заставлене майно може бути реалізоване з публічних торгів або реалізоване іншим чином у порядку, встановленому договором сторін або законом. Але у кожному разі право власності заставодавця (боржника) на річ, яка була предметом застави, припиняється.

Припинення права власності шляхом звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника має також місце у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність річ, визначену індивідуальними ознаками. У цьому випадку кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Припинення права власності на таку річ відбувається з моменту винесення судом рішення про примусове виконання зобов'язання боржником шляхом передачі конкретної речі, визначеної індивідуальними ознаками, кредитору.

7. Реквізиція.

Реквізиція — це примусове відчуження майна у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. При цьому реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Мета реквізиції полягає у забезпеченні безпеки громадян, врятуванні майна, знищенні заражених тварин для недопущення поширення епідемії або епізоотії тощо. Тому вона допускається у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з мотивів суспільної необхідності [16; 308-309].

Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

У зв'язку з реквізицією майна його попередній власник може вимагати, якщо це можливо, надання йому взамін іншого майна.

Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на нього, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна [15; 287-288].

8. Конфіскація.

Конфіскація — це позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, обсягу та порядку, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

На відміну від реквізиції, конфіскація має безоплатний характер і може застосовуватися лише у вигляді санкції за вчинений злочин. Держава не відповідає за зобов'язаннями попередніх власників конфіскованого майна, якщо ці зобов'язання виникли після прийняття державними органами заходів щодо охорони майна і без згоди зазначених органів. У зобов'язаннях колишнього власника держава відповідає лише в межах активу майна, що перейшло до нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином розглянувши таку важливу тему як право власності я прийшла до висновку, що в умовах сучасного життя дана тема є надзвичайно актуальною. Адже її дослідження дуже важливе для подальшого розвитку цивільного права та для побудови правової держави і громадянського суспільства.

Опрацювавши матеріал я з’ясувала, що основне джерело в цивільних відносинах щодо права власності – Цивільний кодекс України. Саме він визначає поняття права власності як суб’єктивного права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Проте першопочатково право власності право власності закріплюється в Конституції України.

Розрізняють чотири форми власності:

власність Українського народу;

приватну власність;

державну власність;

комунальну власність.

У всіх випадках держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Закон закріплює положення про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном. Таке право власника забезпечується можливістю звернення до суду за захистом свого права на власність.

    Право власності  – це визнане законом право, яке закріплює абсолютну належність майна особі (власникові) та визначає її права і обов’язки щодо цього майна.

Розрізняють право власності

• в об’єктивному розумінні – як сукупність норм, закріплених у нормативно-правових актах держави, які регулюють право власності;

• в суб’єктивному розумінні – яке складають правомочності конкретної особи (власника) права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Підстави набуття та припинення права власності регулюються нормами Цивільного кодексу України, які поширюються на всіх суб’єктів права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів – дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Підстави набуття права власності можна поділити:

• первинні: виробництво речі (новостворене майно), переробка речі (специфікація), отримання плодів та доходів, знахідка, скарб;

• похідні: набуття за правовими угодами, отримання у спадщину, перехід за набувальною давністю.

Підставами припинення права власності є юридичні факти (певні обставини), з якими закон пов'язує ліквідацію права власності взагалі або перехід його до іншої особи. Право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна, відмови власника від права власності, припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, знищення майна, викупу пам’яток історії та культури, викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю, викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене, звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника, реквізиції, конфіскації, припинення юридичної особи чи смерті власника.

В цілому дана робота ґрунтовно досліджує підстави набуття і припинення права власності в Україні. Освітлені основні поняття, наданий детальний аналіз особливостей набуття і припинення права власності. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.   Конституція України від 28 червня 1996 р. зі змінами та доповненнями  http://zakon4.rada.gov.ua

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 зі змінами та доповненнями http://zakon4.rada.gov.ua/

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003.  зі змінами та доповненнями http://zakon4.rada.gov.ua

4. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01 липня 2004 року // http://zakon2.rada.gov.ua

6. Закон України "Про приватизацiю державного майна" вiд 4 березня 1992 року // http://zakon2.rada.gov.ua

7. Закон України “Про приватизацiю невеликих державних підприємств (малу приватизацiю)” від 6 березня 1992 року // http://zakon2.rada.gov.ua

8. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 року // http://zakon2.rada.gov.ua