Припинення права власності

Слід зауважити, що у такому разі критерієм є суб'єктний склад відносин власності, а не форми власності. Такий висновок випливає з того, що і Конституція, і ЦК згадують "право власності Українського народу", котре не являє собою окремої економічної форми власності, але характеризується належністю майна спеціальному суб'єкту права власності.

Враховуючи зазначену вище нечіткість критеріїв розмежування права власності Українського народу, права державної власності, права приватної власності, права власності АРК, права комунальної власності, доцільно згрупувати їх, а потім — розподілити на види, провівши, таким чином, додаткову класифікацію права власності. Для визначення підстав класифікації доцільно використати класичну дихотомію "публічне право — приватне право", котра може використовуватися не лише стосовно права взагалі, але й для визначення пріоритету "приватності" чи "публічності" в окремих інститутах цивільного права.

Таким чином, право власності як інститут цивільного права України має бути поділений на 2 визначальних види:

1) право приватної власності;

2) право публічної власності.

З урахуванням концепції права власності, яка існує у сучасній цивілістиці, право публічної власності може бути визначене як регламентована нормами права можливість суб'єктів публічних відносин використовувати (володіти, користуватися, розпоряджатися, мати корпоративні права тощо) на власний розсуд у межах своєї компетенції майно, яке їм належить.

У свою чергу, право публічної власності охоплює такі різновиди, як:

• право власності Українського народу;

• право державної власності;

• право власності АРК;

• право комунальної власності.

Фактором, який об'єднує усі різновиди права публічної власності, є наявність у цих відносинах владного елементу, який полягає в тому, що власник, здійснюючи своє право власності, більшою або меншою мірою використовує свої повноваження як суб'єкта публічного права. Разом із тим їх відрізняє обсяг повноважень як суб'єкта публічного права, так і суб'єкта права власності.

Зокрема, залежно від кількості суб'єктів, що мають право власності на один і той самий об'єкт, варто розрізняти:

• індивідуальне право власності;

• право спільної власності.

Залежно від особливостей об'єкта правовідносин власності розрізняють:

• право власності на загальні (звичайні) об'єкти цивільних прав;

• спеціальні об'єкти.

До перших можна віднести право власності на будь-які речі приватного права, що вільно перебувають у цивільному обігу і не мають специфіки правового режиму, пов'язаних з особливостями цього об'єкту.

До других можна віднести право власності на речі приватного права, що спеціально виокремлені в актах цивільного законодавства з метою встановлення особливого правового режиму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  2. Набуття права власності

Підстави набуття права власності — це передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником.

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, яке вона одержала (створила) у результаті своєї господарської діяльності.

Способи набуття права власності розділяють на первинні і похідні.

Первісними підставами є такі, за яких право власності на річ виникає у суб'єкта вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ [12, с. 97].

Первісними підставами виникнення права власності є:

1. Виготовлення або створення нової речі (виробництво) є основним первісним способом набуття права власності.

Виробництво — спосіб виникнення права власності у зв'язку з виготовленням або створенням речі, що не існувала раніше (новостворене майно).

Момент виникнення права власності залежить від того, яка річ створена — рухома або нерухома. [12; 296].

При цьому способі з'являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту її створення.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна у разі, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною (ст. 331 ЦК України). [3]

2. Переробкою (специфікацією) є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що належать іншій особі. Виникнення права власності на таку річ залежить від добросовісності чи недобросовісності специфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.

Право власності у специфікатора виникає тільки за наявності одночасно 3 умов: вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів; специфікатор не знав і не міг знати, що він використовує чужий матеріал; бажання специфікатора набути право власності на створену ним річ.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ (яка при цьому знала або мусила знати, що створює річ із чужого матеріалу), не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Крім того, власник матеріалів може зажадати від специфікатора відшкодування збитків, а також моральної шкоди, заподіяних переробкою матеріалу.

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому власник матеріалу, який набув права власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договоро. Вартість переробки визначається специфікатором. У разі виникнення спору щодо вартості переробки, сторони можуть звернутися до суду.

3. Привласнення плодів і доходів.

Тут слід розрізняти природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, вовна, яйця, молоко тощо), і доходи, що з'являються від використання речі у цивільному обігу (дивіденди по цінних паперах, орендна плата тощо). Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту їхньої появи як таких. Це право виникає у власника і у тому випадку, якщо річ знаходиться у незаконному недобросовісному володінні іншої особи. Що стосується плодів і доходів, отриманих добросовісним незаконним власником до того моменту, з якого він дізнався про неправомірність свого володіння, то вони належать йому, а з моменту, як він дізнався про це — власнику речі [15; 296-297].

4. Привласнення загальнодоступних дарів природи.

Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

5. Набуття права власності на безхазяйну річ (майно).

Безхазяйне майно — це майно, що не має власника або власник якого невідомий.

Безхазяйне майно можна набути за набувальною давністю, якщо це не суперечить нормам закону, що регулює конкретні відносини (скарб, знахідка тощо).

Для цього безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу 1 року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

6. Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився.

Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Правила цієї статті застосовуються за наявності таких умов: а) власник виражено (ясно) відмовився від свого майна; б) це майно належить до рухомих речей; в) набувач фактично заволодів такою рухомістю; г) припускається, що набувач має намір стати власником речі, що знайшло вияв у його діях з заволодіння майном [9; 297-298].

7. Знахідка .

Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.

Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або відповідному органу місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або відповідного органу місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.

Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, якщо: не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до відповідного органу місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення у пресі.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення не буде виявлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо), а також має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20 відсотків вартості речі.

Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.

Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її [8; 281-282].

8. Бездоглядна домашня тварина.

Правові наслідки затримання бездоглядних домашніх тварин схожі на ті, що настають у випадку знахідки. Відмінності полягають у вимозі дотримання ветеринарних правил, більш коротких строках повідомлення відповідних органів про затримання тварин, обсягу витрат на утримання, що підлягають відшкодуванню, тощо. Разом з тим, засади набуття права власності на бездоглядну домашню тварину практично такі ж самі, як і в інших випадках знахідки.