Поняття тв завдання норм господарського права

Третім  видом суб'єктів господарювання є так звані фінансові і  посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити  як організацію, що засновується у формі  акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує функціонування ринків товарів  і капіталів.

Такі  акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих  суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові  біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарювання є громадяни-підприємці (громадяни  України, іноземні громадяни, особи  без громадянства). Ці особи мають  право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь-яких організаційних формах за їх вибором. Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

П'ятим видом  суб'єктів господарювання є органи влади і органи адміністративно-господарського управління та контролю. Згідно з Законом  України "Про захист економічної  конкуренції" органи влади - це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади; органи адміністративно-господарського управління та контролю - це суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;[7,c.302]

Вищим органом  у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів  України, який спрямовує і координує  роботу міністерств, інших органів  виконавчої влади. Кабінет Міністрів  може Утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями  або сферами діяльності; контрольно-наглядові  функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних  осіб. До системи центральних органів  виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади  зі спеціальним статусом (Антимонопольний  комітет України, Державна податкова  адміністрація України, Державна митна  служба України та ін.). Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Отже, види суб’єктів господарювання наведено в ч. 2 ст. 55 ГК, де зазначено, що суб’єктами господарювання є:

1) господарські  організації — юридичні особи,  створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а  також інші юридичні особи,  які здійснюють господарську  діяльність та зареєстровані  в установленому законом порядку;

2) громадяни  України, іноземці та особи  без громадянства, які здійснюють  господарську діяльність та зареєстровані  відповідно до закону як підприємці;

3) філії,  представництва, інші відокремлені  підрозділи господарських організацій  (структурні одиниці), створені ними  для здійснення господарської  діяльності.

Зробимог  висновки що, суб’єкти господарювання становлять три відносно відокремлені групи:

1)юридичні особи — суб’єкти господарювання;

2)фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

3)відокремлені підрозділи господарських організацій, насамперед філії та представництва.

1.2.1. Юридичні особи — суб’єкти господарювання

Юридичні  особи — суб’єкти господарювання мають три підстави створення:

1) юридичні  особи, створені відповідно до  ЦК;

2) юридичні  особи — державні, комунальні  та інші підприємства, створені  відповідно до ГК;

3) інші  юридичні особи, які здійснюють  господарську діяльність та зареєстровані  в установленому законом порядку.[2,c.127]

1.2.1.1.Юридичні особи, створені відповідно до ЦК

Відповідно  до ст. 80 ЦК юридичною особою вважається організація, створена і зареєстрована  в установленому законом порядку. Юридична особа може бути створена способом об’єднання осіб та (або) майна.

Юридичні  особи залежно від порядку  їх створення поділяються на юридичних  осіб приватного права та юридичних  осіб публічного права.

Юридичні  особи приватного права, своєю чергою, поділяються на товариства, установи та юридичні особи, створені в інших  формах відповідно до закону.

Товариством є організація, створена способом об’єднання осіб (учасників), які мають право  участі в цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькими  є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання  прибутку та наступного його розподілу  між учасниками і можуть бути створені тільки як господарські товариства (повне  товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі  кооперативи.[8,c.37]

Непідприємницькими  товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між  учасниками (наприклад, споживчі кооперативи, об’єднання громадян, біржі, торгово-промислові палати тощо).

Установчим  документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький  договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або  кількома особами (засновниками), які  не беруть участі в управлінні нею, способом об’єднання (виділення) їхнього  майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Установа створюється на підставі індивідуального  або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також  і в заповіті. В установчому  акті установи окреслюється її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Непідприємницькі  товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд  зі своєю основною діяльністю здійснювати  підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для  якої вони були створені, та сприяє її досягненню.Крім того, держава, Автономна  Республіка Крим, територіальні громади  мають право створювати, у тому числі одноособово, підприємницькі (господарські) товариства, що є юридичними особами приватного права (ч. 3 ст. 167, ч. 3 ст. 168, ч. 3 ст. 169 ЦК).

1.2.1.2.Юридичні особи, створені відповідно до ГК

З огляду на загальний поділ юридичних  осіб на юридичних осіб приватного права і юридичних осіб публічного права варто наголосити, що переважна  більшість юридичних осіб приватного права створюється відповідно до ЦК, а юридичні особи публічного права — відповідно до положень Конституції України, ГК та законів.

До юридичних  осіб публічного права належать усі  установи (організації), що створюються  державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами і  не здійснюють господарської діяльності (наприклад навчальні заклади).

Юридичними  особами, створеними згідно з ГК, є  державні, комунальні та інші підприємства. Відповідно, юридичними особами публічного права є державні унітарні підприємства і державні комунальні підприємства.[9,c.14]

1.2.1.3.Інші юридичні особи, які здійснюють господарську

діяльність та зареєстровані в  установленому законом порядку

Загальний порядок створення, організаційно-правові  форми та правовий статус юридичних  осіб приватного права встановлюється ЦК, а правовий статус унітарних  і корпоративних підприємств  регламентується ГК. Водночас, ураховуючи положення ч. 2 ст. 9 ЦК («законом можуть бути передбачені особливості регулювання  майнових відносин у сфері господарювання»), юридичними особами приватного права  можуть визнаватись певні підприємства, створені відповідно до положень ГК. Наприклад, ст. 114—117 ГК передбачають можливість створення  селянських (фермерських) господарств, орендних підприємств, підприємств  з іноземними інвестиціями, іноземних  підприємств. Зазначені суб’єкти господарювання не є особливими організаційно-право­вими формами підприємств, а тому мають створюватись в організаційно-правових формах, передбачених для юридичних осіб приватного права. Крім того, за певних обставин до юридичних осіб приватного права, не предбачених ЦК, можна віднести як унітарні, так і корпоративні підприємства, передбачені ГК. Наприклад, створене фізичною особою унітарне (приватне) підприємство, унітарні підприємства, створені споживчими товариствами, об’єднаннями громадян, релігійними організаціями, або корпоративне підприємство (господарське товариство), створене на основі приватної власності юридичної особи, потрібно, на нашу думку, визнавати юридичними особами приватного права. [10,c.43]

Юридичними  особами приватного права і суб’єктами господарювання можуть визнаватись  також кредитні спілки, благодійні та неприбуткові організації (ст. 130, 131 ГК).

1.2.2. Фізичні особи — суб’єкти господарювання

До суб’єктів  господарювання ГК відносить громадян України, іноземців та осіб без громадянства. За загальним правилом іноземці та особи без громадянства під час  здійснення господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, як і громадяни України.

Відповідно  до ст. 128 ГК громадянин визнається суб’єктом  господарювання в разі здійснення ним  підприємницької діяльності за умови  державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин  може здійснювати підприємницьку діяльність:

1) безпосередньо  як підприємець або через приватне  підприємство, що ним створюється;

2) із  залученням або без залучення  найманої праці;

3) самостійно  або спільно з іншими особами.

Громадянин-підприємець  відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Слід  зазначити, що правовий статус підприємців  — фізичних осіб регламентовано також  гл. 5 ЦК. Відповідно до ст. 50 ЦК право  на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична  особа з повною цивільною дієздатністю. Разом з тим згідно з ч. 3 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла  шістнадцяти років і яка бажає  вести підприємницьку діяльність.

Привертає до себе увагу той факт, що в ГК фізична особа — суб’єкт господарювання визначається як «громадянин-підприємець», а в ЦК використовується інший  термін — «фізична особа — підприємець».

Крім  того, ГК не зовсім вдало визначає правові  форми підприємницької діяльності громадян. Так, положення ГК про здійснення громадянином підприємницької діяльності через приватне підприємство, що ним  створюється, може сприйматись як умова  попередньої реєстрації фізичної особи  як підприємця за створення приватного підприємства. Але відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК умова державної реєстрації фізичної особи поширюється тільки на підприємницьку діяльність фізичної особи без створення юридичної  особи. Отже, фізична особа, що є засновником  приватного підприємства чи учасником  господарського товариства, на наш  погляд, не повинна реєструватись  як підприємець.[2,c.145]

1.2.3. Відокремлені підрозділи господарських  організацій — суб’єкти господарювання

Відповідно  до ст. 55 ГК суб’єктами господарювання є філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для  здійснення господарської діяльності.

Зауважимо, що суб’єкти господарювання — відокремлені підрозділи господарських організацій, насамперед філії та представництва, можуть діяти тільки на підставі права  оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної  особи.

Поняття філії та представництва визначено  в ст. 95 ЦК. Філія — це відокремлений  підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної  особи, що розташований поза її місцезнаходженням  та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії  та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної  особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв  призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею  довіреності.[2,c.147]

2.1.Правова регламентація утворення  субєктів господарюванн

Процес  утворення суб'єкта господарювання охоплює відносини, пов'язані з  його фактичним виникненням та наступною  легалізацією його правового статусу.

Відмінності у процесі створення суб'єктів  господарювання обумовлені: існуванням різних видів таких суб'єктів; наявністю  різних порядків створення суб'єктів  господарювання — юридичних осіб (господарських організацій); особливостями  створення, притаманними окремим організаційно-правовим формам; додатковими вимогами до суб'єктів  окремих сфер господарювання тощо.11,c.209]

Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб’єктів господарювання:

1) суб’єкт  господарювання створюється за  рішенням власника чи власників  майна або уповноваженого ним  органу, а у випадках, спеціально  передбачених законодавством, також  за рішенням інших органів,  організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб`єктів господарювання з додержанням вимог законодавства;

2) створення  нових може бути також наслідком  примусового поділу (виокремлення) діючого суб`єкта господарювання  за розпорядженням антимонопольних  органів відповідно до антимонопольно-конкурентного  законодавства України.