Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2014 в 23:59, курс лекций
Сучасне господарське право можна розглядати як юридичну форму розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише в XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарське право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.
Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин у середовищі середземноморських, а згодом й інших купецьких гільдій Він запропонував розрізняти три періоди в розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький.
Норми цивільного права дозволяють формувати цілий ряд правових інститутів господарського права стосовно до предмета регулювання останнього. У рамках цивільного права у даний час формується акціонерне право - невід'ємна частина господарського права.
У цивільному праві використовується в основному економіко-правовий метод регулювання.
Фінансове право - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які укладаються в процесі фінансової діяльності держави. Фінансове право містить у собі правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з накопиченням, розподілом і перерозподілом коштів державними й іншими органами. У першу чергу це пов'язано з формуванням бюджету, збором податків, позик і т.п.
У фінансовому праві можуть бути виділені такі підгалузі, як: бюджетне право, податкове право, банківське право, фондове право. Останнє, як уже показано вище, входить до складу сформованого у міру розвитку підприємництва комерційного права.
Фондове право являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, які укладаються на ринку цінних паперів (на фондовому ринку).
Ряд правових норм і правових інститутів фінансового права також входять до складу господарського права. Фінансове право не має самостійного методу регулювання і використовує адміністративно-правовий метод.
Адміністративне право регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного керування у процесі організації і виконавчо-розпорядницької діяльності органів державного керування, визначає структуру і компетенцію, закріплює виконавчо-розпорядницьку діяльність управлінських органів (урядів, кабінетів міністрів), міністерств, державних комітетів, відомств, органів місцевого самоврядування. Адміністративне право справляє визначений регулюючий вплив і на недержавні організації з метою забезпечення законності їхніх задач і функцій. Це досягається встановленням обов'язкової державної реєстрації, регламентацією їхніх відносин із суб'єктами виконавчої влади, здійсненням державного контролю і нагляду за відповідністю їхньої діяльності вимогам закону і т.д.
Трудове право - галузь права, що регулює працю робітників та службовців на підприємствах, установах, організаціях і інших юридичних особах та регламентує їхні взаємовідносини з приводу безпосередньо праці, відносин адміністрації з профкомом із приводу участі робітників у керуванні виробництвом, встановлення і застосування умов праці, відносин розгляду трудових суперечок. Право соціального забезпечення (пенсійне право) - система юридичних норм, що регулюють відносини в системі матеріального забезпечення й обслуговування громадян у старості, у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, утрати годувальника, а також сімей, у яких є діти.
У трудовому праві використовуються економіко-правові, адміністративно-правові і мотиваційно-правові методи регулювання. Норми й інститути трудового права в тій частині, де вони впливають на відносини окремих осіб, не входять до складу господарського права, проте їхня реалізація безпосередньо впливає на виробничо-господарський потенціал підприємств. У тій самій частині, де мають місце внутрішньогосподарський розрахунок і організаційно-майнове відокремлення структурних підрозділів підприємства, виникають господарські відносини. Ця область відносин є прикордонною, і в ній трудове право повинно взаємодіяти з господарським.
Митне право - комплексна галузь права, що подає собою сукупність правових норм і правових інститутів, що регулюють відносини в сфері митної справи. До предмета регулювання митного права належать: характер і утримання митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, митні режими, митні платежі, митне оформлення і контроль. Основним методом регулювання в митному праві є адміністративний метод.
Оскільки господарське право покликане регулювати господарську діяльність, пов'язану з експортом та імпортом товарів, до нього належить митно-тарифне регулювання і митні платежі.
Земельне право - галузь права, завданням якої є регулювання земельних відносин із метою забезпечення в інтересах сучасних і майбутніх поколінь науково обгрунтованого, раціонального й ефективного використання та охорони земель, створення умов підвищення ефективності їхнього використання, охорона прав різноманітних організацій і громадян як землекористувачів, зміцнення законності у сфері земельних відносин.
До останнього часу земельні відносини не розглядалися як сфера господарських відносин, у той час як земля (природні ресурси) є одним з основних чинників виробництва. З розвитком ринкових відносин господарське значення землі, очевидно, буде посилюватися, і земельне право усе більше буде впливати на регулювання господарської діяльності.
Екологічне право - система норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на зберігання, відновлення і поліпшення сприятливих природних умов, охорону навколишнього середовища. Підгалузі - лісове, водне, гірське й ін.
Ця галузь права розвивається також відокремлено від господарського права, незважаючи на те, що порушення екологічного стана є насамперед результат виробничо-господарської діяльності. Реалізація норм екологічного права практично неможлива, якщо вони не будуть впливати на господарські відносин.
Арбітражне процесуальне право - галузь права, що встановлює порядок вирішення арбітражним судом господарських суперечок, сукупність норм і правових інститутів, що визначають права і обов'язки органів правосуддя, позивачів, відповідачів та інших учасників арбітражного процесу.
Арбітражне процесуальне право не входить до складу господарського права (яке є галуззю матеріального права), але взаємодіє з ним. Поділ матеріального і процесуального права на самостійні галузі права відповідає принципу поділу гілок влади.
1 Предмет регулювання господарського права
Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.
Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: « організація господарської діяльності» та « здійснення господарської діяльностіі».
Зазначені поняття вживаються в Господарському кодексі України від 16 січня 2003р.,який набрав чинності з 1 січня 2004р. (Відомості Верхов. Ради України – 2003р- № 18- Ст. 144;№19-20. – Ст144; №21-22.-Ст 144) та в інших актах законодавства України.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч.1 ст.3 ГК).
Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корина діяльність членів суспільства, їх спілок (об’ єднань щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.)
Така суспільно-корисна господарська діяльність має наступні ознаки:
По-перше, вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера суспільного виробництва)
По-друге, вона виконується на професійних засадах;
По-третє, результати такої діяльності мають вартісний характер, вони реалізуються за плату, тобто функіонують як товар;
По-четверте,ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси( держави, суспільства, значних прошарків населення тощо).
Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч.2 ст.3 ГК виділяє два її види – господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та зметою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями. Основні положення щодо здійснення підприємництва встановлені нормами глави 4 ГК (статті 42-51).
Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).(ч 1,ст.52 ГК)
Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні суб'єкти господарювання, що базуються на державній власності (близький до нього сектор, що базуються на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства.
Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми господарського права України будуть «комерціалізуватися» (зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.
У країнах ринкової економіки правові системи традиційно містять комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів, що діють паралельно з цивільними кодексами.
2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами і підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.
У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.
Суб'єкти господарювання в процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсними галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).
Суб'єкти господарювання формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.
Між господарюючими суб’єктами та громадянами-споживачами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини регулює цивільне право.
Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності, вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.
Господарсько-правова концепція і Господарський кодекс (ст.1) визначають господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме: господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення гшосподарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.
Господарські відносини мають певні ознаки. Перша ознака - це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами згідно ст.2 ГК є:
Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
Другою характерною ознакою господарських відносин є існування організаційно-господарських зобов’зань, а також поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб'єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема державні замовлення і державні завдання (ст.13 ГК). Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір:господарський (ст.184 ГК) або організаційно-господарський (ст.186 ГК). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).