Лекции по "Хозяйственному праву"

Право власності об'єднань громадян реалізують їхні вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами.

Специфічний правовий режим чинним законодавством встановлено щодо майна, належного політичним партіям та організаціям. Зазначені об'єднання громадян можуть мати у власності майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій. Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатися господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Законом України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» (Відомості Верхов. Ради України- 1992. № 34- Ст. 504) встановлено й інші особливості правового режиму майна політичних партій, зокрема, обмеження щодо одержання коштів та іншого майна (ст. 22 Закону).

Релігійні організації як суб'єкти права колективної власності володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном. У їхній власності можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їхньої діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Хоча релігійні організації мають право відповідно до Закону України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верхов. Ради України.-1991- № 25- Ст.283) здійснювати виробничу та господарську діяльність, питома вага такої діяльності в економіці України незначна.

4 Право приватної власності

Приватна власність в Україні, як і в інших державах — республіках колишнього СРСР, має незначну питому вагу в економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона буде зростати, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Так, іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються (ч. З ст. 11 Закону «Про власність»).

Основою створення і примноження власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про власність» Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» (Відомості Верхов. Ради України.- 1992.- № 35- Ст. 517) затвердила перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян (зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби та ін.), та встановила спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна: мисливську зброю, об'єкти -пам'ятки історії та культури, радіоактивні речовини.

Окрема стаття Закону «Про власність» присвячена праву приватної власності громадян на землю. Відповідно до ст. 14 громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Майно може належати громадянам на праві спільної власності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Що ж стосується майна селянського (фермерського) господарства, правовий режим якого, крім ст. 18 Закону «Про власність», визначається також ст. 16-19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції закону від 24 червня 1993 р.), то воно належить особам, які об'єдналися для ведення селянського (фермерського) господарства, на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене письмовою угодою між ними.

Важливим аспектом здійснення громадянами права приватної власності є право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

5 Правовий режим майна  державних підприємств. Особливості правового режиму майна державних бюджетних установ

Держава здійснює належні їй повноваження власника майна, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, зокрема у формі нормативно-правового регулювання. Зміст останнього розкриває категорія правового режиму майна.

Під правовим режимом майна підприємства звичайно розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Майно державних підприємств поділяється на різні фонди, тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільове призначення і підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму. ГК називає три такі групи - основні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Слід, проте, мати на увазі, що перебування майна на балансі підприємства (організації) ще не е безспірною ознакою наявності у цього підприємства права повного господарського відання державним майном.

Баланс підприємства чи організації є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства.

Як роз'яснив Вищий арбітражний суд України, одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Так, знаходження будинку, що належить до державної власності, на балансі одного підприємства (організації) не означає, що останнє має виключне право користування всіма приміщеннями цього будинку. Якщо будинок збудований за рахунок державних централізованих джерел фінансування і власник (орган, уповноважений управляти державним майном) визначив належність спірного приміщення кожному з підприємств (організацій), то факт знаходження будинку на балансі одного з підприємств не є підставою для визнання його єдиним законним володільцем усіх приміщень цього будинку. Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок побудований за участю кількох підприємств (організацій). За таких обставин підтвердженням права одного підприємства на користування і розпорядження конкретним нежитловим приміщенням, яке знаходиться на балансі іншого підприємства, є документи, що підтверджують участь підприємства у витратах на будівництво будинку, для визначення його частки приміщення або рішення власника (органу, уповноваженого управляти державним майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (оперативного управління).

Основну і визначальну частину складають виробничі фонди - майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від їхньої ролі у цьому процесі та від способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).

Основні засоби (відповідно до офіційного визначення, сформульованого в згаданому Положенні (стандарті)) – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік). (Винятком у складі основних засобів варто визнати «капітальні засоби на поліпшення земель». Вони, скоріш за все, не можуть бути віднесені до категорії «матеріальних»).

Відповідно до згаданого Положення (стандарту) бухгалтерського обліку установлюються такі елементи обліку зазначених активів.

1 Основні засоби 

1.1 Земельні ділянки.

1.2 Капітальні витрати  на поліпшення земель.

1.3 Будівлі, споруди і передавальні пристрої (зокрема, до будівель належать: корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, офіси, житлові будівлі тощо; до споруд – естакади, свердловини, резервуари, мости, автомобільні дороги тощо; до передавальних пристроїв – нафто- і газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, лінії зв'язку тощо).

1.4 Машини та обладнання.

1.5 Транспортні засоби.

1.6 Інструменти, прилади та  інвентар.

1.7 Робоча і продуктивна  худоба.

1.8 Багаторічні насадження.

1.9 Інші основні засоби.

2 Інші необоротні  матеріальні активи

2.1 Бібліотечні фонди.

2.2 Малоцінні необоротні  матеріальні активи (наприклад, спеціальні  інструменти і спеціальні пристосування, інвентар).

2.3 Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4 Природні ресурси.

2.5 Інвентарна тара.

2.6 Предмети прокату.

2.7 Інші необоротні матеріальні  активи.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 (ЗП України.- 1993.-№ 9.- Ст. 186), не належать до основних засобів та обліковуються на підприємствах як засоби в обороті:

• предмети терміном служби менше одного року незалежно від їхньої вартості;
• предмети вартістю до 500 гривень, за одиницю, за ціною придбання незалежно від терміну служби; спеціальні інструменти і спеціальні пристосування незалежно від вартості; спеціальний одяг і спеціальне взуття: формений одяг;
• предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості, та інше майно, зазначене в п. 47 Положення.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), що відносяться на собівартість продукці'і (робіт, послуг) Вони споживаються протягом одного виробничого циклу, трансформуючись у виготовлену продукцію (роботи, послуги).

Крім основних та оборотних засобів до виробничих фондів підприємства можна віднести нематеріальні активи. у складі яких відображаються придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісяця нарахуванням зносу, виходячи з їхньої первісної вартості та строку корисного використання, але не більше як десять років, або строку діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, гудвіли, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується у процесі їхнього використання.

Основним повноваженням державного підприємства стосовно виробничих фондів є повноваження користування, здійснюючи яке підприємство забезпечує раціональну організацію процесу виробництва. Підприємство зобов'язане:

• дотримуватися встановлених державою або самим підприємством норм та нормативів; вести облік належних йому фондів; закріпити за внутрішніми підрозділами виробничі фонди засобами бухгалтерського обліку;
• організувати і здійснювати облік руху майна між своїми підрозділами;
• забезпечити ремонт та зберігання матеріальних цінностей, що належать до виробничих фондів.

Щодо основних фондів підприємство зобов'язане проводити амортизаційні відрахування їхньої вартості на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, обчислені за балансовою вартістю цих фондів відповідно до встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Водночас слід мати на увазі, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державними підприємствами, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, визначеному Положенням про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, затвердженим Фондом державного майна України 7 серпня 1995 р. Це Положення встановлює порядок відчуження (продажу, списання, передачі з балансу на баланс, обміну тощо) від держави засобів виробництва (в частині основних фондів), що є державною власністю. Дія Положення поширюється на окремі інвентарні об'єкти або групу інвентарних об'єктів, що є засобами виробництва і віднесені до основних фондів. Разом з тим Положення не поширюється на цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів та незавершене капітальне будівництво, відчуження яких відбувається шляхом приватизації.