Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2014 в 23:59, курс лекций
Сучасне господарське право можна розглядати як юридичну форму розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише в XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарське право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.
Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин у середовищі середземноморських, а згодом й інших купецьких гільдій Він запропонував розрізняти три періоди в розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький.
На цей час зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992р. прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради України. - 1992.— № 21.- Ст. 296), який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набуттям чинності Законом України від 11 січня 2001р. «Про захист економічної конкуренції» (Відомості Верховної Ради України. - 2001.— № 12.- Ст. 64) Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» втратив чинність.
Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України» (Відомості Верховної Ради України. - 1993.- №50.- Ст. 472). Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається нормами розділів VII та XI Закону «Про захист економічної конкуренції» та приведеними у відповідність до них Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 12 лютого 2002 р.). Правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 36.- Ст. 164).
Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції», яким регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб’єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією.
Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до закону розуміють змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання.
Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Анти конкурентними узгодженими діями, зокрема, визначаються узгоджені дії, які стосуються:
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до ст.12 Закону «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
Згідно із законодавством України монопольний визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Разом з тим рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживаннями монопольним (домінуючим) становищем є: дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживання монопольним становищем на ринку, зокрема, визнається:
Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства.
До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладання угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
Четверту групу порушень законодавства про захист економічної конкуренції складає обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань, яка полягає в тому, що суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб’єктів господарювання:
2 Правове становище
Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України. Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:
Правове становище Антимонопольного комітету України визначене Законами «Про Антимонопольний комітет України», а його діяльність щодо контролю за концентрацію суб’єктів господарювання, розгляду заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання, розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію регламентується законами «Про захист економічної конкуренції» та « Про захист від недобросовісної конкуренції».
Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
Антимонопольний комітет відповідно до покладених на нього завдань: