Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Декабря 2014 в 23:59, курс лекций
Сучасне господарське право можна розглядати як юридичну форму розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише в XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарське право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.
Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин у середовищі середземноморських, а згодом й інших купецьких гільдій Він запропонував розрізняти три періоди в розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький.
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату відсотків, неустойку, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не передбачено договором застави ( ч.2 Ст.589 ЦК).
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено законом або договором. У разі ліквідації юридичної особи (заставодавця) заставодержатель набуває права звернення стягнення на заставлене майно незалежно від строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов’язання застава зберігається в початковому обсязі.
Реалізація предмета застави, на яке звернене стягнення, провадиться з публічних торгів у порядку, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставоутримувача, він має право, якщо інше не передбачено законом або договором, отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до Ст.112 ЦК, якщо інше не передбачено договором або законом.
Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ч.1 Ст.594 ЦК)
Притриманням речі можуть забезпечуватися також вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор, який утримує річ, зобов’язаний негайно повідомити боржника. Кредитор не має права користуватися утриманим майном і несе ризик випадкового знищення або випадкового псування утримуваної речі, якщо інше не передбачено законом.
Він відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.
Звичайно, утримування речі кредитором, не породжує виникнення у нього права власності на цю річ. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпоряджатися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора. Кредитор же має право притримувати річ, що перебуває у нього, незалежно від набуття третіми особами прав не неї, якщо ці права виникли після того, як річ потрапила у володіння кредитора. Вимоги кредитора, що притримує річ у себе, задовольняються з її вартості в обсязі та порядку, що передбачені для задоволення вимог, забезпечених заставою (Ст. 591 ЦК).
Порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Забезпечувальна суть поруки полягає в тому, що поряд з основним договором (зобов’язанням), який зв’язує кредитора і боржника, кредитор укладає додатковий договір з третьою особою – поручитель, і останній у разі відсутності грошей у боржника оплачує за нього борг.
Алгоритм поруки наведений на схемі 2.
При невиконанні або неналежному виконанні боржником забезпеченого порукою зобов'язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не передбачено договором поруки.
Особи, що разом поручилися за боржника, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручник, який виконав зобов’язання, набуває усіх прав кредитора за цим зобов’язанням (Ст. 556 ЦК).
Після виконання поручником зобов'язання кредитор зобов'язаний вручити поручнику документи, що засвідчують вимогу до боржника, і передати права, що забезпечує ця вимога.
Боржник, що виконав зобов'язання, забезпечене порукою, зобов'язаний негайно повідомити про це поручителя. Інакше поручник, який виконав зобов'язання, вправі стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред’явити зворотну вимогу до боржника.
Схема 2 Алгоритм поруки.
Завдаток. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання (ч. 1 Ст.570 ЦК).
Завдатку як способу забезпечення виконання зобов’язання властиві такі риси:
Забезпечувальна дія завдатку полягає в тому, що коли за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, вона його втрачає, тобто він залишається у другої сторони. Якщо ж за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.(частині 2 і 3 Ст.571 ЦК).
Банківська гарантія ( Ст. 560-569 ЦК) Внаслідок банківської гарантії банк, інша кредитна установа або страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Алгоритм банківської гарантії представлений на схемі 3.
Схема 3 Алгоритм банківської гарантії.
За видачу банківської гарантії принципал сплачує гаранту винагороду.
Передбачене банківською гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить у відносинах між ними від того основного зобов'язання, у забезпечення виконання якого вона видана, навіть якщо в гарантії є посилання на це зобов'язання. Банківській гарантії притаманні такі ознаки, як безвідкличність, непередаваність прав за гарантією іншій особі, особливі умови припинення.
Одержавши вимоги бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати йому копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Гарант має розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі відсутності його – в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Гарант має право відмовити бенефіціарові у задоволенні його вимоги, якщо вона та додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. Гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу. Якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги бенефіціара дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це бенефіціара і принципала.
Повторна вимога бенефіціара, одержана гарантом після такого повідомлення підлягає задоволенню.
Право гаранта зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціару по банківській гарантії, визначається угодою гаранта з принципалом, у виконання якого була видана гарантія.
Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром по гарантії припиняється:
3. Зміна осіб у зобов'язанні
Частина 1 ст. 194 ГК перед бачає можливість покладення виконання господарського зобо в'язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Заміна сторони в господарському зобов'язанні можлива не лише щодо зобов'язаного суб'єкта (ч. 1 ст. 194 ГК), а й щодо управненого суб'єкта господарського зобов'язання, який, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути здійснена на певний строк. Прикладом передачі (делегування) прав може бути Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», яким здійснення функцій з управління зазначеним майном покладено на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток зі ст. 1 цього Декрету корпораціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтажспецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концерну «Укрцемент» делеговано функції з управління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входять до їх складу.
Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.
4. Відповідальність за порушення зобов'язань. Припинення зобов'язань
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених Господарським Кодексом, іншими законами та договорами (ч.1 Ст.216ГК).
За загальним правилом (ч.1 Ст.219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.
Згідно з ч.3 Ст.219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання.
Частина 4 Ст.219 ГК встановлено, що сторони зобов’язання можуть передбачати певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут йдеться про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини).
Статті 220 і 221ГК передбачають окремі випадки відповідальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобов’язань ( к вигляді відшкодування збитків), що полягає в порушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення.
Одним з видів відповідальності за порушення зобов’язань, що врегульовані законом є відшкодування збитків.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч.1 ст.224 ГК).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною; втрата або пошкодження її майна (реальний збиток); а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК).
Згідно з ч.1 ст.225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
Встановлено певні вимоги щодо визначення розміру збитків: при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідального позову про стягнення збитків.