Господарські правовідносини: їх поняття, ознаки та види

До цінних паперів  відносяться державна облігація, облігація, вексель, чек, депозитний і ощадний  сертифікати, банківська ощадна книжка на пред'явника, коносамент, акція, приватизаційні цінні папери та інші документи, які  законодавством про цінні папери або у встановленому ним порядку віднесено до цінних паперів . Види прав, які засвідчуються цінними паперами, обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги до форми цінного паперу та інші необхідні вимоги визначаються законодавством або в установленому ним порядку. Відсутність обов'язкових реквізитів цінного паперу або невідповідність цінного паперу встановленій для неї формі вабить її нікчемність. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати: пред'явнику цінного паперу (цінний папір на пред'явника); названій у цінному папері особі (іменний цінний папір); названій у цінному папері особі, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) інше власник права (ордерний цінний папір). Законодавчими актами може бути виключена можливість випуску цінних паперів певного виду як іменних, або (та) в якості ордерних, або (та) в якості паперів на пред'явника.

Для передачі іншій особі  прав, посвідчених цінним папером  на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для поступки вимог (цесії). Відповідно до статті Цивільного кодексу особа, яка передає право за цінним папером, несе відповідальність за недійсність відповідної вимоги, але не за його невиконання. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису - індосаменту. Індосант несе відповідальність не тільки за існування права, а й за його здійснення.

Індосамент, здійснений на цінному папері, переносить усі права, посвідчені цінним папером, на особу, якій або за наказом якої передаються права за цінним папером, - індосата. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій чи за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передачі цих прав індосату (передоручений індосамент). У цьому випадку індосат виступає як представник.

Особа, яка видала цінний папір, та всі особи, що індосували його, відповідають перед її законним власником  солідарно. У разі задоволення вимог  законного власника цінного паперу про виконання посвідченого нею  зобов'язання одним або кількома особами з числа зобов'язалися до нього за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) до решти особам, які зобов'язалися за цінним папером.

Відмова від виконання  зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається. Власник цінного паперу, що виявив підробку або підробку цінного паперу, має право пред'явити до особи, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, та відшкодування збитків.

Відновлення прав по втраченим  цінних паперів на пред'явника і  ордерних цінних паперів здійснюється судом у порядку, передбаченому  процесуальним законодавством. У  випадках, визначених законодавством, або в порядку, ним встановленому, особа, що отримала спеціальну ліцензію, може проводити фіксацію прав, закріплених іменний або ордерної цінним папером, у тому числі в бездокументарній формі (за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки і т.п. ). До такої форми фіксації прав застосовуються правила, встановлені для цінних паперів, якщо інше не випливає з особливостей фіксації.

Особа, яка здійснила  фіксацію права в бездокументарній формі, зобов'язана на вимогу володаря права видати йому документ, що свідчить про закріпленому праві. Права, що засвідчуються шляхом вказаної фіксації, порядок офіційної фіксації прав і правовласників, порядок документального підтвердження записів і порядок здійснення операцій з бездокументарними цінними паперами визначаються законодавством. Операції з бездокументарними цінними паперами можуть вчинятися тільки при зверненні до особи, яка офіційно здійснює записи прав. Передача, надання і обмеження прав повинні офіційно фіксуватися особою, яка несе відповідальність за збереження офіційних даних про таких записах, вчинення офіційних записів про проведені операції.

Життя і здоров'я, гідність особистості, особиста недоторканність, честь і добре ім'я, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і сімейна таємниця, право  вільного пересування, вибору місця перебування і проживання, право на ім'я, право авторства, інші особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, що належать громадянину від народження або в силу акта законодавства, є невідчужуваними і не передається іншим способом. У випадках і порядку, передбачених законодавством, особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, що належали померлому, можуть здійснюватися і захищатися іншими особами, в тому числі спадкоємцями правовласника. Нематеріальні блага захищаються відповідно до цивільного законодавства у випадках і порядку, передбачених цим законодавством, а також у тих випадках і межах, в яких використання способів захисту цивільних прав (стаття 11 Цивільного кодексу) випливає із суті порушеного нематеріального права і характеру наслідків цього порушення.

Якщо громадянину завдано  моральної шкоди (фізичні або  моральні страждання) діями, що порушують  його особисті немайнові права або  посягають на належні громадянину  інші нематеріальні блага, а також  в інших випадках, передбачених законодавством, громадянин вправі вимагати від порушника грошову компенсацію зазначеного шкоди. При визначенні розмірів компенсації моральної шкоди суд бере до уваги ступінь вини порушника та інші заслуговують на увагу обставини. Суд повинен також враховувати ступінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій завдано шкоду.

Громадянин має право  вимагати по суду спростування ганебних його честь, гідність чи ділову репутацію  відомостей, якщо поширив такі відомості не доведе, що вони відповідають дійсності. На вимогу зацікавлених осіб допускається захист честі і гідності громадянина і після його смерті.

Якщо відомості, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію  громадянина, поширені в засобах  масової інформації, вони повинні бути спростовані в тих же засобах масової інформації. Якщо зазначені відомості містяться в документі, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликання. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.

Громадянин, щодо якого  засобами масової інформації опубліковано відомості, які ущемляють його права  або охоронювані законодавством інтереси, має право на опублікування  своєї відповіді в тих же засобах  масової інформації. Якщо рішення суду не виконано, суд вправі накласти на порушника штраф, що стягується в розмірі та порядку, передбачених процесуальним законодавством, у дохід Україні. Сплата штрафу не звільняє порушника від обов'язку виконати передбачену рішенням суду дію.

Громадянин, щодо якого поширені відомості, що порочать його честь, гідність чи ділову репутацію, має право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування збитків і моральної шкоди, завданих їх розповсюдженням. Якщо встановити особу, яка поширила відомості, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію громадянина, неможливо, громадянин, щодо якого такі відомості поширені, має право звернутися до суду із заявою про визнання поширених відомостей не відповідають дійсності.

2.2. Суб'єкти  господарських правовідносин

Суб'єкти господарської  діяльності - це носії господарських  прав та обов'язків, наділені компетенцією, що володіють відокремленим майном, зареєстровані в статутному порядку  або легітимізовано іншим чином, що здійснюють господарську діяльність, що набувають права та обов'язки від свого імені і несуть самостійну майнову відповідальність. Для того щоб суб'єкт господарської діяльності був суб'єктом господарських правовідносин необхідно: Наявність правової норми, що передбачає виникнення прав і (або) обов'язків Наявність у суб'єкта господарської правоздатності і господарської дієздатності Наявність юридичного факту - подія або дія, що несе за собою утворення прав. Існує кілька ознак, за якими класифікуються суб'єкти господарської діяльності. Вони можуть бути: за формою власності - державні, муніципальні, приватні; за походженням капіталу - національні, іноземні, спільні; за розміром капіталу - великі, середні, малі; за освітою юридичної особи - індивідуальні підприємці, фермерські господарства, юридичні особи. Суб'єкт господарської діяльності може бути створений шляхом заснування нового або реорганізації існуючої юридичної особи (шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення). Далі в контрольній роботі мною будуть детально розглянуті види суб'єктів господарської діяльності, які виділяються за ознакою «освіта юридичної особи». Суб'єкти господарської діяльності без створення юридичної особи Підприємницької (господарської) визнається самостійна виробнича діяльність, що здійснюється на свій ризик і спрямована на систематичне отримання прибутку (ст. 2 Цивільного Кодексу). Отже, громадянин (фізична особа), який працює за трудовим договором, не є підприємцем, тому що він діє не на свій ризик, а виконує доручення роботодавця. Необхідною умовою для заняття громадянином підприємницької (господарської) діяльності є його дієздатність та державна реєстрація як підприємця. Державна реєстрація підприємця здійснюється на підставі його заяви, яка може бути послано і поштою. В заяві вказуються види діяльності, якими громадянин має намір займатися. Реєстрація проводиться в день надходження документів. Підставою відмови може бути недієздатність підприємця, намір зайнятися забороненої законом діяльністю або відсутність ліцензії, якщо вона потрібна. Відмова або ухилення від реєстрації можуть бути оскаржені заявником в судовому порядку. Після сплати реєстраційного збору заявнику видається свідоцтво, яке є основним документом, що засвідчує його право на підприємницьку діяльність. Свідоцтво видається на певний термін. У ньому вказуються види діяльності, якими вправі займатися підприємець. Для заняття підприємницькою діяльністю необхідна повна дієздатність. Отже, самостійно займатися цим громадяни можуть після досягнення 18 років, якщо вони не обмежені в дієздатності за станом здоров'я внаслідок зловживання спиртними напоями та наркотичними засобами. Останні можуть займатися підприємницькою діяльністю за згодою піклувальника. Особа, що вступила в шлюб до досягнення 18 років, визнається повністю дієздатним і тому має право самостійно займатися підприємницькою діяльністю. Те ж відноситься до емансипованим які займаються підприємницькою діяльністю, за винятком тієї, для якої федеральним законом встановлено віковий ценз. Правоздатність індивідуального підприємця практично прирівняна до правоздатності юридичних осіб - комерційних організацій. Він може мати права і нести обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом Діяльність підприємця може грунтуватися на найманій праці, що випливає з Цивільного Кодексу. Однак він не має права створювати підприємства, залишаючись власником переданого їм майна, так як після введення в дію Цивільного Кодексу комерційні організації можуть створюватися виключно в тих організаційно - правових формах, які передбачені для них главою 4 Цивільного Кодексу. Індивідуальні підприємці можуть вести виробничу діяльність колективно на підставі договору простого товариства, в силу якого двоє або кілька осіб (товаришів) зобов'язуються з'єднати свої внески і спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої, не суперечить закону мети. Відповідно до ст.2 ХК Україна учасниками правовідносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо їх організаційно -господарські повноваження на основі відносин власності. У ч.2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються:

1) господарські організації  - юридичні особи, створені відповідно  до ГК Україні

2) громадяни України,  іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську  діяльність та зареєстровані  відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи  господарських організацій,

Поняття суб'єкта господарського права обгрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарського права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Серед організацій - суб'єктів  господарського права можна виділити: а) організації, які у вигляді  професійного промислу виробляють і  реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації - споживачі результатів господарської діяльності; в) організації, які здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації - міністерства, відомства - визначені законом як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону України "Про власність", ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.

По-перше, ці суб'єкти мають  певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або  управлінська діяльність.

Організаційно-правову  форму можна визначити як передбачену  або санкціоновану правом організаційну  структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому випадку підприємець керується Законом України "Про підприємництво" і своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він має юридично відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.

Правом власності і  господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ та організацій, які знаходяться на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства , утворені на базі орендованого майна).

Третім, суто юридичною  ознакою суб'єкта господарського права  є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарського права має  засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати у зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарського права доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарського права (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти господарського права - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Господарське законодавство  і право регулює умови створення  і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавчо визначені назву і правове становище. Суб'єктів господарського права класифікують на види згідно об'єктивного матеріального критерію. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.

Враховуючи особливості  функцій, господарське законодавство  визначає правове становище таких  суб'єктів господарського права, як: 1) підприємства та їхні структурні підрозділи, 2) об'єднання підприємств; 3) фінансові  та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5) органи державної виконавчої влади в економіці . Крім того, в кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів господарського права.