Господарські правовідносини: їх поняття, ознаки та види

 

Тема: «Господарські  правовідносини: їх поняття, ознаки та види»

 

ПЛАН

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Поняття та ознаки господарських правовідносин
2. Види господарських правовідносин
3. Методи правового регулювання господарських правовідносин
4. Підстави виникнення господарських правовідносин

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

2.1. Об‘єкти господарських правовідносин

2.2. Суб‘єкти господарських правовідносин

2.3. Зміст господарських  правовідносин

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Сфера господарювання є  надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають  між її суб’єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються  при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

  - сфера – економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального);

- зміст — безпосереднє  здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;

- особливий суб’єктний  склад (обов’язковим учасником  цих відносин є суб’єкт господарювання  – індивідуальний підприємець  або господарська організація;  крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України);

 - поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає: 1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; 2) наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів – право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб’єкта цього права);

- значний ступінь правового  регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов’язаних з ними зв’язків.

  На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке доктринальне визначення:

  Господарські правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб’єктним складом

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

 

Сфера господарювання є  надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що складаються  між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що виникають при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки.

Отже, господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин.

 

1. Поняття та ознаки господарських правовідносин

У сфері економіки  виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською  діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює  трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові  відносини щодо задоволення особистих  потреб громадян у товарах, роботах  і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені  відносини господарськими, як це іноді  робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських  відносин взагалі не існує. Об'єктивно  необхідні для здійснення господарської  діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова  концепція визначає господарські відносини  у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини  мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним  правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);

структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;

державні і громадські установи та організації, що є споживачами  продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною  ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання  зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських  відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати  предмети регулювання цивільного і  господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті не-майнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських  відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

 

1.2. Види господарських  правовідносин

Оскільки відносини, у  які вступають суб'єкти при здійсненні господарської діяльності, регулюються законом, вони стають правовідносинами, а точніше господарськими правовідносинами.

Отже, господарські правовідносини - це врегульовані нормами господарського права суспільні відносини, що виникають у сфері господарювання у процесі організації та здійснення господарської діяльності.

У сфері господарювання виникають різноманітні відносини, пов'язані з організацією та здійсненням  господарської діяльності, тому їх потрібно певним чином класифікувати, як-от:

1) За характером господарських правовідносин вони поділяються на:

- господарсько-виробничі,  якими є майнові та інші  відносини, що виникають між  суб'єктами господарювання при  безпосередньому здійсненні господарської  діяльності;

- організаційно-господарські, під якими розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю;

2) За сферою виникнення господарські правовідносини є:

- внутрішньогосподарськими. Ці відносини складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, а також між суб'єктом господарювання та його структурними підрозділами;

- зовнішньо-господарськими (міжгосподарськими), які виникають між самостійними  суб'єктами господарювання;

3) За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на-

- горизонтальні, учасники  яких рівноправні;

  - вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

4) За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського  господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального  будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного  регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної  діяльності тощо.

 

1.3. Методи правового  регулювання господарських правовідносин

 

Методи правового регулювання  господарських правовідносин у комплексі забезпечують ефективне регулювання господарських відносин з врахуванням правового статусу їх суб'єктів, зв'язків між ними, тощо.

Тому, можна виділити наступні методи регулювання господарських правовідносин.

1. Метод приписів: передбачає  право прийняття юридично значущих рішень органом госпо­дарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії чи її анулювання; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах)

2. Метод автономних  рішень дозволяє суб'єктам господарювання  приймати самостійно (але в межах  своєї компетенції) юридично значущі  рішення іі обов'язок усіх інших  суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень

  3. Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору)