Договор иррегулярного хранения

Поклажодавець, передаючи речі на зберігання, не переслідує мету передачі майна у власність, а тільки в тимчасове володіння і в особливих випадках користування. Можливість використання сторонами зберігання із знеособленням приводить також до виникнення наступних спірних питань, які вже неодноразово були предметом дискусій серед цивілістів.

Перше питання  викликає інтерес з погляду практики відносин товарного складу і поклажодавця. Йдеться про ступінь ідентифікації товарів в договорі при укладенні договору іррегулярного зберігання. Об’єктом зберігання із знеособленням, відповідно, були речі, які визначались родовими ознаками. Однак, на думку М. В. Зімельової, дане визначення вимагає уточнення, а саме: “об’єктом знеособлення є товар “того ж сорту”, а не роду”.

Речі однакового сорту узагальнюються не поняттям родових  речей, а

відмінним від  нього поняттям речей замінних. Поняття  роду включає дуже широкі категорії предметів, для того щоб між ними могла існувати якісна тотожність і еквівалентність, що є необхідними передумовами замінності.

Подібне зауваження є справедливим з практичної точки  зору — зерно в

цілому, як продукт, є річчю, яка визначається родовими ознаками, проте між

собою розрізняється  по сортах.

Проте уточнення  в цій частині відповідних правових норм очевидно все одно не забезпечить повністю захист інтересів поклажодавця. Продукція одного і того ж сорту (наприклад, окремі види овочів) може відрізнятися за іншими ознаками, наприклад, за розміром. Крім того, поняття “сорт” не застосовується до деяких товарів, наприклад, до нафти.

Викладене дозволяє зробити висновок: особливість зберігання зі

знеособленням викликана особливим об’єктом зберігання саме речей, визначених родовими ознаками. Відмінність між звичайним (регулярним) і іррегулярним зберіганням полягає в тому, що в першому випадку належне виконання договору виявляється в поверненні тієї ж речі, а при іррегулярному відбувається заміна в режимі “відступного” способу припинення зобов’язання. Отже, у разі укладення договору зберігання із знеособленням для забезпечення інтересів поклажодавця в договорі потрібно оптимально чітко встановити, продукцію якого роду, сорту і з якими якісними характеристиками повинен повернути товарний склад. При укладенні договору зберігання із знеособленням у товарного складу виникає обов’язок повернути поклажодавцеві ту ж кількість товару тієї ж якості. А обов’язок повернення речей того ж роду і якості обумовлений характером і природою даного виду товару.

Висновок

Договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Відповідно до ст. 955 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. У певних випадках договір зберігання може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва, один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на зберігання майно від іншого. За загальним правилом договір зберігання є оплатним, якщо інше не встановлено договором або законом. Найпоширенішим юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання зберігання, є угоди (договори). правові відносини зі зберігання виникають лише з тієї угоди, що спрямована саме на передачу певного майна на зберігання іншій особі, тобто в даному випадку воля сторін має бути спрямована на досягнення певних правових наслідків, а саме - на виникнення зобов'язань зі зберігання.

Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року за №435-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. - №№ 40-44. - ст. 356.
3. Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2007 року. Харків «Право» 2007 р.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) – 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст. 144.
5. Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997
6. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
7. Цивільне право України за загальною редакцією В.І Борисової, І.В. Спасибо-Фатеевої та В.Л. Яроцького, Київ Юринком Интер 2007.
8. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгент та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К. : Юрінком Інтер, 2002.
9. Мичурин Е.А., Гражданское право Украины в схемах, учебное пособие, Харьков Юрсвит 2006
10. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 1998.
11. Брагинский М.Й. Договор хранения. — М. : Статут, 1999.
12. Брагинский М.Я. , Витрянский В.В. Договорное право. — М. , 2001.
13. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК.
14. Бойко П. С. Цивільне законодавство. - Х. : Правова література, 1999.
15. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Ем В. С. , Зенин Е.А. , Коваленко Н.И. и др. / Под ред. Е.А. Суханова. - М. : Бек, 1998. - 816 с.
16. Журнал "Право України" 2003 рік, №7