Договор иррегулярного хранения

Реферат “Іррегулярне зберігання”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття договору зберігання, його форма, строк зберігання
2. Обов’язки зберігача та обов’язки поклажодавця, відповідальність сторін

3. Види зберігання

4. Іррегулярне зберігання
5. Висновки

6. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 Вступ

Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності.

Особливості правового  регулювання договірних відносин, які  виникають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. У випадках, коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому - договір є консенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення договору зберігання як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу визначає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обов'язок повернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберігача, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустрічного обов'язку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обов'язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, продавець зобов'язаний зберігати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобов'язаний відшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним правилом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умови  якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальним правилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і  зберігач, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток складають випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов'язок (ст. 940 ЦК). Зокрема професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах схову, інших пристосованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

Зберігач у  будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обов'язок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, пов'язаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо визначають обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. Виконання цього обов'язку не обов'язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схоронності майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні комісіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу. Суб'єкт обов'язку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору судом.

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, визначених актами цивільного законодавства. Майно може бути передане поклажодавцю власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на зберігання є правом, а не обов'язком поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості про передання речі на зберігання, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.

 

 

 

 

 

 

1. Поняття договору зберігання, його форма, строк зберігання

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст.936 ЦК України). Регулювання договору зберігання здійснюється Главою 66 ЦК України.

Юридичні  ознаки договору: односторонній, реальний та безвідплатний. Однак, коли зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється у взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору за даним договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на зберігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або іншою особою, що уповноважена на передачу речі на зберігання. В окремих випадках до поклажедавця та зберігача за деякими різновидами договору зберігання можуть пред'являтись додаткові вимоги.

Істотною  умовою є предмет договору. Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкту. Ще однією істотною обставиною даного договору є строк (термін) даного договору, тобто період часу, в продовж якого (чи до досягнення якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. При цьому, договір зберігання може бути строковим (тобто таким, що укладений на певний визначений у договорі строк), так і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке знаходиться на зберіганні). У випадку, коли договір є відплатним, то істотною умовою також є ціна договору. 

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей  здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ЦК договір зберігання вважається оплатним, якщо інше не встановлено договором або установчим документом юридичної особи. Безоплатним зазвичай є договір між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства-холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

Предметом договору зберігання може бути річ, яка має  як індивідуально-визначені, так і родові ознаки.

Сторонами договору є зберігач (особа, яка надає послуги щодо зберігання) і поклажодавець (особа, яка передає майно на зберігання з метою забезпечення збереження і наступного повернення їй майна).

Договір зберігання є однією з підстав виникнення зобов'язань зберігання. Ці зобов'язання можуть виникнути також з інших підстав (наприклад, з договору купівлі-продажу, перевезення тощо). Положення гл.66 ЦК застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Форма договору зберігання залежить від виду договору і може бути як усна, так і письмова, в тому числі і видача певних документів (розписка, квитанція чи інший документ), що підписані зберігачем.

Згідно зі ст.937 ЦК договір зберігання укладається  у письмовій формі між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, фізичними особами між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, що передана на зберігання.

Письмова форма  договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим  документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує її прийняття на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого  у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст.938 ЦК).

 

 

 

 

 

2. Обов’язки зберігача та обов’язки поклажодавця, відповідальність сторін

Змістом договору зберігання є кореспондуючі права та обов'язки сторін.

До  обов'язків поклажодавця відносять:

1. обов'язок попередити про властивості речі, яка передається на зберігання та особливості її зберігання;
2. обов'язок оплатити витрати, що пов'язані зі зберіганням, коли це обумовлено договором чи законом;
3. обов'язок сплатити за зберігання винагороду, при умові, що вона та строки її внесення встановлені договором;
4. обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч.2 ст.966 ЦК України);
5. обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

 

До  обов'язків зберігача відносяться:

1. обов'язок прийняти річ на зберігання, у випадку, коли договір консенсуальний;
2. обов'язок зберігати річ впродовж всього обумовленого договором строку або до моменту витребування речі поклажодавцем;
3. обов'язок забезпечувати схоронність речі;
4. обов'язок піклуватись про річ, як про свою власну, у випадку коли зберігання здійснюється безоплатно;
5. обов'язок надавати послуги по зберіганню особисто;
6. обов'язок не користуватись річчю, що передана поклажодавцем, а також не передавати її у користування іншій особі;
7. обов'язок негайно повідомляти поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь;
8. обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання або відповідну кількість речей того ж роду та якості у випадку зберігання речей, що визначені родовими ознаками (іррегулярне зберігання).

За порушення  своїх обов'язків сторони повинні  нести цивільно-правову відповідальність.

ЦК установлює підвищену відповідальність професійного зберігача. Він відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі незалежно від його вини. Професійний зберігач звільняється від відповідальності лише якщо доведе, що втрата (нестача) або пошкодження речі сталися внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) чи пошкодження  речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Розмір збитків, що підлягають вішкодуванню, визначається ст.951 ЦК. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1)  у разі  втрати (нестачі) речі — у розмірі  її вартості;

2)  у разі  пошкодження речі — у розмірі  суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок  пошкодження речі її якість змінилася  настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

 

3. Види зберігання