Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу

Основні положення та умови  відповідальності підприємств транспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якій зазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів і багажу відповідальність підприємств транспорту визначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими актами. За шкоду, заподіяну внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом як джерелом підвищеної небезпеки підприємства транспорту несуть відповідальність у порядку встановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах. За втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини.

Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами, умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченої кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту, а в деяких випадках знайшли свій подальший розвиток (наприклад, у Законі України «Про автомобільний транспорт» — ст. 68, Статуті залізниць України — статті 111, 113 та інших щодо припущення вини перевізника).

Аналіз норм цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань дозволяє виділити такі загальні риси:

1. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідком і полягає у застосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру — відшкодування збитків, виплату неустойки (штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявність відповідних норм права та складу правопорушення. Вона настає, якщо є: а) протиправна поведінка особи; б) шкідливий результат (шкода); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та г) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Проте однією з особливостей цивільно-правової відповідальності, взагалі, і у сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона може наставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника була протиправною, а вина припускається. Наприклад, ст. 113 Статуту залізниць України передбачає відповідальність залізниць за незбереження вантажу, багажу, вантажобагажу, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Тобто вина припускається, а її відсутність треба довести. Аналогічні норми містяться в Законі Україні «Про автомобільний транспорт» — ст. 68, Повітряному кодексі України — ст. 92 та інших нормативних актах.

Відповідальність без вини може наставати і у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Це стосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 106 Статуту залізниць України, ст. 128 Статуту автомобільного транспорту).

На сьогоднішній час фахівці  підкреслюють, що транспортним правовідносинам притаманні специфічні принципи відповідальності, хоча й цивільно-правової.

2. Цивільно-правова відповідальність  у сфері транспортних правовідносин  носить компенсаційний характер, оскільки її метою є відновлення  порушених майнових прав учасників  правовідносин, а тому розмір відшкодування не може перевищувати розміру завданих збитків (ст. 114 Статуту залізниць України, ст. 179 КТМ, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Таким чином можна зробити  висновок, що встановлено особливий  режим відповідальності за невиконання  зобов'язань по перевезенню і  загальні правила цивільно-правової відповідальності застосовуються до перевезень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів, які регламентують перевезення пасажирів та їх багажу.

У разі невиконання сторонами  зобов'язань, які випливають безпосередньо  з договору, характер відповідальності може виступати як каральний (див., наприклад, ст. 106 Статуту залізниць України), як засіб спонукання добровільно  виконати свій обов'язок. Як зауважує В. В. Луць, засоби спонукання, оперативного впливу «не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і можуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу» [28, с. 67].

3. Однією з особливостей  цивільно-правової відповідальності  у сфері транспортної діяльності  є те, що умови відповідальності  перевізного процесу неоднакові. Перевізник у всіх випадках, крім шкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несе відповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправник перед перевізником несе відповідальність за нормами транспортного законодавства, а перед вантажоодержувачем — за нормами цивільного законодавства. Зазначене породжує і особливий порядок розгляду майнових спорів на транспорті.

4. І остання особливість  цивільно-правової відповідальності  полягає в тому, що транспортним відносинам притаманний особливий, відмінний від усталеного для вирішення інших господарських спорів, претензійний порядок здійснення задоволення вимог. Наприклад, претензії до залізниць або автотранспортних підприємств можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб (ст. 134 Статуту залізниць України, ст. 165 Статуту автомобільного транспорту), а до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк (ст. 388 КТМ), до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування суден без екіпажу та ін., застосовується дворічний строк позовної давності (ст. 389 КТМ).

Таким чином, зазначені особливості  цивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань  якоюсь мірою відокремлюють її від  загальної цивільно-правової відповідальності. Це сталося внаслідок нашарування  на загальні цивільно-правові норми  суто галузевих норм, які враховують специфіку діяльності транспорту, його розвиток, можливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його соціальну цінність у сфері економіки. Наявність спеціальних правових норм (нашарування) притаманне всім комплексним галузям права.

Вказані особливості відповідальності проявляються в конкретних порушеннях учасниками транспортних відносин своїх  обов'язків, які випливають в основному з плану та договору перевезень. У цьому зв'язку цивільно-правову відповідальність на транспорті бажано розглядати за цими двома ознаками [25, с. 169].

Необхідно зазначити, що цивільно-правова  відповідальність під час здійснення перевезень обумовлена договірним характером самих перевезень пасажирів. Але це не виключає застосування й інших видів юридичної відповідальності – адміністративної та кримінальної, за злісні та суспільно-небезпечні проступки учасників транспортних правовідносин.

 
3.2 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом

Відповідальність за порушення  договору перевезення залізничним  транспортом передбачена Статутом залізниць України, який містить  норми, що визначають підстави, необхідність та умови здійснення контролю на залізничному транспорті.

Так, згідно даного Статуту - контроль пасажирських поїздів, вокзалів та інших місць обслуговування пасажирів, відправників та одержувачів багажу та вантажобагажу здійснюється для  перевірки виконання службовими особами залізниці та пасажирами Статуту залізниць України, Порядку  обслуговування громадян залізничним  транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року N 252, Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 року N 903, посадових інструкцій [23, с. 61].

Контроль здійснюється посадовими та службовими особами залізниць, контролерами-ревізорами поїздів, працівниками технологічного контролю, ревізорами-інструкторами з контролю пасажирських поїздів.

Ці особи перевіряють:

- наявність у пасажирів  проїзних документів;

- правильність погашення  проїзних документів провідниками вагонів;

- забезпечення поїзною  бригадою належного порядку утримання  вагонів і рівня обслуговування пасажирів;

- дотримання пасажирами  громадського порядку в поїздах,  на вокзалах і виконання ними, а також працівниками залізничного  транспорту вимог нормативних  актів;

- правильність видачі  і оформлення проїзних і перевізних  документів;

- організацію продажу  проїзних документів і обслуговування  пасажирів на вокзалах і у поїздах;

- роботу камер схову  ручної поклажі і багажних  відділень;

- порядок обліку вільних місць і місць, що звільняються у пасажирських поїздах, та передачі відомостей про місця, на які не з'явились пасажири;

- правильність користування  вагонами (службовими, орендованими, належними  іншим відомствам та ін.);

- правильність обліку витрат постільної білизни, її якість та фактичну наявність чистої;

- правильність оформлення  проїзду провідниками, начальником поїзда, правильність стягнення штрафів, заповнення відповідних щодо цього документів, повноту та своєчасність внесення грошових сум;

- виконання провідниками вагонів та начальниками поїздів посадових інструкцій;

- дотримання вимог санітарного законодавства.

Особи, які контролюють  поїзди, повинні бути одягнуті за формою, чинною на Укрзалізниці, мати "Відкриті листи" на право контролю поїздів  або "Припис" встановленої форми, посвідчення особи і пред'являти їх на вимогу пасажирів.

Посадові особи Укрзалізниці, відповідальні за ту чи іншу ділянку роботи, можуть здійснювати перевірки у межах компетенції за пред'явленням посвідчення особи.

Начальник поїзда - у поїзді, начальник вокзалу - на вокзалі під час виконання службових обов'язків здійснюють перевірки без наявності відкритого листа чи припису [38, с. 317].

Під час перевірки особи, які виявили недоліки в організації продажу проїзних документів і обслуговуванні пасажирів, вживають заходів з метою їх усунення.

Про результати перевірки  особи, які контролюють, здійснюють запис у рейсовий журнал поїзда (журнал про контроль на вокзалі), а у разі виявлення фактів неправильного  видання проїзних документів чи безплатного  проїзду повинні скласти акт  і направити його відповідним службам для реагування та вжиття заходів. У разі виявлення посвідчень і проїзних документів, що оголошені недійсними, копій прострочених документів, а також таких, що мають підробки, виправлень, здійснених не уповноваженими на те особами, контролери діють у порядку, передбаченому нормами чинного законодавства [50, с. 63].

У разі виникнення сумнівів щодо віку дітей, яких перевозять безплатно або за дитячими проїзними документами, пасажир, який супроводжує їх, повинен пред'явити відповідні документи, які підтверджують вік дитини (свідоцтво про народження, запис у паспорті батьків та ін.).

Якщо під час першої перевірки проїзного документа у особи, яка контролює, не виникло сумніву щодо віку дитини, то під час подальших ревізій жодна суперечка між особами, які контролюють, і пасажирами з приводу віку дітей є неприпустимою.

Під час перевірки іменних безплатних, пільгових, приміських пільгових абонементних квитків пасажири повинні пред'явити (на вимогу того, хто здійснює контроль) документ, що засвідчує його особу, та документ, що підтверджує право на пільги.

У поїздах та на вокзалах здійснюється також контроль:

а) санітарно-епідеміологічного  стану - працівниками Державної санітарно-епідеміологічної служби залізничного транспорту;

б) протипожежного стану - працівниками Державної пожежної охорони;

в) дотримання вимог законодавства  щодо захисту прав споживачів - працівниками територіальних органів у справах  захисту прав споживачів Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України;

г) громадського порядку - працівниками лінійних підрозділів міністерства внутрішніх справ на транспорті.

Контроль здійснюється у  присутності начальника поїзда або  начальника вокзалу чи уповноваженої  ним особи.

У разі виявлення особами, що контролюють, фактів порушення пасажирами Правил, вони зобов'язані вжити заходів з метою припинення порушення, а в окремих випадках - з метою видалення пасажира з поїзда.

Якщо під час здійснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа або з безплатним проїзним документом, не підтвердженим документом про право на таку пільгу, то він повинен сплатити штраф, оплатити проїзд від станції посадки до місця призначення. Штраф оформляється квитанцією, а проїзд - проїзним документом (квитком).

Якщо пасажир здійснював поїздку на підставі пільгового проїзного документа, не підтвердженого документом про право на таку пільгу, то він повинен сплатити штраф та доплату до вартості повного проїзного документа від станції посадки до станції призначення, зазначених у проїзному документі.

Якщо пасажир не має  грошей для оплати штрафу, то він  повинен або залишити поїзд, або  пред'явити паспорт для складання  протоколу і подальшої оплати штрафу і проїзду після приїзду. Несплачений упродовж 1 місяця з дня складання протоколу штраф і проїзд стягується в судовому порядку.

Проїзні документи, визнані  недійсними під час посадки у поїзді чи під час поїздки пасажирів, не дають права на здійснення поїздки і гроші за них не повертаються.

Пасажир, виявлений у місцевому  поїзді чи дальньому поїзді з проїзним документом для проїзду у приміському сполученні, вважається безквитковим.

З пасажира, виявленого у вагоні вищої категорії з проїзним документом, який не дає права на проїзд у ньому, штраф не стягується. Пасажир зобов'язаний перейти у вагон, що відповідає його проїзному документові, або може за наявності вільних місць залишитись у даному вагоні з внесенням відповідної доплати за відстань від станції фактичного зайняття місця.