Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу

3.6 Звільнення перевізника від відповідальності

Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути. У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності у разі коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено  правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) недостача, псування або  пошкодження сталися внаслідок  дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у  супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушення встановленого  режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування  вантажу в дорозі не перевищив  граничного терміну перевезень, встановленого правилами;

е) втрата, псування або пошкодження  вантажу відбулися внаслідок:

1.  таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

2.  завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

3.  здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

4.  стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Особливості перевезення  вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема: непереборна сила; небезпеки та випадковості на морі; рятування людей, суден і вантажів; пожежа, що виникла не з вини перевізника; дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення; страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, Кодекс торговельного  мореплавства розрізняє непереборну  силу і небезпеки та випадковості на морі.

Якщо непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, то небезпеками  та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають  ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків  їх впливу визначається з урахуванням  конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника [43, с. 281].

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення: у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника; у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі; у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).

У діючому ЦК України таких  відступів від презумпції вини перевізника не передбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало (п. 1 ст. 924).

Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу  винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 616 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу  перевізник не відповідає за втрату, нестачу  чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або  недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіжних країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

 
Висновки

Таким чином, слід підкреслити, що сьогодні основним завданням транспорту залишається задоволення потреб населення у перевезеннях. Основні функції, які сьогодні виконує транспорт пов’язані саме із перевезенням пасажирів та багажу.

Різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення  пасажира) або реальний (перевезення  багажу), відплатний.

Сторонами договору є пасажир  — фізична особа (як при перевезенні  пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).

Відносно форми договору, то слід зауважити, що допускається усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).

Предметом договору є надання  послуг, пов'язаних із перевезенням.

Щодо договору перевезення  пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.

Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного  засобу, що перевозить пасажира, або  запізнення у прибутті такого транспортного  засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: непереборної сили; усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; інших обставин, що не залежали від перевізника.

Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу -— в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу — в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу.

Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану  каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я  або смертю пасажира за правилами  глави 82 ЦК, якщо договором або законом  не встановлено відповідальність перевізника  без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає також за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В ч. 2 ст. 924 ЦК передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти, якщо доведе відсутність своє вини.

Обставини, які звільняють перевізника від відповідальності, зазначені у відповідних транспортних кодексах і статутах.

Слід відмітити, що перевізник звільняється від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу у випадках, якщо: вантаж прибув у справному транспортному  засобі з непорушеними пломбами відправника; вантаж супроводжував експедитор чи представник вантажовідправника чи вантажоодержувача; недостача вантажу  не перевищує норм природних втрат; недостача вантажу не перевищує допустимого розходження при визначенні його маси (наприклад, якщо вагон із зерном зважують на вагонних вагах); вологість вантажу перевищувала допустиму норму (на окремі види вантажу встановлена норма вологості — цукор, вугілля, сіль, мука тощо); вантаж зіпсувався, оскільки відправник завантажив вантаж у непідготовлений, неочищений транспортний засіб, який сам же і розвантажував; вантаж був зданий до перевезення без зазначення його особливостей, які вимагали особливих вимог перевезення ("з гірки не спускати"); швидкопсувний вантаж зіпсувався, але перевізник дотримувався режиму перевезення, а строк перевезення не перевищив допустимого та ін.

Транспортне законодавство  залежно від виду транспорту встановлює і додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності: виникнення небезпеки та випадковостей на морі та інших судноплавних водах; рятування людей, суден, вантажу; дії або розпорядження властей; воєнні дії, терористичні акти, народні заворушення; страйки тощо (ст. 176 КТМ).

Досить значна роль при  перевезенні пасажирів та багажу відводиться державі, основними  завданнями якої є формування ринку  послуг транспорту, шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної  та соціальної політики.

 
СПИСОК використаних джерел

1.  Конституція України. № 254к/96-ВР від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради , 1996, N 30, ст. 141.

2.  Міжнародна Конвенцію по охрані людського життя на морі 1974 року.

3.  Конвенція Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10.12.1982.

4.  Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікована Законом України N 581-XIV від 08.04.1999.

5.  Кодекс торговельного мореплавства України № 176/95-ВР від 23.05.1995. // Відомості Верховної Ради, 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст.349.

6.  Кодекс України про адміністративні правопорушення. № 8073-X від 07.12.1984. // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до N 51, ст.1122.

7.  Повітряний кодекс України № 3167-XII від 04.05.1993.// Відомості Верховної Ради 1993, N 25, ст.274.

8.  Цивільний кодекс України. № 435-IV від 16.01.2003.// Відомості Верховної Ради, 2003, NN 40-44, ст.356.

9.  Цивільний процесуальний кодекс України. № 1618-IV від 18.03.2004. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492.

10.  Закон України від 10 листопада 1994 року “Про транспорт” із змінами внесеними Законом від 21.12.2000 // Відомості Верховної Ради, - 2001, №9, Ст. 68.

11.  Закон України від 5 квітня 2001 року “Про автомобільний транспорт” // Відомості Верховної Ради України, - 2001, N 22, Ст. 105

12.  Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457.

13.  Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Затверджено постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959 – К., 1996р.

14.  Постанова Кабінету Міністрів України «Про серйозні недоліки в роботі та невідкладні заходи щодо поліпшення діяльності цивільної авіації» від 28 грудня 1996 р. за № 1587 – К., 1996р.

15.  Положення національного повітряного перевізника. Затверджено постановою КМУ від 15 листопада 1996 р. № 1397 – К., 1996р.

16.  Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. N 584 “Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспорту” // Урядовий кур’єр. № 56. квітень 2000 р.

17.  Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р. № 1801.

18.  Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року N 176.

19.  Наказ Міністерства транспорту України № 424 від 05 серпня 1994 року “Про затвердження Інструкції про умови і правила здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням”.

20.  Наказ Міністерства транспорту України N 308 від 23.05.2001 “Про затвердження Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших морських і річкових суден на морях та внутрішніх водних шляхах України”.

21.  Наказ Міністерства транспорту України № 89 від 02.03.95р “Про затвердження Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України”

22.  Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Курс лекцій з цивільного права. – К., 1999. – 382 c.

23.  Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. — К., 2007р., - с. 418

24.  Гражданское право Украины: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленка. - Ч. 1.К., 2005, - 298 с.

25.  Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. У 2-х частинах Ч. 1. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000. — 280 с.;

26.  Жук Л.А. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности. - К.: Кондор, 2002. - 316с.