Речові докази

Закон не містить винятків із цього правила. Це означає, що учасник товариства має право оскаржувати будь-яке рішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати майнові і немайнові права останнього як учасника товариства.

                                       Наявність відокремленого  майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів  трудового  колективу  даної організації; по-друге , від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій .Необхідність відокремлення майна створює  матеріальну базу  незалежного  існування юридичної особи. Майнова відокремленість  потрібна  юридичній особі не задля  формальності , а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції в наслідок  господарської діяльності; діяльність, спрямована на одержання доходів , тощо.

Про майнову відокремленість йдеться у ст.96 ЦК, в якій зазначено , що учасники (засновники ) юридичної особи не відповідає за зобов΄язаннями  юридичної особи, а юридична особа не відповідає  за зобов΄язаннями  її учасника (засновника), крім  випадків, передбачених законами та установчими документами.

Майно кооперативних , інших громадських  організацій  і колективних утворень  належать їм на праві власності. Правовою формою майнового відокремлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм чином.

“Для різних видів юридичних осіб  їх майнова відокремленість має різні прояви. Згідно із Законом “Про власність” це право містить  можливість володіння , користування і розпорядження державним майном  на свій розсуд , дозволяє  підприємству вчинити  щодо закріпленого ним майна  будь-яких дій, які не суперечать  закону  і цілям діяльності підприємства3”.   

Майнова відокремленість господарських товариств  виражається  у праві власності .

Водночас майно юридичної особи  може не обмежуватись тільки майновими об΄єктами , а полягати  ще й у наявності зобов΄язальних майнових прав . Крім цього, деякі  юридичні особи  не мають майна на праві власності,  господарського  відання  або оперативного управління. Все їх майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення – знаходитись  у володінні  на умовах договору оренди.

 

Виступ у цивільному обороті від свого імені .

Результатом майнової  відокремленості  юридичної особи  та її участі  від свого імені у  цивільному обігу  є визнання за нею здатності  відповідати за взятими на себе  зобов´язаннями. 

Зокрема ст.96 ЦК закріплює  загальний принцип, відповідно до  якого юридична особа самостійно відповідає  за своїми зобов´язанняями усім належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується  незалежно  від того,  до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах  чи у грошових коштах  тощо. Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи, а також окремі її обмеження  містяться й у гл.8 ЦК, присвяченій  визначенню правового становища  окремих видів підприємницьких   товариств.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної ( відокремленої ) майнової  відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не    поширюється на  правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства. Відповідно до ст. 96 ЦК  відповідальність за зобов´язаннями, що виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства несуть його засновники.

Якщо після державної реєстрації юридичної особи  дії засновників, які мали  місце до реєстрації схваленої у відповідному порядку юридичною особою, то  вона  буде нести самостійно відповідальність за зобов´язаними, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі  повноваження. Якщо рішення про схвалення дій  засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних  повноважень, його не можна вважати таким, що має правову силу.

Відповідальність юридичної особи  публічного права (наприклад, установи), що фінансуються державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови  нестачі  останніх  до субсидії відповідальності притягуються власник установи (п. З ст.39 Закону “Про  власність”). Організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа  розглядалася саме організація як така (або відповідний трудовий колектив), безвідносно навіть до її майнової відокремленості . Тобто, законодавець вольовим  шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча  й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства  з повною відповідальністю,  з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені  лише дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у  розгляді  судових спорів як позивач і відповідач. Фактично законодавець,  виходячи з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне обєднання фізичних осіб  положення про осіб юридичних.

Такий підхід свідчить , що наявність або відсутність  сукупності ознак юридичної особи .Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою, необхідно встановити сутність  правової природи цієї категорії.

 

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну вартість-можливість бути самостійним учасником цивільного обігу.

Однак  слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб´єктності  юридичної особи , оскільки у цьому разі  йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої . Власне, така позиція відображена і  у ст.80 ЦК .

“Розглянуті  ознаки тісно пов´язані між собою. Наявність відокремленого  майна  - матеріальна основа  господарської самостійності  і самостійної  відповідальності  юридичної особи;  остання без матеріальної бази неможлива. У той же час  самостійна  відповідальність – необхідна  передумова  реалізація  юридичної особи наданої їй можливості  від свого імені набувати майнових прав і обов´язків. Адже без такої відповідальності ці права і  обов´язки  не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття і виконання  обов´язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість  мала б однобічний характер і не була б достатньо повною . Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак – конституювання4”.

У цивілістичній літературі   час від часу поста  питання  щодо того, яка з цих ознак  є головною  у правовій характеристиці  юридичної особи.

Деякі науковці такою ознакою  називають  можливість участі  юридичної особи   у  цивільних  від свого імені, інші – вважають, що нею  є  наявність  відокремленого майна, треті – вказують  як на визначальну ознаку  на самостійну майнову відповідальність юридичної особи .

Однак  слід визнати , що ці  суперечки мають  головним чином  теоретичну спрямованість, оскільки з погляду  практичного  усі ознаки юридичної особи  є однаково важливими. Цю точку  зору поділяє  й сучасна українська  цивілістика.

Широка участь господарських організацій  у майнових  та особистих не майнових відносинах,  можливість покладання  на них цивільно-правової  відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння  майнової шкоди  іншим особам спричиняють  потребу  в захисті  порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення  з позовом  до суду.

Згідно зі ст. 102 ЦПК України  сторонами  у цивільному процесі можуть  бути  державні  підприємства , установи, організації, колгоспи, інші кооперативні  організації, громадські організації ,  що користуються правами юридичної особи .

Сторонами  в господарському  процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства , установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземці ), громадяни , які здійснюють  підприємницьку діяльність  без створення  юридичної особи  та у встановленому  порядку  набули статусу суб’єкта  підприємницької діяльності, а у випадках , передбачених  законодавчими актами , - державні та інші органи, громадяни , які не є суб’єктами  підприємницької  діяльності (статті 1 і 21 Господарського процесуального кодексу України).Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції господарського суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної особою.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи . Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення розрахунків з іншими організаціями.           

 

 

Наявність цивільної правосуб’єктності.

Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені.

“Юридична особа від власного  імені самостійно розпоряджається, своїм майном, набуває цивільних прав та обов’язків (зокрема укладає договори, вступає у зобов’язання ) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує  зовнішнім вираженні самостійності правосуб’єктності юридичної  особи 5”.

Забезпеченню  індивідуалізації  юридичної особи,  можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, яке дозволяє відразу визначити основні ознаки організації—є вона підприємницькою, комерційною або не підприємницькою, на яких засадах грунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

Відповідно до правил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно—правову форму.

Крім того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким товариством , може мати фірмове найменування, яке може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.Фірмове найменування   як засіб індивідуалізації його власника є об’єктом виключного права і може бути використане лише за згодою його носія.

Юридична особа може мати, крім повного, скорочене найменування. Найменування юридичної особи  вказується  в її установчих документах  і вноситься до Єдиного державного реєстру  юридичних осіб.

 

 

Здатність нести  самостійну майнову відповідальніст .

Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати  майнових і особистих немайнових прав  і нести обов’язки зумовлює  і самостійну  майнову відповідальність юридичної особи  за своїми зобов’язаннями. Відповідно до ст.623 ЦК України  у разі невиконання  або неналежного виконання  зобов’язання боржником   він повинен відшкодувати  кредиторові завдані збитки . Формою цивільно-правової  відповідальності  юридичних осіб  є також неустойка—визначена  законом або договором  грошова сума, яку боржник повинен сплатити  кредиторові у разі невиконання  або неналежного виконання  зобов’язання ,зокрема у разі  простроченого зобов’язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України ).

Юридична особа  відповідає за своїми зобов’язаннями належним їй чином  (закріпленим за нею) майном , на яке за ст. 7 Закону України  “ Про власність “, ст.96 ЦК  України  та іншими  актами законодавства  може бути  звернено стягнення. Засновник  юридичної особи  не відповідає  за зобов’язаннями юридичної особи , а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями  її засновника, крім  випадків, встановлених установчими документами  та законом.

Відповідно до ч.4 ст.96 ЦК України  особи, які створюють  юридичну  особу, несуть  солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов’язаннями   її  засновників, що пов’язані  з її створенням , тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій  відповідним органом юридичної особи.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Огляд використаної літератури

 

І. Нормативно-правові акти

 

1.                  Конституція України - К., 1996.

2.                  Цивільний кодекс України - К., 1999.

 

II. Навчальна й наукова література.

 

1.                  Загальна теорія цивільного права: Підручник / О.А.Підопригора, Д.В.Боброва, О.В.Дзера та ін.; За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – 454 с.

2.                  Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.

3.                  Цивільне право: підручник для  студентів юрид. вузів та ф-тів. – К.: Вентурі, 1997. – 480 с.

4.                  Цивільне право України: Академічний  курс: У2-х т.: Підручник. Т.1. Загальна частина/ За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К: Ін Юре, 2006.- 696 с.

1 Закон України ײПро господарські товариствײ від 24.01.2004р.

2 Цивільне право  України: Підручник: Книга друга О. В. Дзера, Н.С.Кузнєцова –К: Юрінком Інтер, 2004. Цивільний кодекс України від 01.01.2004р.

 

3 Про власність: Закон України від 07.02.91 р.    

 

4  Цивільне  право України : Підручник : Книга перша/ Д.В. Боброва , О. В. Дзера, А.С. Довгерт – К. : Юніком  Інтер , 2000 р.

5  Цивільне право України : Підручник : Книга друга / Є.О. Харитонова , Н.О. Саніахматова – К.: Істина, 2003