Речові докази

 

Контрольні питання.

 

 

1. Поняття, ознаки та система речових прав.
2. Поняття та види об`єктів цивільних прав.
3. Господарські товариства як юридичні особи.

Задачи.

 

 

 

ПЛАН

1. Поняття, ознаки та система речових прав.

1.1 Поняття, ознаки та види речових прав.

2. Поняття і зміст права власності.
3. Способи набуття (підстави виникнення) права власності.
4. Припинення права власності.

 

2. Поняття та види об`єктів цивільних прав.

2.1 Цивільно правові відносини

2.2 Об`екти

2.3 Класифікація  цивільно-правові відносин

 

3. Господарські товариства як юридичні особи 

     3.1 Загальна характеристика госп. Товариств

     3.2 Організаційна єдність.

     3.3 Наявність відокремленого  майна

     3.4 Виступ у цивільному обороті від свого імені

     3.5 Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

     3.6 Наявність цивільної правосуб’єктності.

     3.7 Здатність нести  самостійну майнову відповідальність .

 

Список використаної літератури

Задачі

 

 

 

 

1.1 Поняття, ознаки та види речових прав.

 

На відміну від зобов’язальних прав речові права оформлюють і закріплюють приналежність речей (об’єктів матеріального світу, тілесних об’єктів) учасникам цивільних відносин, тобто, статичні відносини майнові відносини. Зобов’язальні права оформлюють перехід речей та інших об’єктів цивільних правовідносин від одних учасників цивільних відносин до інших, тобто відображають динаміку майнових відносин, іншими словами, цивільний обіг).

Речовим правом визнається право особи на річ, за яким забезпечується задоволення її інтересів шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб. 

Ознаки речових прав :

1) абсолютний характер речових прав

одна із сторін у речовому право відношенні чітко невизначена, зобов‘язаними щодо суб’єкта речового права є кожен учасник цивільних відносин;

здійснення речового права забезпечується пасивною поведінкою зобов’язаних осбі, які повинні утриматися від вчинення певних дій;

2) об’єктами цих прав є лише речі (об’єкти матеріального світу) – Суханов Є.О. (лише індивідуально визначені речі);

3) наявність такої властивості  як право слідування

(з переходом одного речового  права на річ не припиняються  інші речові права на неї, іншими  словами право слідує за річчю  – чт. 659 обоязок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар; ст. 769 права третіх осіб на річ, передану у найм; ст. 770 правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм;

4) вимоги, що випливають  з речових прав, підлягають переважному  задоволенню

(ст. 112 задоволення вимог кредиторів);

5) захист речових прав  здійснюється за допомогою особливих  речово-правових спосбів захисту (віндикація, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.).

Види речових прав :

    речове право на своє майно (право власності);

    речові права на чуже майно:

1) право володіння;

2) право користування (сервітуту);

3) право користування земельною  ділянкою для сільськогосподарських  потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

5) законом можуть бути встановлені  інші речові права на чуже  майно (право застави). 

      Право власності в об’єктивному та в суб’єктивному розумінні.

В об’єктивному розумінні право власності – це система правових норм, що регулюють відносини щодо набуття, здійснення, припинення та захисту права власності в суб’єктивному розумінні.

 

    Правом власності в суб’єктивному розумінні є найбільш повне право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

    Право власності в суб’єктивному розумінні розкривається через повноваження (правомочності) власника, які складають зміст права власності. Відповідно до ст. 317 ЦК України зміст права власності складають три повноваження :

1) право володіння;

2) право користування;

3) право розпоряджання

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

 

Право володіння – забезпечена законом можливість мати у себе певну річ, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (фактично тримати річ, зараховувати на баланс та ін.)

Право користування – забезпечена законом можливість вилучати корисні властивості речі в процесі її експлуатації, господарського чи іншого використання;

Право розпоряджання – забезпечена законом можливість визначати юридичну долю речі шляхом зміни її належності, стану чи цільового призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо).

 

Усі перелічені повноваженя належать, як правило, лише власникові майна. Однак, вони можуть належати також іншим особам (нприклад, наймачеві (орендареві).

Однак, ці три повноваження не завжди можуть бути реалізовані влсником, їх здійснення може бути тимчасово зупинене (довічне утримання (догляд), накладення арешту на майно, передання майна в заставу ін.).

 

Суб’єктами права власності в Україні є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

Усі суб’єкти права власності рівні перед законом :

1. їм забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.3 ст. 319 ЦК);
2. їм забезпечується рівний захист права власності (ч.1 ст. 386 ЦК).

 

Види права власності :

1) власність Українського народу в особі органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2) приватна власність :

 фізичних осіб;

 юридичних осіб;

3) державна власність – власність  держави україни та інших держав  в особі органів державної  влади;

4) комунальна власність - власність територіальних громад;

5) власність Автономної Республіки  Крим в особі органів влади  АРК.

 

Здійснення права власності та його межі

У ст. 319 ЦК встановлена „свобода здійснення права власності”

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Він може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

 

Встановлюючи свободу здійснення права власності законодавець визначив її межі

            Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК власність зобов’язує.

 

Межі здійснення права власності :

1. при здійснення своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержувати моральних засад суспільства;
2. власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян;
3. власник не може використовувати право власності на шкоду інтересам суспільства;
4. власник не може погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі;
5. діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Презумпція „правомірності набуття права власності” 

(якщо інше прямо не випливає  із закону або незаконність  набуття права власності не  встановлена судом – ч.2 ст. 328 ЦК).

 

Пособи набуття права власності.

 

Прийнято поділяти на первісні і похідні.

 

В основу поділу в юридичній літературі покладаються різні критерії :

за черговістю виникнення (вперше виникає чи вже існувало);

в залежності від волі попереднього власнока (з його волі чи без такої);

за правонаступництвом (з переходм прав та обов’язків чи без такого).

 

До первісних способів набуття права власності належать :

 

1) набуття добросовісним набувачем  права власності на майно відчужене  особою, яка не мала на це  права;

2) набуття права власності на  новостворене майно;

3) набуття права власності на  перероблену річ;

4) привласнення загальнодоступних дарів природи;

5) набуття права власності на  безхазяйну річ;

6) набуття права власності на  рухому річ, від якої власник  відмовився;

7) набутя права власності на  знахідку;

8) набуття права власності на  бездоглядну домашню тварину;

9) набуття права власності на скарб;

10) набувальна давність.

 

До похідних способів належать :

 

1) набуття права власності на  підставі цивільно- правовичх правочинів :

договір;

спадкування;

2) набуття права власності у  разі приватизації державного  та комунального майна:

3) інші.

     

         Підстави набутя права власності для одних учасників цивільних відносин водночас є підставами його припинення для інших.

 

Цивільний кодекс України містить спеціальні підстави припинення права власності :

 

1. відчуження власником свого майна;
2. відмова власника від права власності;
3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4. знищення майна;
5. викуп пам’яток історії та культури;
6. викуп земельної ділянки у зв’яку із суспільною необхідністю;
7. викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;
8. накладення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;
9. реквізиція;
10. конфіскація;
11. припинення юридичної особи чи смерть фізичної особи.

 

- Право власності може бути припинено в інших випадках, встановленх законом.

 

 

Цивільна правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Для цивільно-правових відносин характерні специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід визначити такі їх особливості:

• цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини;

• вільне волевиявлення, майнова відокремленість та юридична рівність учасників цих відносин;

• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів;

• невиконання будь-ким з учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий характер.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учасники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.

Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерційної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки.

Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспільно-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка складається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.

Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.

Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репутації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є: