Правове регулювання договору факторингу

До речі, при здійснені боржником платежу факторові, боржник вправі пред’явити до заліку будь – які свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли до моменту одержання боржником повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. [4, c.1085]. Такий залік має проводиться відповідно до загальних правил щодо припинення зобов’язання зарахуванням, викладених у ст. ст. 601 – 603 ЦКУ.

Можливе також наступне відступлення права грошової вимоги, що регулюється  Цивільним кодексом України, а саме ст. 1083. За цією статтею, а саме частиною першою, наступне відступлення права грошової вимоги не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.[13,590] Тобто, іншими словами, Ст. 1083 Цивільного кодексу України допускає наступне відступлення фактором грошової вимоги третій особі, якщо це не заборонено договором. Якщо всупереч договору фактор здійснив відступлення права грошової вимоги третій особі, договір між фактором і третьою особою може бути визнаний судом недійсним. Проте, заперечення проти позову на визнання недійсним договору про наступне відступлення права грошової вимоги можуть ґрунтуватися на ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». За ним: якщо особа, на користь якої здійснено наступне відступлення права грошової вимоги , своє обтяження, що виникло на підставі договору про відступлення права грошової вимоги не зареєстрував, а фактор за первісним договором факторинга своє обстеження не зареєстрував воно вважається неукладеним. [10, c.10]

Тож, опрацювавши дані положення  можна прийти до висновку, що якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 Цивільного кодексу України. Боржник має право пред’явити факторові до заліку своєї вимоги до клієнта, які виникли в боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення право грошової вимоги факторові.

2.3. Уступки і переуступки боргу

Отже, факторинговою  буде визнаватися операція з переуступки  права вимоги боргу, якщо (рис.2.1):  

Рис2.1. Умови визнання уступки права вимоги боргу факторинговою операцією

Аналізуючи  нормативну базу здійснення факторингових операцій, ми дійшли висновку, що у вітчизняному законодавстві питання поступки права вимоги боргу розглядаються дещо непослідовно. Це стосується, в першу чергу, певного ігнорування причин як продажу, так і купівлі права вимоги боргу. Поступка (продаж) права вимоги боргу переважно є наслідком нагальної потреби цедента у грошових коштах, в результаті чого первісно передбачуваний строк погашення такої дебіторської заборгованості стає неприйнятним. При цьому продавець, як правило, готовий поступитися частиною суми боргу як плати цесіонарію за очікування погашення та можливий ризик несплати заборгованості. Для покупця такого права вимоги боргу спонукальним мотивом є прагнення отримати дохід в результаті придбання заборгованості за ціною, що є нижчою від ціни її погашення. Різниця між вартістю заборгованості під час стягнення та купівлі називається дисконтом, який поєднує в собі відсоток за кредит, що надається продавцю, та комісію за надані послуги. Інша причина купівлі права вимоги боргу – “збереження реальної вартості фінансових активів” – є менш типовим випадком мотивації фінансових установ, які керуються в своїй діяльності принципом комерційного розрахунку.

Парадоксальним, на наш погляд, є той факт, що у тільки в Законі “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” загалом зазначається про те, що такі операції можуть здійснюватися з метою отримання прибутку. При цьому власне дисконт за поступкою права вимоги боргу як джерело такого прибутку для фінансової установи не розглядається. Закон “Про банки та банківську діяльність” концентрує увагу на ризиковості факторингу, уникаючи чіткого декларування дисконту як плати за ризик. В Законі про ПДВ йдеться про “попередню або наступну компенсацію”, тобто відшкодування. Але, як відомо, відшкодування буває повним або частковим, а от якраз даний аспект проблеми в Законі залишився не розкритим.

Приймаючи рішення про  проведення переуступки права вимоги боргу на користь фактора, кредитор має врахувати наступні умови  та наслідки укладання договору факторингу (дод. А).

Слід зазначити, що передача права вимоги боргу не призводить до зміни податкових зобов’язань сторін за основним договором купівлі-продажу товарів, робіт або послуг, результатом виконання якого продавцем стало виникнення дебіторської заборгованості боржника. Такої ж думки дотримуються і податківці.

Якщо компенсація вартості боргу першому кредитору є  частковою, тобто з дисконтом, виникає  низка цілком логічних питань, пов’язаних з необхідністю відобразити таку “знижку” в обліку та врахувати зміни, що відбулися з активами, зобов’язаннями, доходами та витратами продавця. В першу чергу слід зазначити, що зменшити на суму дисконту за переуступленою заборгованістю валові доходи та зменшити на суму ПДВ в сумі дисконту податкові зобов’язання з ПДВ не можна, оскільки предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Тобто безпосередньо предмету та умов первісної угоди про продаж товарів, робіт або послуг договір факторингу не змінює, незважаючи на можливе зменшення суми одержаної виручки. Отже, підстав для зменшення валових доходів та податкових зобов’язань з ПДВ у продавця немає. [12, c,130]

Так само податкові  органи заперечують віднесення дисконту на валові витрати продавця, як процентів за борговими зобов’язаннями. Така позиція ґрунтується на тому, що факторинг відноситься до кредитних операцій, за якими кошти надаються одній особі, а погашення заборгованості здійснюється іншою. Через це продавець заборгованості не має на балансі заборгованості за кредитом, тому і визнавати проценти за борговими зобов’язаннями не може. Фактор має вести аналітичний облік такої позики щодо тієї особи, яка повинна здійснювати погашення кредитної заборгованості, тобто дебітора. Однак, це не означає, що дисконт за переуступленою заборгованістю не можна розглядати, як плату фінансовій установі за послугу факторингу, що придбавається платником податку для використання в господарській діяльності. Винагорода фактора у вигляді дисконту до номінальної вартості заборгованості має бути обумовлена.

Отже, у праві  уступки і переуступки боргу, для покупця такого права вимоги боргу, вражає те спонукальним мотивом є прагнення отримати дохід в результаті придбання заборгованості за ціною, що є нижчою від ціни її погашення. Різниця між вартістю заборгованості під час стягнення та купівлі називається дисконтом, який поєднує в собі відсоток за кредит, що надається продавцю, та комісію за надані послуги. Інша причина купівлі права вимоги боргу – “збереження реальної вартості фінансових активів”. Тільки в Законі “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” загалом зазначаєть ся про те, що такі операції можуть здійснюватися з метою отримання прибутку. Проте дистконт, як власник такого прибутку не розглядається, що є досить парадоксальним і вказує на необхідність доопрацювання даного законодавства.

2.4. Дебіторська заборгованість

На особливу увагу також заслуговує позиція податкових органів щодо статусу дебіторської заборгованості, право вимоги погашення за якою переуступається за договором факторингу. Для цілей оподаткування продаж такої дебіторської заборгованості трактується податківцями як продаж товару, якщо вона відноситься до оборотних активів. При цьому оперують нормами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (визначення матеріального активу та товарів), хоча в пункті 31 тієї ж статті 1 під продажем товарів розуміють будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання. Якщо ж звернутись до сутності дебіторської заборгованості не з облікової, а з правової точки зору, то вона є зобов’язанням, а не об’єктом права власності. [7, c.6] На користь даної позиції виступає визначення зобов’язання за статтею 509 ЦКУ: “зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.” Згідно норм статті 656 ЦКУ до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. В Законі про оподаткування прибутку [7, с. 13] про переуступку дебіторської заборгованості як про продаж товарів ані прямо, ані опосередковано не зазначається.

Таким чином, при відображенні в обліку переуступки права вимоги боргу з дисконтом шляхом укладання договору факторингу, на нашу думку, слід керуватися наступним:

-    продаж заборгованості не є продажем оборотного активу, оскільки до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги;

-    доходи від реалізації, валові доходи та податкові зобов’язання з ПДВ, нараховані продавцем на дату відвантаження товарів покупцю, зменшенню не підлягають, оскільки реалізація товарів та поступка права вимоги заборгованості за продані товари є двома різними правочинами;

-    дисконт за переуступленою заборгованістю є платою фінансовій або банківській установі за фінансову послугу і, оскільки факторинг відноситься до кредитних операцій банків, таку знижку слід трактувати як фінансові витрати;

-    дисконт за переуступленою заборгованістю не оподатковується ПДВ, оскільки факторингові операції, за якими об’єктом боргу є валютні цінності, не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Укладання договору зворотного факторингу (з правом регресу) надає фактору право повернути  першому кредитору неоплачені дебітором  боргові вимоги і вимагати від  нього повернення грошових коштів. Враховуючи ту обставину, що фактор має  право (але не зобов’язаний) повернути неоплачені боржником документи, продавець має відобразити наявність непередбачених (потенційних) зобов’язань, які “…виникли при узгодженні минулих господарських операцій та стануть реальними, якщо відбудеться або не відбудеться в майбутньому одна чи кілька невизначених подій.” Такими невизначеними подіями можуть бути:

-          несплата боргу дебітором;

-          повернення фактором неоплачених документів. [1, c. 52]

                Опрацювавши наукову літературу  і законодавчу бзу ми прийшли до висновку, що передача права вимоги боргу не призводить до зміни податкових зобов’язань сторін за основним договором купівлі-продажу товарів, робіт або послуг, результатом виконання якого продавцем стало виникнення дебіторської заборгованості боржника. Такої ж думки дотримуються і податківці. Укладання договору зворотного факторингу (з правом регресу) надає фактору право повернути першому кредитору неоплачені дебітором боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів. Враховуючи ту обставину, що фактор має право (але не зобов’язаний) повернути неоплачені боржником документи, продавець має відобразити наявність непередбачених (потенційних) зобов’язань. Проте право дебіторської заборгованості досить не чітко сформовано в законодавстві, що призводить до виникнення ряду питань, які не знаходять свого вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІІ

 

 

 ФАКТОРИНГ: ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД

3.1. Законодавство  України щодо регулювання договору  факторингу

Факторинг уявляє собою різновид діяльності, що добре зарекомендував себе у Сполучених Штатах Америки, а останнім часом бурхливо розвивається у всьому світі, особливо у царині малого та середнього бізнесу. Для ефективного розвитку факторингу важливо, щоб законодавство принаймні не заважало такому розвитку. Наразі закони України цьому виклику часу не відповідають.

Закони  України

Декілька законів  України, прийнятих у різний час, містить визначення поняття факторингу та встановлює певне регулювання. Зазначені  визначення неузгоджені між собою, а відповідне регулювання незадовільне та суперечливе, часто навіть в межах одного законодавчого акта.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» факторинг визначається як придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям набувачем ризику виконання таких вимог та прийому платежів. За цим визначенням факторинг уявляє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних первісному кредитору за поставлені товари чи надані послуги. [6, с.47] Незвичне формулювання є очевидним наслідком калькування з англійської, тобто уявляє собою юридично-технічну помилку. Втім, сфера застосування цієї норми є досить обмеженою: вона встановлює право банків здійснювати купівлю-продаж вказаних вище грошових вимог.

Суперечливим  є визначення, що міститься у Господарськоve кодекс України: “Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі”. [5, с. 350]Суперечливість полягає у тому, що, з одного боку, вказівка на прийняття ризику виконання вимоги має означати договір купівлі-продажу вимоги, з іншого – такий договір виключає здійснення факторингу на комісійних засадах. При цьому на комісійний характер факторингу вказують і правила ч.ч.2, 3 цієї статті, які передбачають передання банком коштів в розпорядження клієнта за плату (з чого можна зробити висновок, що йдеться про надання банком клієнту кредиту або позики, а не про купівлю вимог) та надання клієнту додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Не менш суперечливим є і регулювання, встановлене  главою 73 “Факторинг” Цивільного кодексу  України.

Відповідно  до абзацу першого ч.1 ст.1077 ЦК договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов є неповною, оскільки не містить можливої підстави відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у ст.1084 ЦК – грошова вимога може відступатися у зв’язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. За змістом частини другої ст.1084 ЦК фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст.572 ЦК передбачає заставу грошової вимоги до боржника.