Правове регулювання договору факторингу

РОЗДІЛ  І

 

 

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  ПРО ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ

1. Поняття договору факторингу та його основні засади

Із зростанням конкуренції дедалі актуальною стає потреба у фінансуванні постачання товарів, надання послуг, кредитуванні товарів (робіт, послуг). Зниження цін, вища якість товарів та послуг, диверсифікація товарної номенклатури, різноманітні бонуси та акції – це лише деякі способи, які застосовує постачальник, для того аби знайти і утримати покупця. Ще один із способів – це надання постачальником відстрочки оплати за товар або послугу. Але він має певні негативні наслідки для постачальника. Коли постачальник пропонує відстрочку оплати, він стає кредитором покупця та разом із цим з’являється низка проблем для самого постачальника, а саме: обмеження наявних обігових коштів, вірогідність неотримання плати від покупця своєчасно тощо. Це неодмінно спричинить додаткові витрати і підвищить ризики, з якими стикається постачальник. Виникнення цих проблем і обумовило потребу у такому правовому інструменті, як факторинг.  

Факторинг дозволяє постачальнику  мінімізувати ризики, пов’язані із відстроченням оплати придбання  товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від  покупця за поставлені товар або  послугу та дозволяє постачальнику отримати кошти за рахунок своєї дебіторської заборгованості.

Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) — це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [4, с.1077]

Протягом тривалого часу операцію з відступлення вимоги боргу  іншій особі визнавали продажем товару і ототожнювали із договором факторингу, однак, як правило, для правової характеристики цих правовідносин акцент було зміщено у бік вирішення питань оподаткування цих операцій, а не визначення цивільно-правових аспектів. Перше офіційне визначення поняття "факторинг" дає Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розуміють операцію щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. [8, c.5]

Однак, як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір  факторингу слід визнавати самостійним  цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання  фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі. [13, c.334]

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим  варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання (суто грошові вимоги). Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони. [4, c.1080]

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких  відносин, а також спрямованість  на усунення недостатності оборотних  коштів, договір факторингу також  має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання.

Фактично ж предметом  та суттю цього договору є надання  послуги з надання грошових коштів клієнтові, а саме грошова оцінка його вимоги до боржника для поповнення його обігових коштів чи в силу інших чинників (невиконання боржником свого зобов'язання, наявність інших відносин клієнта із банком чи банку із боржником). [14, c281]

Зміст договору полягає у  переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином.

Правовою метою договору факторингу є забезпечення можливості отримання грошових коштів клієнтом від фактора за рахунок поступки клієнтом фактору права вимоги.

Договір факторингу є оплатним, тобто за отримані клієнтом від фактора  грошові кошти, клієнт робить фактору  відступлення належного першому  права грошової вимоги до третьої  особи; консенсуальний, тобто вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами договору, якщо фактор зобов’язується у майбутньому передати грошові кошти у розпорядження клієнтові, або реальний – якщо фактор передає грошові кошти у розпорядженні клієнтові в момент укладення договору, а також двосторонній, тобто права та обов’язки виникають у обох сторін договору. [13, c.334]

Важливим у  договорі факторингу є те, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлюється договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги (своєрідний «субфакторинг»), воно здійснюється згідно з положенням законодавства про факторинг. [14, c.281].

Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа —  суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право  здійснювати факторингові операції.

Клієнтом факторингу можуть бути фізичні та юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.

Фактор і  клієнт мають права і обов’язки  одне перед одним.

Обов’язками, які  покладаються на фактора є:

• сплатити клієнтові грошові кошти, передбачені договором, за відступлення права грошової вимоги;
• видати доручення за правочином клієнта, якщо це обумовлено договором факторингу;
• виконати інші обов’язки, передбачені договором або законом.

В свою чергу, на клієнта теж покладаються обов’язки , до яких відносяться:

-    поступитися грошовою вимогою, що є предметом договору;

-    виконати інші обов’язки,передбачені законом або договором.

Правами, якими  наділяється фактор є: вимагати виконання  іншою стороною обов’язків, встановленим договором або законом, в свою чергу на клієнт наділяється правом вимагати виконання іншою стороною обов’язків, встановлених договором або законом.[14, c.229]

Види договору факторингу:

• договір купівлі грошової вимоги,
• договір із метою забезпечення виконання зобов’язань.[13, c.335]

Якщо ж брати  до уваги вищесказане, то можна прийти до висновку, що юридичну сутність факторингу складає поступка грошової вимоги (цесія). Але факторинг у порівнянні з цесією має значно складніший характер.

Необхідно вказати, що під час укладання договору факторингу виникають дві групи  правовідносин:

1) між сторонами договору факторингу – фактором і клієнтом (внутрішні).

2) між фактором  і боржником (зовнішні або похідні), які безпосередньо не входять  у предмет договору факторингу, але пов’язані з ним.

На нашу думку, договір факторингу необхідно розглядати як різновид договору про передачу права. Необхідно розглянути можливість віднесення факторингу за певних умов до різновиду посередницьких договорів. Але при покупці боргових вимог факторинг не матиме посередницького характеру.

Договір факторингу за своєю природою є змішаний, оскільки своїм змістом охоплює положення, властиві договорам цесії, кредитування, застави, страхування, гарантування.

Сам договір має важливе значення, оскільки його положення регулюють ринкові відносини, а на даному етапі формуання нашої держави ці відносини відіграють визначальну роль, оскільки прямо впливають на функціонування суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

 

 

 ОСОБЛИВОСТІ  ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ

2.1. Відповідальність  клієнта перед фактором

Відповідальність клієнта перед фактором регулюється Цивільним кодексом України у статті 1081 «Відповідальність клієнта перед фактором».

За загальним  правилом встановлено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відпускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Відповідальність клієнта за дійсність грошової вимоги є логічною, але  ч.1 ст. 1081 ЦКУ допускає можливість встановлення договором умови про звільнення клієнта від відповідальності за дійсність грошової вимоги . [4. с.1081]

У частині 2 зазначається, що грошова вимога, право якої відпускається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Визнання дійсною грошової вимоги, право якої відступається, якщо в момент відступлення клієнт не знав про обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу, не означає, що це в який – небудь спосіб впливає на право боржника не виконувати вимогу, яке він отримав на законній підставі. Якщо боржник має право не виконувати вимогу кредитора, то після відступлення цієї вимоги, боржник не зобов’язаний виконувати її на користь фактора.

Дослідивши положення  ст. 1081 ЦК, можна сказати, що наведенні положення ЦК є диспозитивними, надаючи тим самим сторонам договору факторингу можливість передбачити у ньому й прямо протилежні умови. Так (хоч це майже не практиці), умовами договору факторингу може бути виключено відповідальність клієнта за дійсність відступленої ним грошової вимоги, і навпаки, умовами договору можуть допускати зворотну вимогу фактора до клієнта при несплаті відступлення зобов’язання боржником. В останньому випадку, як правило, договором факторингу передбачається лише часткова оплата суми грошової вимоги, право на яку передається, а залишок належної клієнтові суми виплачується вже після здійснення боржником платежів за відступленою грошовою вимогою.

Цікавою особливістю договору факторингу є те, що він вважається дійсним навіть у випадку, коли між клієнтом і боржником існує домовленість про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. [4. с.1080]. Інакше кажучи, ані пряма заборона, ані будь – яка обмежена на відпущення права вимоги, що містяться у відповідному договорі клієнта та його боржника, не звільняються останнього від обов’язку здійснити платіж факторові, але при цьому клієнт нестиме відповідальність перед боржником за порушення зазначеної заборони чи обмеження щодо відступлення права грошової вимоги.

Тому, дослідивши дані положення  можемо зробити висновки, що статті одного кодексу дещо суперечать одна одній. Слід звернути уваги, що поряд  з наявністю можливості такого безперешкодного  перевідступлення клієнтом права грошової вимоги, фактор не вправі здійснити наступну передачу права цієї вимоги третій особі, за винятком лише тих випадків, коли відповідне право фактора прямо передбачене умовами договору факторингу.

2.2. Виконання  боржником грошової вимоги факторові 

Виконання боржником  грошової вимоги регулюється чинним законодавством, а саме ст. 1082 Цивільного кодексу України.

Боржник зобов’язаний здійснити  платіж факторові за умови, що він  одержав від клієнта або фактора  письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові  і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. [13, c.589] В принципі, правила про виконання грошової вимоги на користь фактора відповідають правилам ст. 516 – 517 Цивільного кодексу України про виконання зобов’язання особі, на користь якої відступлено право вимоги. Проте, в ст. 1082 Цивільного кодексу України конкретизується, що повідомлення про відступлення права грошової вимоги може надсилати боржникові і кредитор (клієнт), і фактор. Конкретизується також зміст такого повідомлення.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в  розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги фактору відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України звільняє боржника від його обов’язку перед  клієнтом.

У разі, коли боржника не буде повідомлено про зазначені обставини чи фактор не надасть на його прохання відповідних доказів, боржник вправі здійснити платіж своєму первісному кредитору й це не тягнутиме для боржника настання жодних негативних наслідків. Якщо ж боржник буде своєчасно повідомлений про відступлення права грошової вимоги й отримає відповідні докази, але з якихось міркувань все одно здійснить платіж первісному кредитор, а не фактору, то останній буде вправі вимагати від боржника не лише перерахування коштів на оплату пред’явленої ним грошової вимоги, а й відшкодування збитків, завданим наслідок невиконання прийнятих на себе зобов’язань. Проведене ж боржником належним чином виконання грошової вимоги факторові звільняє боржника від його обов’язку перед клієнтом.