Право громадянина на судовий захист у міжнародних судових установах

Серед вказаних елементів прав на захист, особливо важливими для подальшого визначення цього права нам видаються такі елементи, як право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення та розгляд справи в найкоротший строк, що передбачений законом [7, с. 545-552].

Право людини і громадянина на судовий захист належить до громадянських прав, при цьому вбирає в себе певну юридичну гарантію захисту як від свавілля з боку окремих осіб, так водночас і всієї держави. Як вже відмічалось, статтею 55 Конституції України передбачається декілька гарантій, однією з яких є судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Мається на увазі, що кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку. При цьому суд не може відмовити у правосудді при умові, що громадянин України, іноземець або особа без громадянства вважають, що їхні права чи свободи були порушені чи створено або створюються будь-які перешкоди для їх реалізації, або наявні будь-які інші порушення їхніх прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене [8, ст. 64].

Статтею 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина. Можливість реалізації особами свого права на судовий захист їх порушених конституційних прав є невід’ємним елементом законності у державі. Можливість отримати судовий захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу є одним з найважливіших прав особи, що суттєво визначає її місце у суспільстві. Тому реалізація права на судовий захист має не тільки юридичне, але й важливе соціально-політичне значення. Судовий захист надається кожному, хто має на нього право та потребує його. Будь-яка особа, що вважає своє право порушеним, має можливість звернутися за судовим захистом та доводити свою правоту. Права на судовий захист як самостійного суб’єктивного права, можна виокремити наступні його ознаки, завдяки яким можливо надати визначення цьому праву:

– суб’єктний склад права на судовий захист не обмежується фактом громадянства. На рівні з громадянами України, цим правом користуються також і іноземці, і особи без громадянства. Слід також зауважити, що вказане право може належати не тільки фізичним особами, але й колективним суб’єктам, зокрема, юридичним особам;

– праву особи звернутися за захистом до суду кореспондує обов’язок незалежного і неупередженого суду розглянути відповідну справу;

– захисту підлягають не тільки права та свободи, проголошені в українському законодавстві, але й ті, що містяться в міжнародних нормативних актах, на обов’язковість дії яких дала згоду Верховна Рада України і які, відповідно, стали частиною українського законодавства.

– право на судовий захист охоплює не лише право на судовий захист порушених чи позбавлених прав, відновлення порушених прав, установлення і визнання права особи, вирішення конфліктної ситуації (спору), а також і право на оскарження самого судового рішення з підстав його незаконності та/або необґрунтованості;

– вирішення судових справ повинно здійснюватись упродовж розумного строку [9, с. 149-152].

Право на судовий захист в суб’єктивному розумінні – це право кожного на відкритий розгляд і вирішення упродовж розумного строку компетентним, незалежним і неупередженим судом конкретної судової справи правовими засобами, наданими суду з метою захисту гарантованих Конституцією, законами України, а також нормами міжнародного законодавства прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, а також законодавчо закріплена і гарантована можливість оскарження судового рішення з мотивів його незаконності та/або необґрунтованості [10, с.143-151].

Ці конституційні положення значно посилюють роль суду, яку він повинен реалізувати в суспільстві та державі, покладають на нього особливо важливі завдання охорони прав і свобод людини.

2.Загальні положення про право  громадянина на судовий захист

2.1. Поняття і загальна характеристика права громадянина на судовий захист

Існування судової влади обумовлюється покладанням на неї особливої функції - захисту прав і законних інтересів громадян. Суд у процесі здійснення цієї функції повинен забезпечити захист усього комплексу соціально-економічних, політичних прав, особистих прав і свобод громадян. Отже, судовий захист є найвищою гарантією забезпечення прав і свобод громадян, тому що суд займає визначене положення всистемі влади. Право на судовий захист представляється забезпеченої законом можливістю особи звертатися до судової влади для захисту його прав і законних інтересів [11].

Право громадян на судовий захист, по своїй природі, є правом, що відноситься до правового статусу, що закріплено і гарантованоКонституцією і характеризує правове положення громадян у системі політико-економічної і соціальної організації суспільства. Закріплення в Конституції України права на судовий захист повинно вносити визначеність у суб'єктний склад правовідносин. Право громадянина на захист суб'єктивних прав і інтересів може реалізовуватися звертанням не просто до органів держави, а конкретно до суду, адже судова система і створена заради захисту суб'єктивних прав і законних інтересів громадян. Представляється, що поняття права на судовий захист повинно бути більш розгорнутим і містити в собі основні елементи правосуддя.

Воно повинно містити в собі закріплену законом можливість особи звернутися до органа правосуддя з вимогою про захист його порушеного права. Здійснюючи правосуддя, цей орган саме і реалізує судову владу. Право судити належить тільки тим органам, що входять у судову систему, які організовані на принципах незалежності і здійснюють свою діяльність у порядку, передбаченому законом. Присвоєння функцій правосуддя ким-небудь іншим, а також їхнє делегування не допускається. Право на судовий захист повинно містити в собі необхідність установлення юридичної і фактичної обґрунтованості заявленої вимоги [12].

Право на судовий захист як соціальне і правове явище є сукупність декількох правочинів, що забезпечують особистості справедливе правосуддя і ефективне відновлення в правах. Право на судовий захист є єдиним поняттям, має два аспекти: право на відновлення порушених прав, право на відшкодування шкоди, тобто право на задоволення матеріального вимоги (матеріальний аспект права на судовий захист і право на звернення в судові органи, тобто право на судовий розгляд заявленої вимоги (процесуальний аспект права на судовий захист). У теорії права судовий захист розглядається як складова частина правоохоронної функції держави. Рівень судового захисту прав розглядається як основний показник місця судової влади в суспільстві, показник демократичності самого суспільства. Характер судового захисту дозволяє вважати її універсальним, а тому найбільш ефективним способом захисту порушених прав і свобод особистості.

Звернення в суд ще не означає надання самого судового захисту. У процесі розгляду справи суд повинен установити, чи дійсно порушені права заявника і який закон варто застосувати для їхнього захисту. Без установлення юридичних фактів, без застосування законів, що регулюють спірні правовідносини, не може бути судового захисту. Методом реалізації судової влади є розгляд та вирішення справ, підвідомчих органу правосуддя. Вирішити суперечку - значить надати судовому захисту обґрунтовані вимоги, або захистити від необґрунтованих домагань, і все це на підставі діяльності органа судової влади. Судовий захист неможливий без прийняття судом владного акта - судового рішення, у якому закріплюється результат захисту.

Судові рішення обов'язкові для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування, громадян і їхніх об'єднань, посадових і інших осіб і підлягають виконанню в тому числі й у примусовому порядку на всій території України. Судовий захист може бути ефективним, а судова влада діючою тільки тоді, коли реалізуються судові рішення. З реалізацією судових рішень закінчується, як правило, і сам процес судового захисту [13, с. 28-30].

Для вирішення питання про правове регулювання права на судовий захист доцільно звернутися до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та до чинних галузевих процесуальних законів. Так, у ч. 1 ст. 7 Закону кожному гарантується захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Наведені положення відповідають формулюванням, закріпленим у міжнародних договорах про права людини. Однак детальний аналіз ст. 7 вказаного Закону дає підстави для висновку, що надалі право на судовий захист фактично зводиться до права на звернення до суду та участі у розгляді своєї справи. Інші права і гарантії мають самостійне смислове та правове навантаження і не належать до права на судовий захист [14].

У свою чергу, приписи чинного процесуального законодавства виокремлюють різні елементи права на судовий захист, які також викладені або як окремі процесуальні права, або як принципи судочинства. Отже, внутрішнє національне законодавство не розглядає право на судовий захист як систему встановлених прав та правових принципів. Щодо міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Ук раїни, що становлять частину вітчизняного законодавства, то варто звернути увагу на приписи Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р., який закріплює обов’язковість виконання на території України, як учасника Конвенції, рішень Європейського суду з прав людини, а також використання прак тики цього суду [15].

Зважаючи на те, що право на судовий захист входить до переліку прав, що захищаються Конвенцією, доцільно виокремити ті його елементи, які є обов’язковими в сенсі практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, у ст. 6 Конвенції закріплене право на справедливий суд: у ч. 1 цієї статті зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Виходячи з конструкції ч. 1 ст. 6 Конвенції, у ній закріплені такі елементи права на судовий захист: а) право на розгляд справи; б) право на справедливість судового розгляду; в) право на публічність розгляду справи та проголошення рішення; г) право на розумний строк розгляду справи; д) право на розгляд справи судом, встановленим законом; е) право на незалежність і безсторонність суду [16].

Забезпечення права на судовий захист можливе лише при створенні належних структур, законодавчому закріпленні відповідних процедур і механізмів, з допомогою яких людина зможе домогтися захисту порушених прав та інтересів. На сучасному етапі розвитку України, рівень прав людини і громадянина носить суперечливий характер, тому найдієвішим механізмом реалізації та захисту прав людини і громадянина може стати судова система, незважаючи на всі притаманні їй недоліки.

2.2.Реалізація  права громадянина на судовий  захист

Одним із способів реалізації і захисту суб'єктивних прав і інтересів громадян та організацій є право на звернення до суду. Судова форма захисту є вищою формою захисту суб'єктивних прав і інтересів, яка забезпечує всім зацікавленим особам максимум процесуальних гарантій. Право на звернення до суду за захистом порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу є одним із важливіших конституційних прав громадян і організацій в галузі правосуддя, основою основ цивільного судочинства. Звернення до суду за захистом є, як правило, одним із засобів притягнення винних осіб до відповідальності за правопорушення в галузі цивільних, сімейних, трудових та інших правовідношень [17, с. 97].

У відповідності з чинним цивільним процесуальним законодавством, усяка зацікавлена особа в праві звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Кожне таке звернення повинно бути розглянуте судом по суті і на нього повинна бути дана конкретна відповідь у вигляді судового рішення, якщо дотримані правові умови звернення до суду встановлені законом. Бо право на звернення до суду означає право на судовий розгляд заявленої вимоги, право на процес і на судове рішення

Цивільне процесуальне законодавство встановлює широку можливість звернення до суду за захистом прав і охоронюваних законом інтересів всіх громадян і організацій.Право на судовий захист може бути реалізовано в одній із трьох форм: в позовному провадженні,провадженні, що виникає із адміністративно-правових відношень і в окремому провадженні.Одною із найбільш розповсюджених серед них є позовна форма, якій в теорії цивільного процесуального права приділено значну увагу. Право на судовий захист в інших формах ще не знайшло повної, комплексної розробки. Особливе значення проблема права на судовий захист набуває в світлі чинної Конституції України. Адже внаслідок звернення до суду зацікавленої особи виникає обов'язок суду розглянути заяву на предмет її прийняття до провадження і розгляду справи по суті. Право на звернення до суду є проявом широкої демократичної можливості будь-якої особи порушити діяльність суду по розгляду цивільної справи з метою її вирішення [18, с. 109-115].

Право на судовий захист тісно пов'язане з суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. Цей зв'язок проявляється перш за все в тому, що право на судовий захист реалізується, як правило, лише внаслідок порушення суб'єктивного права зацікавленої особи або оспорення,чи виникнення необхідності встановлення певних фактів чи обставин, які мають значення для реалізації суб'єктивних прав. Характер вимоги про захист права чи інтересу визначає і спосіб його захисту.