Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

 Одним із засобів захисту  від неправомірного запозичення  чи просто використання даного  об'єкта третіми особами стало ноу-хау. В описі заявочних матеріалів сутність того чи іншого об'єкта розкривається не повністю, що не дає можливості використати цей об'єкт з повною ефективністю. Ноу-хау потім додається до ліцензійного договору за додаткову винагороду. 
   Широке застосування ноу-хау все ж не забезпечує повної охорони запатентованого об'єкта промислової власності від неправомірного використання. Тому багато європейських країн пішли іншим шляхом — вони створили спільний патент, який має чинність на території тих країн, які погодилися на такий спільний патент. 
   Отже, закордонне патентування доцільне лише за наявності тих факторів, які зумовлюють його необхідність. Таких факторів кілька. Закордонне патентування будь-якого об'єкта промислової власності доцільне тоді, коли є повна впевненість у тому, що на запатентований об'єкт буде попит у країні патентування. Тому перед патентуванням того чи іншого об'єкта необхідно ретельно вивчити кон'юнктуру ринку в країні патентування. Наприклад, якщо в Україні буде створено винахід, який стосується металургії, то такий винахід доцільно патентувати в тих країнах, де розвинута металургійна промисловість або де вона знаходиться в процесі становлення. У тих країнах, де металургійна промисловість відсутня, патентування такого винаходу недоцільне. 
   Другим фактором, який зумовлює необхідність патентування того чи іншого об'єкта в тій чи іншій країні, є договір на поставку в цю країну промислових виробів, у яких використані об'єкти промислової власності або які виготовлені на основі зазначених винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. При цьому слід мати на увазі, що в одному виробі можуть бути використані кілька винаходів, корисних моделей чи промислових зразків, особливо, коли мова йде про поставку крупномасштабно об'єктів. Наприклад, новітній танк останньої конструкції може містити в собі численні винаходи, корисні моделі і промислові зразки та інші об'єкти промислової власності. При цьому варто враховувати обсяг зазначених поставок. Якщо обсяг поставок незначний, то витрати на патентування можуть перевищити вигоду від поставок. У такому разі, мабуть, також недоцільно патентувати за кордоном. 
   Третім фактором, який зумовлює необхідність закордонного патентування, є також договори про будівництво в тій чи іншій країні будь-яких об'єктів. При спорудженні таких об'єктів може використовуватися будівельна техніка, в якій використані об'єкти промислової власності — наприклад, автомобілі, трактори, крани та інша будівельна техніка. Незапатентовані зазначені об'єкти в такому разі також можуть бути використані безперешкодно в іноземній державі неправомірним шляхом. Але це лише один аспект цієї проблеми. Другий полягає в тому, що в процесі самого будівництва будівельниками можуть бути використані нові технології, матеріали та інші засоби, що є об'єктами промислової власності. Вони також потребують патентного захисту. 
   Отже, при укладенні договорів на будівництво будь-яких споруд у тій чи іншій країні необхідно ретельно вивчити кон'юнктуру ринку в цій країні, а також визначити всі об'єкти промислової власності, які можуть бути використані в процесі будівництва.

Ще однією передумовою закордонного патентування об'єктів промислової  власності за кордоном є наявність  можливості укладати ліцензійні договори на використання запатентованих в Україні  об'єктів. Слід відзначити, що торгівля ліцензіями — один із самих вигідних видів торгових операцій. Тому будь-яка країна, що володіє науково-технічним потенціалом, прагне укладати ліцензійні договори з іноземними партнерами. У ряді випадків ліцензійні договори бувають більш вигідними, ніж торгівля товаром, виробленим на основі об'єктів промислової власності. При можливості укласти вигідний ліцензійним договір виникає необхідність патентування об'єкта, оскільки відсутність патенту на той чи інший об'єкт позбавляє можливості укласти ліцензійній договір.

Закордонне патентування об'єктів  промислової власності України  може бути зумовлено також необхідністю експонування товарів, виробів, техніки  тощо, які ґрунтуються на зазначених об'єктах, на міжнародних виставках  і ярмарках. Такі демонстрації зазначених об'єктів промислової власності безперечно необхідні з метою найти вигідного покупця, споживача тощо. Подібна демонстрація об'єктів промислової власності також викликає необхідність їх патентування.

Крім наведених передумов, закордонне патентування має відповідати ще двом обов'язковим вимогам: 1) патентоздатності об'єкта, який передбачається патентувати, за законодавством країни патентування; 2) патентній чистоті об'єкта, який має патентуватися.

Патентоздатність об'єктів патентування за законодавством різних країн неоднакова. Тому перед патентуванням необхідно ретельно вивчити законодавство країни патентування і обов'язково визначити умови патентоздатності. Об'єкт, який передбачається патентувати, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування.

Патентна чистота об'єкта патентування — це поняття, властиве саме патентній  системі охорони промислової  власності. Сутність цього поняття  полягає в тому, що об'єкт, який передбачається патентувати, в країні патентування не підпадає під чинність інших патентів цієї країни. Іншими словами, об'єкт, який збираються патентувати, не порушує патентних прав інших осіб. У разі порушення цієї вимоги настають серйозні негативні наслідки. Це може бути арешт товарів, ввезених чи виготовлених з порушенням патентів інших осіб, сплата солідних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, а також ув'язнення.   

 Патенточистими вважаються  такі об'єкти, які не порушують  чужих патентних прав. Отже, патентоволодільці  інших патентів не можуть пред'явити  будь-яких претензій до заявника, що бажає запатентувати той  чи інший об'єкт в країні патентування, якщо об'єкт патенточистий.

2. Умови патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

Патентування об'єктів промислової  власності в зарубіжних країнах є однією із форм реалізації своїх патентних прав фізичними і юридичними особами України. Відповідно до Конституції України суб'єкти патентних прав мають право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Але повної і безмежної свободи права не буває. Немає її і в патентному праві. Свобода розпоряджатися своїм об'єктом промислової власності також певною мірою обмежена. В Україні, як і в багатьох країнах світу, існує дозвільний порядок закордонного патентування. 
Чинне законодавство України про промислову власність декларує загальне правило, яке відповідає наведеному припису Конституції: “Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах” (ст. 37, п. 1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 1 червня 2000 p.). Це правило стосується і інших об'єктів промислової власності. [4, c.81]

Проте законодавець тут же встановив  і певне обмеження. До подання  заявки на одержання охоронного документа  на об'єкт патентування в орган  іноземної держави, в тому числі  міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи повідомлення про заборону закордонного патентування даного об'єкта не надійде, заявник має право подати заявку в патентний орган іноземної держави.

З наведеної норми випливає кілька висновків. Перший полягає в тому, що об'єкт промислової власності, який передбачається запатентувати за кордоном, має бути спочатку запатентований в Україні. Другий висновок — зазначене правило стосується також і міжнародної заявки. Міжнародною заявкою визнається заявка, подана відповідно до Договору про патентну кооперацію. 
   Третій висновок — закордонне патентування можливе лише з дозволу Установи. Дозвіл на закордонне патентування надається у формі відсутності заборони Установою закордонного патентування.

Ще один висновок полягає в тому, що всі матеріали про закордонне патентування в обов'язковому порядку проходять через Установу. Установа може в необхідних випадках дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше встановленого строку.

Будь-яка фізична чи юридична особа  може виступати заявником закордонного патентування. Таке ж право належить будь-якому правонаступникові заявника. Звичайно правонаступництво має бути засвідчено відповідним документом. Заявник не зобов'язаний особисто вести справу по закордонному патентуванню, він може це доручити будь-якій особі в установленому законодавством порядку. Але знову наголошуємо, заявку про намір здійснити закордонне патентування того чи іншого об'єкта промислової власності можна подавати до Установи тільки після подачі до Установи заявки на патентування цього ж об'єкта в Україні. Іншими словами, чинним законодавством України про промислову власність закордонне патентування об'єкта промислової власності до патентування цього ж об'єкта в Україні не допускається. 
Найчастіше заявка про намір здійснити патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах подається одночасно із заявкою на видачу патенту України на цей же об'єкт. У заявці про закордонне патентування має бути зазначено: заявник в Україні; держава патентування; процедура патентування; мета патентування. Заявка повинна бути підписана заявником, який несе відповідальність за подану інформацію.

Установа України після відповідної реєстрації поданої заявки про закордонне патентування розглядає зазначену заявку і після розгляду надісланих матеріалів надсилає заявнику довідку про їх одержання.

3. Договір про патентну кооперацію

За загальним правилом, про що уже йшла мова, об'єкт промислової  власності може одержати правову  охорону в зарубіжних країнах лише за умови запатентування цього об'єкта в цій же країні. Коли ж мова заходить про об'єкт промислової власності, попит на який може виявитися в ряді країн, то тоді постає питання про патентування цього об'єкта у кожній із цих країн. Така ситуація набагато ускладнює патентування об'єкта в зарубіжних країнах. У кожну із країнах одночасно.

Компетентний виконавчий орган  Паризького союзу з охорони промислової  власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, який був прийнятий Дипломатичною  конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. За станом на 1 січня 2001 р. цей Договір об'єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою РСТ є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів.

Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він стосується тільки процедури патентування — подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках. 
Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, яка подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте РСТ передбачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках виступає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як національна заявка від дати міжнародного подання в тих Договірних державах РСТ, які зазначені заявником у його заявці. [9, c. 115]

Наступним етапом у роботі з міжнародною  заявкою є здійснення міжнародного пошуку — тобто пошуку усіх джерел інформації, що в тій чи іншій  мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжнародний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими органами, до яких відносяться Австралійське  патентне відомство, Австрійське патентне відомство, Відомство США з патентів і товарних знаків, Європейське патентне відомство, Іспанське відомство  з патентів і товарних знаків, Китайське  патентне відомство, Російське патентне відомство, Шведське патентне відомство  і Японське патентне відомство.

Незручність закордонного патентування проявляється особливо яскраво у випадку патентування одного і того же об'єкта промислової власності у кількох країнах відразу. Тому фахівці патентного права давно уже прагнули створити патент, виданий в одній державі, який мав би чинність хоча б у кількох державах. Цього вдалося досягти деяким європейським державам. Кількома європейськими країнами була підписана Конвенція про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція від 5 жовтня 1973 p., з поправками, внесеними Рішенням Адміністративної Ради Європейської Патентної Організації від 21 грудня 1978 p.).

Патенти, видані цією Організацією, називаються  Європейськими патентами. Європейські патенти мають чинність у тій країні, що є членом цієї Організації і для якої виданий патент, нарівні з національним патентом цієї країни, якщо Конвенцією не передбачається інше. Зазначені патенти видаються на будь-які винаходи, що придатні для використання у промисловості, є новими і означають винахідницький крок вперед.

Конвенція не визнає об'єктами винаходів  відкриття, наукові теорії та математичні  методи; естетичні твори; схеми, правила  і методи для виконання розумових операцій, спортивних або розважальних ігор, або занять бізнесом, і програм для комп'ютерів; надання інформації. Методи обробки тіл людей або тварин хірургічними або терапевтичними і діагностичними методами, що практикуються на тілах людей або тварин, не повинні вважатися винаходами. 
Не допускається видача Європейських патентів на винаходи, публікації або використання яких могли б суперечити громадському порядку або моралі, за умов, що використання не повинно визнаватися таким тому, що воно заборонено законом або правилами в кількох або у всіх державах, що підписали Конвенцію. Європейські патенти не видаються також на різновидності рослин або тварин або на суттєві біолологічні процеси для розмножування рослин або тварин. Проте зазначені умови не стосуються мікробіологічних процесів або їх продуктів. 
Винахід вважається новим, якщо він не є частиною відомого оригінального виробу, що є творчим результатом. Творчий результат повинен бути таким, який має творчий характер, досягнутий правомірним для держави способом, має усний або письмовий опис способу використання або іншим чином зафіксований перед датою заяви на Європейський патент. Проте зазначена фіксація не повинна мати місця більше як за 6 місяців до оформлення заявки на Європейський патент. Винахід вважається придатним для використання в промисловості, якщо він може бути використаний у будь-якій галузі промисловості, включаючи сільське господарство. [7, c. 42]