Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Июня 2013 в 22:56, курсовая работа
У теорії та практиці цивільно-правового регулювання майнових і немайнових відносин, які виникають у сучасному українському суспільстві, визначення понять об'єктів цивільних прав займає одне з центральних місць. Цивільне законодавство так чи інакше пов'язане з матеріальними і нематеріальними благами. Без них галузь законодавства втрачає будь-який конструктивний зміст. Будучи базисом фактичних і регулюючих правовідносин, майнові і немайнові блага мають певні особливості, котрі впливають на весь механізм правового регулювання. Що ж потрібно розуміти під об'єктами цивільних прав?
Вступ..................................................................................................................2-3ст
Розділ І «Поняття і види об’єктів цивільних прав» …………………….. 4-6ст
Розділ ІІ «Речі як об’єкти цивільних прав та їх класифікація» 2.1. Речі індивідуально визначені і родові …………………………………. 7ст 2.2. Речі споживчі і не споживчі. ………………………………..……..…….8ст 2.3. Нерухомі і рухомі речі …………………………………………….…..…9ст 2.4. Майно…………………………………………………………………..…10ст Розділ ІІІ «Ціні папери та вексель, як об’єкти цивільних прав»
3.1. Поняття ціних паперів, їх види та форма …………………………...11-22ст
3.2. Поняття та види векселя.……………………..................................... 23-24ст 3.3. Форма векселя………………………………………………………...25-26ст
Висновки…………………………………………………………....……….27ст
Список використаних джерел…………………………………...………..28ст
Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або пра-вочину з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти — як такі, що підлягають державній реєстрації.
Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно переміщувати у просторі без будь-яких особливих формальностей.
2.4. Майно.
У цивільному праві термін “майно” вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Під майном розуміється також комплекс речей. Таким майновим комплексом є підприємство, як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівельні споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом або договором.
Підприємство у цілому як майновий комплекс визнається нерухомістю.
Підприємство у цілому, або його частина, можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних з установленням, зміною та припиненням речевих прав. Терміном “майно” охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття майна відрізняється від поняття сукупності майнових прав і обов'язків особи. У такому розумінні термін “майно” використовується у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадкоємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки.
Розділ III Ціні папери та вексель,
як об’єкти цивільних прав
3.1. Поняття ціних паперів, їх види та форма.
Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідносин, що нині широко застосовуються як в господарському обороті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Легальне визначення цінних паперів вміщене в ст.1 Закону України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери і фондову біржу”.
Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам2.
Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) повинне відповідати встановленим вимогам. Слід, проте, мати на увазі, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних)3.
Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).
Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.
Як зазначалося раніше, здійснення суб'єктивного цивільного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника, то вона може в порядку, встановленому главою 38 Цивільного процесуального кодексу України, просити суд про визнання паперу недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред 'явника.
Іменним цінним папером визнається документ, шо виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.
Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного паперу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.
Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом “Про цінні папери і фондову біржу” або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явни-іеа обертаються вільно.
В Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери4.
Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обі-іу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Як цінний папір, акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — “акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.
Акції
поділяються на види, юридична суть
яких полягає в тому, Що акції
одного виду (класу) дають їх власникам
однакове за обсягом право майнової
участі в акціонерному товаристві.
За ознакою класу акції
Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, йкі.в принципі,вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з дотриманням спеціальних правил. Так обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До цієї книги вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.
Статутами
акціонерних товариств і
Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.
Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Привілеями є, перш за все, переважне право на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденда фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в акції, незалежно вщ розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди по привілейованих акціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Разом з тим, у тому разі, коли розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих акціях, перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених простим акціонерам.
Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.
Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (тобто, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства), власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.
Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.
Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.
Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.
В Україні випускаються облігації таких видів:
а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
б) облігації підприємств5.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.
Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих Рад народних депутатів.
Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.
Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.
Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.