Договір дарування

При консесуальному договорі обдаровуваний  має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов’язаний його передати [2;ст.723].

 Для того, щоб з'ясувати  належність дарування до односторонніх  угод чи до договорів необхідно  відповісти на запитання: яка фактична дія у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) - дії (правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами - що визнати юридичним фактом - сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим ? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна. [12; с.16]

Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність[13;с.41]. Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування - це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов'язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов'язка дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.

Що стосується договору пожертви, то у будь-якому суспістві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб'єктивних і об'ктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.

Таким чином, ми з'ясували договірну природу інституту дарування та пожертви у цивільному праві.

1.2 Предмет та форма договору дарування

Відповідно до статті 718 ЦКУ предметом договору дарування можуть бути:

1. Рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Предметом дарування може бути будь-яке майно, у тому числі й таке специфічне,як гроші та цінні папери за умови, що воно не вилучене з товарообігу і може перебувати у власності особи, якій воно дарується. Тобто при даруванні слід додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на деякі види майна, наприклад на вогнепальну зброю, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури; що зазначені в (додатоку № 2 до постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 p.). Дарування речей, обмежених у цивільному обігу, не повинно порушувати їх спеціального правового режиму.

2. Майнові  права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Крім рухомих та нерухомих речей, предметом договору дарування можуть бути також і майнові права — ті, якими дарувальник вже володіє на момент укладення договору, і ті, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв'язку із здійсненням права інтелектуальної власності). Але при цьому слід пам'ятати, що деякі майнові права (ті, що нерозривно пов'язані з особою їх володільця) не можна ні подарувати, ні відчужити будь-яким іншим чином. До таких майнових прав належить, зокрема, право на одержання аліментів, пенсії, інших виплат, що мають особистий характер, а також право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. Також необхідно зважати на те, що певні майнові права, наприклад сервітути, не можуть бути предметом самостійного відчуження (тобто передаватися окремо від речі, яку вони обслуговують). Так само і права, що втілені у цінних паперах, можна подарувати лише разом із самим цінним папером (їх дарування відповідно до вимог ст. 197 ЦК здійснюється шляхом передання цінного папера на пред'явника або ж вчиненням індосаменту, якщо цінний папір є ордерним). 

Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів відповідно до ЦК.Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 719 ЦК Договір дарування укладається у таких формах:

1. Договір дарування предметів  особистого користування та побутового призначення. Зокрема укладається, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами договору конклюдентних дій. Віднесення предметів до однієї із зазначених категорій залежить від мети використання речей (особистого або побутового використання). Вартість таких речей законом не обумовлена, а тому, вона може бути будь-якою, що у свою чергу, не суперечить загальним положенням цивільного законодавства про форму правочинів. Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК України встановлює обов'язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особами, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, у випадках коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується [2;ст. 206].

Слід також підкреслити, що в усній формі допускає укладення лише реального договору дарування, коли рухома річ (предмети особистого користування та побутового призначення) передається в момент укладення договору дарування. В іншому випадку, усі договори дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, незалежно від предмету договору дарування, відповідно до ч. 3 ст. 719 ЦК мають бути укладені у письмовій формі. Тому, для всіх договорів дарування, що містять обіцянку дарування, письмова форма є обов'язковою.

2. Договір дарування нерухомої  речі. Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦКУ та загальним правилам ЦКУ (ст. 209) договір дарування нерухомості підлягає оформленню його у письмовій формі та виключно нотаріальному посвідченню. Дана форма договору дарування нерухомих речей не залежить від суб'єктного складу такого правочину. У цьому випадку на такі договори поширюють дію загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно.

Водночас, при укладенні договорів дарування нерухомості необхідно дотримуватись спеціальних правил при даруванні майна, що є спільною власністю (наприклад, майно подружжя, набуте ними під час шлюбу). Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК розпоряджання таким майном здійснюється лише за згодою всіх співвласників. Така згода, у випадку вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном (у тому числі шляхом дарування), що підлягає нотаріальному посвідченню має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (абзац 3 ч. 2 ст. 369 ЦК; ч. 3 ст. 65 СК). При цьому слід враховувати положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. за N 20/5. Відповідно до п. 173 даної Інструкції укладання одним із подружжя зі сторонньою особою, зокрема, договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності, можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном згідно з вимогами ст. 67 СК України. Посвідчення нотаріусом таких договорів здійснюється із дотриманням правил розділу 2 даної Інструкції щодо врегулювання питань посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності.

3. Договір дарування майнового  права та договір дарування  з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Певні особливості щодо форми правочину встановлені для дарування майнового права, який має бути укладений у простій письмовій формі. Вимога про просту письмову форму поширюється і на консенсуальний договір дарування (коли моменти укладення договору та передачі дарунку не збігаються) - договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. При цьому, законом прямо передбачено, що якщо письмова форма при укладенні даних договорів його сторонами недодержана, вони вважаються нікчемними. Відповідно до ст. 207 ЦК письмова форма правочину не обмежується лише складанням одного документа, а можлива також шляхом відображення її у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

4. Договір дарування рухомих  речей, які мають особливу цінність.

Такі договори дарування повинні укладатись лише у письмовій формі. Чинне цивільне законодавство не регламентує питання щодо віднесення речі до особливо цінних та не встановлює критеріїв для такої категорії речей. У зв'язку з цим, можна припустити, що при вирішенні питання віднесення речі до особливо цінних на практиці можливими є певні ускладнення. Зокрема, суб'єкти можуть по-різному оцінювати речі; виходячи з її вартості, суб'єктивного ставлення до такої речі її власника (наприклад, річ, що є родовою реліквією тощо), можна оцінювати річ також з точки зору її історичної, наукової, культурної цінності. Важливість оцінювання подарунка як особливо цінного у свою чергу має важливе значення з позиції розірвання договору дарування, що підкреслено наступними положеннями ЦК. Так, відповідно до ч. 2, 3 ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність або якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Водночас, коментована норма не носить імперативного характеру, адже передбачає можливість дарування особливо цінної рухомої речі за усним договором. Такий договір дарування буде правомірним за умови, що судом не буде встановлено факту заволодіння обдаровуваним такою річчю на незаконних підставах.

5. Договір дарування валютних  цінностей на суму, яка перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Форма такого правочину має відповідати спеціальній вимозі закону. Зокрема, такий договір обов'язково укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Нині неоподаткований мінімум доходів громадян становить 17 гривень. Відтак п'ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян становить 850 грн. При цьому до валютних цінностей відносяться: валюта України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; іноземна валюта; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали (п. 1 ст. 1 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93).

До правових наслідків недотримання нотаріального посвідчення договору дарування валютних цінностей на суму понад п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовується загальне правило, передбачене ч. 1 ст. 220 ЦК, яким встановлено, що у випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

1.3. Пожертва  як різновид договору дарування

Крім  звичайного договору дарування на користь однієї особи, новий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету – пожертву. Пожертва – це дарування рухомих і нерухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети [2;ст.729 ЦК].

Специфічними  рисами пожертви є насамперед визначення мети, для досягнення якої даруються  певні речі. Мета визначається договором. Якщо такої мети в договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права.

Договір про пожертву є реальним договором  і вважається укладеним з моменту  прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст.730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Розвиткові  системи благодійництва має сприяти  Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Отже, благодійництво та пожертва – тотожні поняття. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.