Вищий навчальний заклад
УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА“ КРОК
”
Юридичний факультет
Кафедра цивільно-правових
дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
|
Студента 2 курсу, гр. ПР – 07-2
денної форми навчання
Дорошенко
Наталії Сергіївни_
( прізвище, ім¢я та по батькові )
______________________
( підпис студента)
|
Керівник курсової
роботи
_Кандидат юридичних
наук
( вчене звання або
посада, якщо немає звання)
__Косянчук
Тетяна Олександрівна
( прізвище, ім¢я та по батькові )
_______________ ________________
( Дата )
( Підпис )
|
Київ – 2014
ЗМІСТ
|
………………………………...2
|
Вступ
|
…………………………...……3
|
Розділ I Поняття та ознаки договору
дарування
|
...………………………………6
|
Розділ ІІ Правова природа договору дарування
|
……………………………….10
|
2. 1. Сорони договору дарування, їхні права та обов’язки |
………………………………10
|
2. 2. Укладення договору дарування,
форма та істотні умови |
……………………………….16
|
2. 3. Порядок та правові наслідки
розірвання договору дарування |
……………………………….23 |
Розділ ІІІ Пожертва як різновид договору
дарування
|
……………………………….27
|
Висновки
|
……………………………….31
|
Список використаних джерел
|
……………………………….33
|
ВСТУП
З розвитком і урізноманітненням
суспільних відносин незмінно часто в
повсякденному житті застосовуються і
продовжують активно розвиватися великий
обсяг питань, які пов'язані з питаннями
дарування. Зазвичай в уяві пересічного
громадянина постає день народження, як
найпростіший приклад в якому є обидві
сторонни договору, об’єкт, і усна домовленість,
що виражається у формі згоди на отримання
подарунку.
В основі законодавчих
положень, які покликані регулювати відносини
дарування лежить ст. 41 Основного Закону
Конституції України, згідно з
якою кожен має право володіти, користуватися
і розпоряджатися своєю власністю. Як
бачимо, звідси випливає і право особи
на безоплатну передачу належної їй власності
іншій особі. Назване право врегульовано
Главою 55 Цивільного кодексу України.
Майнові відносини
у демократичному суспільстві у своїй
переважній більшості носять оплатний
характер. Оплатність відносин з участю
фізичних та юридичних осіб випливає з
майнової відокремленості, госпрозрахункової
самостійності підприємств різних форм
власності та організаційно-правових
форм діяльності. Для відносин, учасниками
яких є громадяни, принцип оплатності
має вирішальне значення, оскільки у такий
спосіб дозволяє забезпечити не тільки
їхні матеріальні, а й духовні потреби.
Але разом з цим
в умовах розвитку ринкових
відносин існують і все більше розвиваються
безоплатні майнові відносини. Юридичні
та фізичні особи передають один одному
безоплатно з дотриманням встановленого
порядку матеріальні об'єкти, що не є результатом
їх господарської діяльності, наприклад
підприємства, будівлі і споруди, особливо,
якщо вони зведені за рахунок бюджетних
асигнувань. Безоплатний розподіл майна
застосовується і у відносинах держави
з громадянами. Проте не всі ці відносини
набувають цивільно-правової форми. Безоплатна
передача майна у власність або в користування
іншій особі отримує цивільно-правовий
вираз тільки у випадках, коли вона відбувається
на основі договору дарування.
Договір дарування,
обумовлюючи безоплатну передачу майна
у власність, найчастіше застосовується у відносинах
між громадянами. Але громадяни можуть
подарувати яку-небудь річ, грошову суму
або іншу цінність і державі, і будь-якій
іншій юридичній особі. Практиці відомо
немало випадків безоплатної передачі
громадянами суспільству витворів мистецтва,
книг, історичних документів, інших культурних
та історичних цінностей.
Зважаючи на значне
поширення застосування договору дарування,
його особливості порівняно з іншими цивільно-правовими
зобов'язаннями, виникає необхідність
наукового дослідження поняття, предмету, сторін
та інших властивостей вказаного різновиду
договорів про безоплатну передачу майна
у власність.
Актуальність обраної теми полягає
в тому, що договір дарування досить специфічний
і тому потребує глибокого і досконалого
вивчення. Договір дарування має певні
особливості щодо умов укладання та виконання,
визначення прав та обов'язків сторін
і правових наслідків невиконання (неналежного
виконання) договору.
Важливий внесок
у вивчення і аналіз питань, що виникають
з відносин дарування зробили: О.В. Дзера, Д.В.
Боброва, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков,
Н.С. Кузнєцова.
Предметом дослідження є суспільні відносини,
що складаються при укладанні договору
дарування, зміст договору, визначення
прав та обов'язків сторін договору, виконання
укладеного договору, правові наслідки
порушення умов договору.
Безпосереднім об'єктом дослідження в даній курсовій
роботі стали норми чинного законодавства
України, які містять основоположні поняття,
права та обов'язки сторін договорів, а
саме: Конституція України, Цивільний
Кодекс України, Закони України "Про
благодійництво та благодійні організації".
Зазначені документи стали водночас основним
нормативно-інформативним джерелом курсової
роботи.
Методологічною і теоретичною основою дослідження стали системний
підхід до аналізу цивільно-правових явищ,
наукові методи загального і особливого,
сходження від абстрактного до конкретного,
аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше,
що характеризує договір дарування, як
один із видів цивільного договору.
Основна мета даного теоретичного
дослідження полягає у тому, щоб визначити
поняття, зміст, ознаки договору дарування,
а також розірвання договору і з'ясувати
вимоги, які ставляться при укладанні
договору, а в разі порушення умов договору
- міру відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів
полягає у тому, що дослідження даної теми
спрямовано на розкриття актуальності,
предмету, об'єкту та мети теми на сьогодні.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ
Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна
сторона (дарувальник) передає або зобов’язується
передати в майбутньому другій стороні
(обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок)
у власність, звідси бачимо, що даний договір
може бути як реальним, так і консенсуальним.
У науковій літературі
практично усталеним є підхід, за якого
договір дарування трактують як реальний
та односторонньо зобов'язуючий. Враховуючи
законодавче визначення договору за ст.717
ЦКУ, він може мати і консенсуальний характер.
У дореволюційній літературі дарування
розглядалося як односторонній правочин,
спрямований на припинення права власності
дарувальника і, відповідно, на його набуття
обдарованим. У сучасній літературі дарування
розглядається як договір. Однак, наприклад,
Л.К. Веретельник висловлює позицію, що
договір дарування не може вважатися власне
таким. На її думку, він не відповідає ознакам
договору. Видається, що таке твердження
не відповідає природі дарування, та й
сама дискусія в цьому руслі себе вичерпала
[17, с.112].
Передання дарувальником майна як
подарунка обдаровуваному має своїм результатом
безпосереднє виникнення в обдаровуваного
права власності на подароване майно.
На відміну від інших реальних договорів,
за якими передання майна має значення
не тільки факту укладення договору, а
й виникнення зобов'язань сторін, укладення
договору дарування не породжує жодних
цивільно-правових відносин, а веде до
набуття права власності в обдарованого.
Тобто, дарування - все ж договір, але такий,
що не підпадає під загальноприйнятий
дихотомічний поділ договорів на реальні
та консенсуальні. А тому, як зазначають
М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, дихотомічний
принцип класифікації всіх цивільно-правових
договорів на реальні та консенсуальні
має умовний характер, оскільки не охоплює
всіх випадків. А відтак договір дарування
з обіцянкою дарування є консенсуальним,
а договір дарування, який укладається
шляхом передання майна обдаровуваному,
є речовим договором - особливою категорією
цивільно-правових договорів.
Дарування є одним
з найстаріших інститутів цивільного права.
Так, формування інституту дарування в
римському праві, як підстави виникнення
права власності розпочалось в період
республіки (V-І ст. до н. е.). Хоча тут воно
розглядалось радше як одностороння угода,
оскільки саме вчення про дарування розміщали
у загальній частині цивільного права.
У римському праві
договором дарування вважалася неформальна
домовленість, за якою одна сторона, дарувальник,
надавала іншій стороні, обдарованому,
будь-які цінності за рахунок власного
майна, з метою виявити щедрість щодо
обдаровуваного. Окремим випадком дарування
була обіцянка щось надати, вчинити певні
дії тощо - дарча обіцянка. Класичні римські
юристи не визнавали договір дарування
типовим договором, а відносили його до
домовленостей, що не підпадали під жодний
тип договорів [14, с.56].
Дарування у римському
приватному праві передбачалось у формах:
1. Dаndо - дарувальник безпосередньо
передає який-небудь об'єкт або встановлює
які-небудь речові права.
2. Prоmіttendо - дарувальник
обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ
або встановити яке-небудь право на користь
обдаровуваного.
3. Lіberаndо - дарувальник прощає
обдаровуваного борг або відмовляється
від якого-небудь речового права на користь
обдаровуваного.
Як особливі види
дарування передбачались:
1. Dоnаtіо remunerаtоrіа - дарування за особливу
послугу, віддяка (особливо за рятування
життя).
2. Dоnаtіо sub mоdо - дарування з покладенням
на обдаровуваного обов'язку що-небудь
виконати; невиконання такого наказу дає
дарувальнику альтернативне право вимагати
виконання його або повернення дарунку
(дарування під умовою).
3. Дарування всього майна або
його частини. Використання дарівником
у майбутньому частини від
подарованого. Таке дарування не
створює універсального правонаступництва.
Законодавство кожної
країни по різному визначає
зміст договору дарування. Обширне визначення
договору дарування подано в ЦК РФ: за
договором дарування одна сторона (дарувальник)
безоплатно передає або зобов'язується
передати іншій стороні (обдарованому)
річ у власність або майнове право (вимогу)
до себе або до третьої особи, або звільняє
чи зобов'язується звільнити її від майнового
зобов'язання перед собою або перед третьою
особою. Якщо в договорі дарування міститься
обіцянка дарунку в майбутньому, то такий
договір має бути укладений в письмовій
формі. Недотримання такої вимоги має
наслідком нікчемність договору. Договори
дарування нерухомих речей підлягають
державній реєстрації.
У Німецькому Цивільному
Уложенні правовому регулюванню договору
дарування присвячено 19 параграфів розділу 4 книги 2 "Зобов'язальне
право". Надання, через яке одна особа
за рахунок свого майна збагачує іншу
особу, вважається даруванням, якщо обидві
сторони згідні з тим, що надання здійснюється
безоплатно. Надання може відбутися і
без згоди обдарованого. У такому випадку
дарувальник може призначити розумний
строк для заяви про прийняття. З перебігом
встановленого строку дарування вважається
прийнятим, якщо інша особа до цього моменту
не відмовилася від нього. Тобто, договір
дарування конструюється як реальний,
так і консенсуальний. На випадок обіцянки
вчинити дарування встановлене нотаріальне
посвідчення дарування під страхом недійсності
договору. Такий законодавчий підхід запозичений
з римського права. Адже в класичному римському
праві дарча обіцянка мала обов'язкову
силу, якщо вона виражалася у формі стимуляції:
словесній формулі, в якій особа на поставлене
запитання відповідала, що вона дає або
зробить те, про що її запитують. Слід відзначити
практичну доцільність встановлення такого
правила. Адже без формалізації форми
обіцянки дарунка жодна зі сторін на випадок
спору не зможе довести своєї правоти.
Якщо ж обіцянка зафіксована і посвідчена
нотаріально, то проблема її доказування
відпадає.
Договір дарування
за Цивільним кодексом Польщі конструюється
як консенсуальний: дарувальник
зобов'язується до безоплатного виконання
зобов'язання на користь обдарованого
коштом свого майна (ст.888).
Цивільний кодекс
Квебеку встановлює імперативні вимоги
щодо форми договору дарування. Будь-який
договір дарування - як рухомого, так і нерухомого
майна - має бути нотаріально посвідченим
під страхом його недійсності. Дарування
має бути оголошеним. Виняток встановлений
на випадок дарування рухомого майна зі
згоди сторін, яке підтверджене фактом
його передання в безпосереднє володіння
обдарованого.
В Цивільному кодексі України договір дарування визначено також безоплатним
та одностороннім, хоча і з певними специфічними
особливостями, оскільки обов’язку дарувальника
передати дарунок кореспондує обов’язок
обдаровуваного дати свою згоду і прийняяти
його. Стосовно безвідплатності данного
договору, існують теж певні особливості,
адже не вважається оплатою при укладанні
договору дарування такі випадки: символічне
зустрічне задоволення (як традиції) платня
у вигляді дрібних грошей; використання,
як встановлений обов’язок, подарунку
для певної мети; покладення на обдаровувану
особу обов'язку на користь третьої особи;
покладення на обдаровувань особу обов'язку
на користь дарувальника.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ
2. 1. Сорони договору дарування, їхні права
та обов’язки
Відповідно до положень ст. 720 ЦК України,
сторонами у договорі дарування можуть
бути фізичні та юридичні особи, держава,
Автономна Республіка Крим та територіальна
громада. [3, ст.720]
Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник
та обдаровуваний. Укладення договорів
дарування громадянами повинно здійснюватись
з дотриманням загальних правил цивільного
законодавства про їх дієздатність.
В законодавстві
встановлено ряд особливостей щодо кожного із суб’єктів,
перлічених в ст 720 ЦК України.
Так, фізичні особи - дарувальники
повинні мати відповідний обсяг дієздатності.
На відносини дарування поширюються загальні
правила щодо обсягу дієздатності фізичних
осіб в цивільних відносинах. Обдаровуваним
може бути будь-яка фізична особа незалежно
від обсягу дієздатності.
Юридичні особи як сторона договору,
виступають в межах своєї спеціальної
дієздатності - договір дарування між
юридичними особами, які займаються підприємницькою
діяльністю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене
у статуті дарувальника. Однак це не стосується
права таких юридичних осіб робити пожертви.
Від імені дарувальника договір дарування
може бути укладений його представником.
А доручення на укладення договору дарування,
в якому не зазначено імені обдаровуваного,
є недійсним.