Цивільно-правовий договір

6.​  Виконання договору. Випадки припинення  договорів.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, з урахуванням їх розумності та справедливості.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом і не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Порядок виконання зобов'язання суворо підпорядкований вимогам, що містяться у чинному законодавстві. При цьому суттєве значення мають строк (термін) виконання договору, місце виконання договору, форма і валюта розрахунків, спосіб виконання договору.

Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) для виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або законодавства.

Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, законодавством або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

 

Якщо місце виконання зобов'язання у договорі не встановлено, виконання провадиться:

♦ за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;

♦ за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

♦ за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших договорів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

♦ за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

♦ за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

 

Зобов'язання може бути виконане і в іншому місці, якщо це передбачено актами законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Форма і валюта розрахунків між сторонами мають відповідати вимогам законодавства. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків у порядку, встановленому законом (див. главу 11).

Грошові зобов'язання мають бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Спосіб виконання зобов'язання - це передбачений договором порядок дій сторін у процесі виконання.

За загальним правилом зобов'язання має бути виконане цілком один раз, якщо за згодою сторін не передбачено виконання зобов'язання частинами. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, законодавством або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

 

Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

♦ відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

♦ ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

♦ відсутності представника недієздатного кредитора. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому

законом, про внесення боргу в депозит.

 

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

За умови зустрічного виконання зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов'язку, ця інша сторона повинна виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законодавством.

У цивільному праві існує поняття солідарного зобов'язання. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі.

Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконано у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці,, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.

Виконанням, проведеним належним чином, зобов'язання припиняється. Нарівні з цим зобов'язання можуть припинятися і в інших випадках, передбачених законодавством.

Зобов'язання може бути припиненим за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Зобов'язання може бути припиненим внаслідок прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зобов'язання може бути припиненим зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог являє собою спосіб виконання двох або кількох зобов'язань, що пов'язують одних і тих самих осіб. Задоволення вимог однієї сторони здійснюється шляхом погашення цієї вимоги зустрічною вимогою другої сторони, яка випливає з іншого зобов'язання.

Для зарахування взаємних вимог ці вимоги мають бути зустрічними і однорідними. Законодавством встановлено перелік випадків, коли зарахування таких вимог не дозволяється.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Воно здійснюється на основі угоди сторін, яка оформляється протоколом або іншим двостороннім документом.

 

Припинення договору.

У загальних положеннях про договори в ЦК безпосередньо визначаються підстави та правові наслідки лише щодо зміни та розірвання договору, але не містяться норми, які б конкретно визначали підстави та порядок припинення договору (крім його розірвання, яке є лише однією з підстав припинення договору). В главі 53 ЦК певну регламентацію одержали зміна і розірвання договору (статті 651-654). За таких обставин для визначення підстав та порядку припинення договору необхідно керуватися відповідними нормами про припинення зобов'язань (статті 598-609 ЦК), які у своїй переважній більшості стосуються припинення договірних зобов'язань, а також відповідними нормами ЦК, які регулюють окремі види договорів та окремих законів, за якими можуть бути передбачені спеціальні підстави їх припинення. Відтак правові засади припинення зобов'язання багато в чому водночас є і правовими засадами припинення договору.

Важливим є питання про встановлення моменту припинення договору та моменту припинення зобов'язання (договірного зобов'язального правовідношення). У юридичній науці відповідь на таке питання поки що не сформульовано. Тому для вирішення цієї проблеми необхідно звернутися до аналізу чинного законодавства.

 

 

 Так, відповідно до  ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору  є час, протягом якого сторони  можуть здійснити свої права  і виконати свої обов'язки відповідно  до договору. Це фактично означає, що договір є чинним впродовж строку, визначеного договором, а в момент спливу такого строку можна припустити, що його дія припиняється. В договорі може і не визначатися строк його дії. На цей випадок у ЦК є певні застереження. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Якщо наведену норму розповсюдити на договір, у якому не визначений строк його дії, то моментом завершення чинності договору має очевидно вважатися сплив семиденного строку, обчислюваного від дня пред'явлення кредитором вимоги.

У ЦК є також норми, які передбачають особливі правила щодо строку дії договору. Так, якщо строк найму не встановлений, зазначається в ч. 2 ст. 763 ЦК, договір найму вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін такого договору може відмовитися від нього в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Таким чином, за наведених обставин договір найму припиняє свою дію в момент спливу одномісячного або тримісячного строку, обчислюваного з дня попередження наймодавцем наймача про відмову від договору.

Дещо іншою буде ситуація у тих випадках, коли законом встановлені максимальні (граничні) строки найму окремих видів майна (наприклад земельних ділянок). Згідно з ч. 3 ст. 763 ЦК, якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна зі сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Отже, у цьому разі абсолютно однозначно законодавець визначає не строк чинності договору, а власне момент його припинення.

У разі необхідності визначення моменту припинення чинності договору завжди необхідно враховувати конкретну підставу його припинення. Наприклад, чинність договору припиняється у разі смерті кредитора (якщо зобов'язання нерозривно пов'язане з його особою) в день його смерті. Якщо ж припинення договору здійснюється за домовленістю сторін шляхом його розірвання, то цей момент можуть визначити сторони.