Цивільно-правовий договір

2. За формою розрізняються  усні та письмові договори, письмові, в свою чергу, можуть укладатися  в простій та нотаріальній  письмовій формах.

 

3. За моментом визнання  договору укладеним:

-реальні – це договори, що вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту досягнення двома сторонами угоди щодо істотних умов позики, азмоменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей);

-консенсуальні – це договори, що вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найм, підряд тощо).

3.​  Зміст договору. Умови договору  і їх види.

Зміст договору, відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розрізняють такі категорії умов договору:

-істотні – це умови договору, які законом або самими сторонами визнані обов’язковими. За відсутності хоча б однієї з істотних умов договір не може бути укладено, а вже укладений договір визнається недійсним. Наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, тобто майно, що продається, ціна цього майна та строк передачі його продавцем покупцеві;

-звичайні – це умови, які зазвичай включаються до договору, але сторони можуть їх змінити або взагалі відмовитися від них. Звичайною умовою договору, наприклад, є місце виконання зобов’язання. Зокрема, продавець та покупець у договорі купівлі-продажу можуть визначити місце, в якому буде здійснюватися передача майна. Якщо ж у договорі ця умова не вказана, вважається, що зобов’язання має бути виконаним за місцем укладення договору;

-випадкові – це умови, які зазвичай не включаються до подібних договорів, але сторони виявляють своє бажання встановити їх. Зокрема, випадковою умовою договору найму житла може бути умова про обов’язок наймача чи наймодавця застрахувати це житло.

 

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов:

-законність – дії, які сторони мають вчинити відповідно до договору, мають бути законними, тобто не порушувати вимог чинного законодавства;

-дієздатності сторін – переважна частина цивільно-правових договорів може укладатися лише особами з повною дієздатністю. Особами з неповною, частковою чи обмеженою дієздатністю можуть укладатися, як правило, лише дрібні побутові договори;

-волевиявлення сторін – зобов’язання, яке бере на себе особа за договором, має повністю відповідати її справжній волі (намірам) і не може бути прийнятим під впливом фізичного чи психічного примусу, погрози тощо;

-дотримання встановленої законом форми договору. Якщо законодавством передбачена та чи інша форма договору, він має укладатися саме у такій формі. Недотримання встановленої законом форми договору може тягти різноманітні юридичні наслідки, в тому числі і визнання договору недійсним.

4.​  Форма договору, наслідки її недотримання.

Законодавство допускає можливість укладення договорів в усній та письмовій (простій або нотаріальній) формах. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було укладено у певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інша форма не передбачена законом.

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, а також договорів юридичних осіб з громадянами (за винятком договорів, що виконуються під час їх укладення). У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми прямо передбачено законодавством (наприклад, договір найму (оренди) житла).

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду в такому випадку не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених законом. Зокрема, нотаріального посвідчення вимагають договори про відчуження нерухомого майна (будинків, квартир, земельних ділянок). Здійснюється державними або приватними нотаріусами. За нотаріальне посвідчення стягується державне мито.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

5.​  Укладання договору. Стадії укладання. Переддоговірні спори. Зміна договору.

Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або декількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум 2 стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, що називається офертою, і прийняття пропозиції іншою стороною, ЩО має назву акцепт. Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла таку пропозицію - акцептантом.

У зв'язку з цим у літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовлений самою природою цієї правової категорії. Тобто, якщо суть договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сфері цивільного права, передбачає виявлення волі кожної зі сторін та її співпадіння (узгодження).

 

Отже, першою стадією укладення договору є оферта.

Оферта - це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а тільки та, яка направлена конкретній особі або декільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.

 

З урахуванням сказаного, можна відзначити наявність таких характерних рис оферти:

1) вона адресується конкретно  одній або декільком особам. Коли  пропозиція розрахована на невизначене  коло осіб (наприклад, в рекламі), то вона розглядається як запрошення  до оферти, якщо інше прямо  не зазначене в цій пропозиції;

2) оферта повинна містити  вказівку на істотні умови  майбутнього договору, тобто такі, які є істотними згідно із  законом або є необхідними  для договорів такого виду, або  в узгодженні яких зацікавлений  оферент;

3) пропозиція виражає  твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами у випадку їх прийняття (акцепту) іншою стороною.

 

Як зазначалося вище, оферта за своєю суттю є волевиявленням сторони, яка бажає укласти договір. Оцінка її як волевиявлення, тобто спрямованої на встановлення цивільних прав і обов'язків дії, дала підставу деяким науковцям вважати оферту одностороннім правочином. Однак ця позиція не набула поширення. її опоненти слушно зазначали, що ці дії - пропозиція (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт) - є лише складовими частинами двосторонньої угоди - договору. Волевиявлення однієї з осіб (оферента) спрямоване на отримання волевиявлення іншої особи (акцептанта) у відповідь, внаслідок чого виникає спільний вольовий акт, договір, що приводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них.

 

Порядок вирішення спорів, що виникають у процесі укладення договорів, визначається ст. 649 ЦК. Згідно з цією нормою можливість і порядок вирішення переддоговірних спорів залежить від того, чи є підставою укладення договору обов'язковий припис правового акта:

1) якщо підставою договору  є припис правового акта органу  державної влади, органу влади  Автономної Республіки Крим, органу  місцевого самоврядування, то спір  вирішується судом. Так само судом  він вирішується в інших випадках, встановлених законом;

2) якщо укладення договору  не пов'язане з приписами правового  акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки  Крим, органу місцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть  бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю  сторін або законом.

 

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усуваються шляхом домовленості сторін.

Зміна або розірвання договору, за загальним правилом, допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору).

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ст. 849 ЦК, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК).

 

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо Його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення  договору сторони виходили з  того, що така зміна обставин  не настане;

2) зміна обставин зумовлена  причинами, які заінтересована сторона  не могла усунути після їх  виникнення за всієї турботливості  та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору  порушило б співвідношення майнових  інтересів сторін і позбавило  б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при  укладенні договору;

4) із суті договору  або звичаїв ділового обороту  не випливає, що ризик зміни  обставин несе заінтересована  сторона.

 

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї із двох умов:

1) розірвання договору  суперечить суспільним інтересам;

2) розірвання договору  потягне для сторін (чи однієї  з них) заподіяння шкоди, яка значно  перевищує витрати, необхідні для  виконання договору на умовах, змінених судом.

 

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім, згідно з ч. 4 ст. 653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення переданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону.

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним його порушенням однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відшкодування збитків є заходом відповідальності і, отже, до неї застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема, згідно зі ст. 614 ЦК особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.