Авторське право як цивільно-правовий інститут

Аналіз тексту Цивільного кодексу України дає підстави говорити про те, що основні юридичні невідповідності є, переважно, понятійними чи термінологічними. Законодавство у сфері авторського права, як неодноразово оголошували спеціалісти, визначено положеннями міжнародних угод. Цим зумовлюється необхідність використання лише загальновизнаної термінології. Натомість, неузгодженість з положеннями міжнародних договорів неминуче призведе до послаблення охорони творів українських правовласників за кордоном.

Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни.

На відміну від попереднього Кримінального кодексу, який практично не торкався захисту прав авторів, у чинному охорона інтелектуальної власності здобула істотну підтримку. Так, у старій редакції існувала тільки одна ст. 136 Кримінального кодексу щодо порушень прав на всі об’єкти інтелектуальної власності. Вона поєднувала винахідницькі та авторські права, а до об’єктів охорони за нею належали, поряд з літературними та художніми творами, промислові зразки і сорти рослин. Такий підхід фактично унеможливлював захист авторських прав у порядку кримінального судочинства. Натомість, новий Кримінальний кодекс України виправив цю прикру помилку, виділивши порушення у сфері саме авторського права та суміжних прав у окрему ст.176 КК України. В ній чітко визначене коло об’єктів авторського права і суміжних прав, у разі незаконного відтворення, тиражування та розповсюдження котрих настає кримінальна відповідальність. Подано найширше визначення «порушення авторського права і суміжних прав», яке охоплює якщо й не всі, то, принаймні, більшість з можливих випадків порушення авторського права та суміжних прав [5, ст. 176].

Загалом прийняття нового Кримінального кодексу України можна розглядати як політичне важливий крок у напрямі європейської інтеграції та створення в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину правовідносин у сфері захисту об’єктів інтелектуальної власності.

Для правильного й однозначного застосування законодавства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.

 

4. Об’єкти авторського права

Відповідно до існуючих наукових положень, а також сучасного цивільного законодавства об’єктами авторського права визнаються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об’єктивній формі. Розкладаючи на змістовні елементи наведене вище визначення стає видно, що його центральною категорією є «твір». На сьогоднішній день існує чимало авторських варіантів визначення зазначеного поняття, однак найбільше розповсюдження отримало визначення, яке було запропоновано свого часу В.І. Серебровським, на думку якого твір - це сукупність ідей, та образів, які отримали у результаті творчої діяльності автора своє вираження у досяжній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення [13, с.32]. При цьому твір визнається об’єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня або достоїнства, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований чи ще не опублікований, важливо, щоб він був виражений в певній об’єктивній формі. Постає запитання, а що таке об’єктивна форма твору. Спеціальна література і чинне законодавство про авторське право не містять визначення об’єктивної форми твору. Між тим це питання, як справедливо наголошує О.М. Мельник, має як теоретичне, так і практичне значення. Адже саме з надання твору об’єктивної форми він стає об’єктом правової охорони [14, с. 36]. Об’єктивна форма твору може бути будь-якою, головне щоб вона дозволяла сприймати твір слухом чи зором і відтворювати його. Отже, форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об’ємно-просторова. Наведений перелік ні в якому разі не можна визнати вичерпним.

Твір як об’єкт авторського права втілений в певну форму матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптуру, картину тощо. Але авторське право на твір (як матеріальний об’єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на матеріальній носій, в який втілено твір. Тому не слід підміняти твір як об’єкт авторського права рукописом, картиною, скульптурою, примірником книги. На матеріальний носій, в який втілено твір, може існувати окремо право власності, право користування (оренди) тощо, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторського права.

Не визнаються об’єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають характер звичайної прес-інформації. Не визнаються об’єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Поряд з цим чинне законодавство України [2, ст. 8] визначає детальний перелік об’єктів авторського права, які можуть отримати правову охорону. Такими об’єктами є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

- літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

- виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

- комп’ютерні програми;

- бази даних;

- музичні твори з текстом і без тексту;

- драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

- аудіовізуальні твори;

- твори образотворчого мистецтва;

- твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

- фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

- твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

- ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

- сценічні обробки творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

- похідні твори;

- збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

- тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; та ін.

Таким чином, стає очевидним, що законодавець залишив відкритим перелік об’єктів авторського права, яким може надаватися правова охорона. Такий крок, на мою думку, має сприяти підтриманню творчої активності авторів.

 

5. Суб’єкти авторського права

Суб’єкти авторського права - особи, котрим належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства. Вік фізичної особи, що є суб’єктом авторського права, не випливає на охороноспроможність твору. Суб’єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором.

До основних суб’єктів авторського права належать: автори; співавтори; спадкоємці; правонаступники; видавці.

Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

Одним з найбільш ефективних, способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління - установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами.

Недостатність досвіду в організації ефективної системи управління авторськими правами стримує розвиток цього напряму: досі не розроблені чіткі механізми отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років [15].

 

6. Охорона і захист авторського права в Україні

Об’єкти авторського права мають бути піддані надійній правовій охороні. Необхідність такого кроку пояснюється змістом тих завдань, які можуть бути вирішені за умови гарантованості прав на зазначені об’єкти, де найголовнішими є:

- забезпечення найбільш сприятливих умов для творчої діяльності із створення творів та об’єктів суміжних прав;

- забезпечення доступності досягнень культури для усіх громадян;

- розвиток міжнародного співробітництва у галузі науки, культури та мистецтва;

- забезпечення ефективної правової охорони вітчизняних творів та об’єктів суміжних прав у інших країнах, а іноземних - в Україні;

- наповнення державного бюджету додатковими коштами за рахунок реалізації об’єктів авторського права і суміжних прав.

Реалізація останнє зазначеного завдання має принципове значення для економіки нашої країни, оскільки це може суттєво покращити її стан. Так, у західних країнах реалізація тільки об’єктів авторських прав забезпечує від 4% до 7% валового національного продукту, виходячи на лідируючі позиції у структурі їх експорту. Наприклад, у Великобританії вона наповнює національний бюджет більше, ніж автомобілебудування та харчова промисловість. Досвід США показує, що цей найкрупніший та такий, що швидко розвивається сектор економіки, здатний за два роки подвоювати свою удільну вагу у внутрішньому валовому продукті [17].

Отже, з викладеного можна зрозуміти наскільки перспективним є для української економіки розвиток та належний захист сфери інтелектуальної власності. Наявність у державі сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони авторського права та суміжних прав є необхідним елементом зрілої державності.

Багато у чому вирішення завдань, про які йшла мова вище, досягається завдяки наявності ефективно працюючої системи суб’єктів управління охороною прав на зазначені об’єкти, аналізу діяльності яких надається нижче.

Центральним суб’єктом управління у сфері охорони авторського права є Кабінет Міністрів України. Аналіз повноважень якого показує, що його управлінська діяльність, як і у зазначених вище випадках, головним чином обволікається у правові форми, наслідком чого стало видання значної кількості Постанов Кабінету Міністрів України, присвячених питанням охорони авторського права і суміжних прав. Шляхом прийняття подібних нормативних актів Уряд України здійснив перехід від загально-законодавчого регулювання суспільних відносин у сфері літературно-художньої творчості та суміжних прав до конкретно-визначеного [18; 21;19; 20]. Прикро, але треба визнати, що деякі нормативні акти були прийняті Кабінетом Міністрів України не за власною ініціативою, а через примус з боку зарубіжних країн, перш за все США [22]. Це свідчить про те, що у нашій країні до сьогоднішнього дня ще не вироблені та не впровадженні у суспільне життя цивілізовані підходи до використання об’єктів авторського права і суміжних прав, необхідність такого цивілізованого підходу ще міцно не закріпилася у свідомості громадян.

Окрім використання правових форм управління Кабінет Міністрів України в процесі своєї управлінської діяльності у сфері охорони прав на об’єкти авторського права і суміжних прав використовує і неправові форми управління, зокрема, організовує роботу Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності чим забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади різної функціональної спрямованості як обов’язкову умову забезпечення високоефективної системи охорони об’єктів авторського права і суміжних прав.

Суб’єктом управління в сфері охорони прав на об’єкти авторського є Держдепартамент. Аналіз нормативних актів, які регламентують функціональні  обов’язки  останнього  дозволяє  стверджувати,  що Держдепартамент  виконує  дві  із  зазначених  вище  функцій - попереджувальну та функцію із припинення порушень прав на згадані вище об’єкти інтелектуальної власності. Попереджувальна (профілактична) діяльність Держдепартаменту на сьогоднішній день має чимало можливих форм прояву, серед яких у якості основних можна назвати наступні:

- державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір;

- забезпечення відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками;