Авторське право як цивільно-правовий інститут

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

Кременчуцький національний університет

імені Михайла Остроградського

 

Факультет права, гуманітарних та соціальних наук

Кафедра кримінального та цивільного права і процесу

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної  дисципліни

„Цивільне право”

на тему:

„Авторське право як цивільно-правовий інститут”

 

студентка заочної форми навчання

групи ПЗ-10-1з

Шевченко Вікторія Валентинівна 

Залікова книжка № 056140

 

Науковий керівник:

к.ю.н., доцент

    Галунов Михайло Іванович

     

 

 

Кременчук 2013

Зміст

Вступ.............................................................................................................................3

1. Авторське право як цивільно-правовий інститут.................................................6

2. Становлення і розвиток інституту авторського права.........................................9

3. 3аконодавча база авторського права в Україні..................................................11

4. Об’єкти авторського права...................................................................................18

5. Суб’єкти авторського права.................................................................................21

6. Охорона і захист авторського права в Україні...................................................22

7. Міжнародне співробітництво у сфері охорони авторського права…………..26

Висновок.....................................................................................................................28

Список використаних джерел..................................................................................31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що збільшення обсягу знань та ріст значення культури в цивілізації кінця XX століття призвели до різкого збільшення обсягів використання результатів інтелектуальної діяльності як об’єктів економічного обігу. Економічної цінності набула й інформація, що є основним виробничим продуктом засобів масової інформації. Нині тиражування матеріальних носіїв - об’єктів авторського права - сформувалося в потужну індустріальну галузь, яка містить підгалузеві структури: книговидання, друк періодичної продукції, тиражування кінофільмів, аудіо- та відео матеріалів.

На цьому тлі особливо актуально постало питання правомірності використання цих творів - об’єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава позаяк авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомленої державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані із захистом свободи слова та прав людини. 

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток ринкових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав авторів. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем. Система охорони авторського права може ефективно працювати за наявності нормативно-правової бази в цій сфері та відповідної структури. Характеризуючи авторське право як предмет дослідження, перш за все, слід зазначити, що це один з інститутів цивільного права, який регулює майнові та особисті немайнові відношення, пов’язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право розв’язує конкретні завдання, які містять в себе всесвітню охорону власних та майнових прав і законних інтересів авторів, забезпечує правову охорону для творів, що були створені, а також умови для створення нових наукових та мистецьких творів. Своїми напрямками на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближується з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності.

Невід’ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин у всіх сферах суспільного життя є становлення і всебічний розвиток його нормативно-правової бази.

Нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини з  питань визначення правового статусу авторів  ряду об’єктів права інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неопробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов’язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності.

Переліченими вище обставинами зумовлюється вибір теми курсової роботи для дослідження, її актуальність і практичне значення.

Об’єктом дослідження виступає правове регулювання суспільних відносин, що складаються при створенні і використанні творів як об’єктів права інтелектуальної власності. Предметом дослідження є законодавство України (включаючи її міжнародні договори), яке регулює правовідносини в сфері права інтелектуальної власності, а також зарубіжні джерела права у даній галузі правового регулювання.

Метою дослідження є висвітлення  особливостей  правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання об’єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до визначеної мети планується виконання наступних завдань:  - аналіз чинного законодавства у сфері права  інтелектуальної власності;

• вивчення досягнень цивільно-правової науки у сфері права інтелектуальної власності;
• виявлення проблемних питань, що виникають у юридичній практиці та пошук шляхів їх вирішення.

В роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до дослідження об’єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження нормативних актів, аналітичних матеріалів, точок зору вчених з окремих питань, які є предметом дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Авторське право як цивільно-правовий інститут

Розглядаючи дане питання зазначимо, що, як вважають Л.Б. Гальперіна і Л.А. Михайлова, інтелектуальна власність - це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, насамперед, творчої діяльності, а також прирівняних до них за правовим режимом засобів індивідуалізації учасників цивільного обіг [7, с. 11].

Це визначення дещо уточнюють автори навчального посібника «Право інтелектуальної власності в Україні які вважають, що результат інтелектуальної діяльності має бути втіленим у певну об’єктивну форму і здатним до відтворення [8, с. 43].     

В. Жуков [9, с. 44] вважає, що термін «інтелектуальна власність» у пандектній системі цивільного законодавства будь-якої країни, у тому числі і в Україні, має умовний характер. Цей термін неадекватний сутності правового явища - праву власності.

Визначення поняття інтелектуальної власності міститься також у ст. 418 Цивільного кодексу України «Поняття права інтелектуальної власності», в якій закріплено: «Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом».

Отже, з цього можна зробити висновок, що під інтелектуальною власністю необхідно розуміти не що інше, як сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності (об’єкти права інтелектуальної власності), а також на деякі інші прирівняні до них об’єкти [10, с.11].

Для того, щоб відповісти на питання стосовно авторського права необхідно спочатку визначитися з тими суспільними відносинами, які регулюються інститутом авторського права.

У найбільш широкому розумінні авторське право являє собою сукупність правових норм, які встановлено державою для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв’язку із створенням авторами творів літератури, науки, мистецтва та їх використанням.

Твори літератури, науки, мистецтва - це нематеріальні продукти людської праці, на відміну від речей, які виникають як продукція матеріального виробництва. У художників, виконавців, акторів продукція невіддільна від виробничого акту. Припиняється виконання, наприклад виступ актора на сцені, і від нього залишається лише згадка глядачів, слухачів і самого артиста. Тут твір стає нерозривно пов’язаним з особистістю автора-виконавця.

Але є і інший вид нематеріального виробництва. У письменників, художників, вчених, в результаті їх творчої роботи залишається певний матеріально виражений результат їх творчості, наприклад: рукопис, креслення, малюнок, картина, скульптура тощо. Сюди відносяться усі продукти мистецтва, які є невіддільними від творчої діяльності художника, який створив «товари», що мають споживчу цінність, що мають самостійний вигляд, окремий як від виробника, так і від споживача [11, с.5-6].

Авторське право має на увазі нематеріальну продукцію другого виду, ту, яка отримала своє об’єктивне вираження і існує потім вже незалежно від свого автора-творця. Норми авторського права закріплюють за творцем нематеріального продукту - твору літератури, науки, мистецтва - ряд повноважень. Кажучи іншими словами, у автора твору виникають суб’єктивні авторські права, які також поділяються на дві групи - особисті немайнові права та майнові права [10, с.23].

Поряд з авторським правом та правами авторів творів науки, літератури і мистецтва існує ще чотири типа прав, які зазвичай називаються суміжними правами: право виконавця твору на виконання, право виробника фонограми на фонограму, право виробника відеограми на відеограму та право організації мовлення на радіо- та телепередачі. Права тих осіб, які допомагають автору твору, якщо, звісно, він призначений автором для розповсюдження серед широкої публіки, охороняються законом і називають суміжними правами.

Особливістю більшості суміжних прав є їх похідний характер та залежність від прав авторів творів. Лише у тих випадках, коли виконується, записується або передається твір, який не охороняється законом або інший об’єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний характер [10, с. 33].

Авторські, винахідницькі й подібні їм права називають винятковими, тобто абсолютними, суб’єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії. Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об’єктів права інтелектуальної власності на нематеріальні блага його суб’єктів. Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об’єктів.

Цивільно-правовий інститут права - система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою цивільно-правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин в межах галузі цивільного права.

Залежно від особливостей об’єктів права інтелектуальної власності розрізняють чотири цивільно-правових інститути:

- авторське право і суміжні права;

- право на відкриття;

- промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий

зразок, що називають також патентним правом);

• інші результати творчої діяльності, використані у виробництві (право на  товарний  знак,  знак  обслуговування,  раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень та інтересів власника ноу-хау) [12, с. 56].

У даному розділі курсової роботи, ми зупинилися на такому цивільно-правовому інституті, як авторське право. Проаналізувавши точки зору провідних фахівців з досліджуваної теми, я можу зробити певні висновки, зобразивши їх у вигляді тез.

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові і пов’язані з ними майнові відносини у сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту разом із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права».

У Законі «Про авторське право і суміжні права» прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Ознаки авторського права, як цивільно-правового інституту: об’єктами авторських прав є саме результати творчої діяльності людини; регулює відносини, які складаються у зв’язку з творчою діяльністю людей (ніяка інша діяльність, що не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цього інституту); творча діяльність має завершитися певним результатом, об’єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій (якщо творчий пошук не завершився певним результатом, то немає й об’єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти); творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.