Контрольная работа по "Гражданскому процессу"

Щодо  прокурора, то п. 2 ст. 45 ЦПК передбачено  його право на представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії цивільного процесу; а ч. 4 ст. 46 цього ж Кодексу передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими чи нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді (див. коментар до ст. 45, 46). Аналогічне положення міститься в ЗУ "Про прокуратуру" в редакції від 2001 р.

3) особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов'язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов'язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, які не залучалися до справи. Разом з тим особи, які не брали участь у справі, можуть оскаржити ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідно до цієї ухвали їх зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від них, і це порушує права або інтереси цієї особи. Іншими словами, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Прикладом може бути ситуація, коли суд відхилив заяву третьої особи про залучення  її в процес по розгляду справи, яка  стосувалася її прав та законних інтересів і внаслідок розгляду такої справи суд вирішив питання про її права та обов'язки.

Іншим прикладом  може бути випадок розгляду судом  спору про право власності  на спадщину, по якій не був залучений  один із спадкоємців, який також вважав, що має право на частину майна  у спадщині після смерті спадкодавця.

В п. 4 ст. 311 ЦПК України вказано, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь в розгляді справи.

За загальним  правилом, основним об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.

Окремим об'єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції, якщо вони безпосередньо передбачені в ст. 293 ЦПК. Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 293 ЦПК).

Окремо  від рішення суду можуть бути оскаржені  ухвали особами, які не є і не могли бути сторонами у справі. Такими особами можуть бути, наприклад, свідки, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі ст. 137 ЦПК України, та інші особи, які залучені судом, чи ті, чиїх інтересів стосувалася підготовка і розгляд справи.

Апеляційна  скарга може бути подана й тоді, коли особа згодна із рішенням суду, але не згодна із мотивувальною частиною рішення, наприклад з висновками суду щодо встановлення певних фактів.

Апеляційна  скарга може бути подана не лише на рішення суду в цілому, а й на його частину, наприклад, резолютивну (з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку і строку виконання рішення та з інших, вирішених судом питань).

Об'єктом  апеляційного оскарження може бути і  додаткове рішення суду першої інстанції, постановлене відповідно до норм ст. 202 ЦПК України.

Повноваження  суду апеляційної інстанції - це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і є предметом перевірки за заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою. Перелік повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги є вичерпним та закрпілен у ст. 307 ЦПК України.

Повноваження  апеляційного суду дозволяють йому відхилити  апеляційну скаргу і залишити рішення в силі; змінити рішення; скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог; скасувати рішення суду першої інстанції і залишити заяву без розгляду або закрити справу; постановити ухвалу про часткове або повне скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд. Оскільки апеляційний суд має право встановлювати нові факти, а також приймати до розгляду нові докази, то оцінку дій суду першої інстанції апеляційний суд дає з врахуванням цих повноважень.

Процесуальними  документами, якими оформляються повноваження суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, є рішення - у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення суду першої інстанції, а у всіх інших випадках постановляється ухвала апеляційного суду.

Апеляційний суд може відхилити скаргу на ухвалу суду першої інстанції, скасувати її і постановити нову ухвалу або змінити ухвалу. Крім того, як і у випадку з рішенням, новелою чинного ЦПК є право апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд може скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тому  вважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завдання №3

 

Після винесення  судового рішення по цивільній справі та відкриття виконавчого провадження за позовом Ганіна до Амурова про стягнення заборгованості відповідач звернувся до суду із заявою про розстрочку виконання рішення. Відповідач зазначав, що наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей та дружини – студентки утруднює виконання рішення. Амуров просив суд розстрочити сплату боргу на один рік. Суд, що розглядав справу, не розглянув таку заяву та видав позивачеві виконавчий лист на підставі рішення, що набрало законної сили.

Рішення

 

Згідно  з ч.1 ст. 373 ЦПК України  за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Відстрочка - відкладення чи перенесення виконання  рішення на новий строк, який визначається судом.

Розстрочка - спосіб виконання зобов'язання, при  якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.

Порядок виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.

Зміст поняття "спосіб виконання рішення" можна встановити з аналізу ст. 16 ЦК. А саме, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

а) припинення дії, яка порушує право;

б) відновлення  становища, яке існувало до порушення;

в) примусове  виконання обов'язку в натурі;

г) зміна  правовідношення;

д) припинення правовідношення;

е) відшкодування  збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

є) відшкодування  моральної (немайнової) шкоди.

При вирішенні  питання про зміну способу  виконання суд повинен з'ясовувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення. Так, у вересні 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - Виконком) про надання житла. Обґрунтовуючи позов, К. послався на те, що з березня 1974 р. працював в органах прокуратури. Відповідно до ст. 49 Закону від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII "Про прокуратуру" прокурори, призначені на роботу в іншу місцевість, протягом шести місяців забезпечуються виконавчими комітетами місцевих рад благоустроєним жилим приміщенням у позачерговому порядку, однак на порушення цієї норми він до цього часу житло не отримав. 28 грудня 2001 р. його звільнили з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років. Позивач просив зобов'язати відповідача надати йому житло, у разі неможливості надати житло - стягнути на його користь з управління Державного казначейства Закарпатської області 103 тис. 103 грн.

Ужгородський  міський суд Закарпатської області  рішенням від 15 лютого 2002 р. позов задовольнив, зобов'язавши Виконком надати К. благоустроєне жиле приміщення. 10 липня 2002 р. до Ужгородського міського суду надійшла заява начальника відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції про роз'яснення резолютивної частини зазначеного судового рішення та порядок його виконання.

Цей же суд  ухвалою від 5 вересня 2002 р., залишеною  без зміни ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 2 січня 2003 р., у задоволенні заяви відмовив.

28 листопада  2002 р. державний виконавець відділу  державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції звернувся до Ужгородського міського суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Ужгородський  міський суд ухвалою від 14 січня 2003 р. змінив спосіб і порядок виконання  свого ж рішення від 15 лютого 2002 р.: зобов'язано Виконком сплатити К. 86 тис. 300 грн. для придбання чотирикімнатної благоустроєної квартири на сім'ю із шести осіб.

Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою  від 18 березня 2003 р. резолютивну частину  зазначеної ухвали змінив та виклав у  новій редакції. Змінено спосіб і  порядок виконання рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 15 лютого 2002 р.: зобов'язано Виконком сплатити К. 79 тис. 341 грн. для придбання чотирикімнатної благоустроєної квартири на сім'ю із шести осіб.

У касаційній скарзі Виконком просив ухвали Ужгородського міського суду від 14 січня 2003 р. та апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2003 р. скасувати, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова  палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву про зміну способу і  порядку виконання рішення, суд виходив з того, що Виконком не виконує рішення у зв'язку з відсутністю новозбудованих квартир, тому його зобов'язано сплатити К. 79 тис. 341 грн. - вартість квартири.

Однак із таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно  до пунктів 6, 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу  України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави, соціальний захист та соціальне забезпечення. Крім того, ч. 2 ст. 85 цього Кодексу заборонено здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів. Суд, поклавши на Виконком обов'язок сплатити К. 79 тис. 341 грн., зазначені вимоги закону не врахував.

Відповідно  до ч. 1 ст. 351 ЦПК зміна способу  і порядку виконання рішення допускається у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Оскільки  Виконком не повідомляв державного виконавця  про неможливість виконання судового рішення, міський суд усупереч вимогам ст. 40 ЦПК, не перевіривши доводи Виконком із цього питання, передчасно дійшов висновку про відсутність благоустроєних жилих приміщень у м. Ужгороді. Крім того, стягуючи безпосередньо на користь К. гроші для придбання квартири, суд не врахував, що відповідно до чинного законодавства особі, яка потребує житла, надається житлова площа у встановленому законом порядку, а не виплачуються кошти для придбання квартири у власність.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Виконком задовольнила, ухвали Ужгородського міського суду від 14 січня 2003 р. та апеляційного суду Закарпатської області від 18 березня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції112.

Відстрочка  та розстрочка виконання застосовується на захист інтересів боржника. Зміна  способу та порядку виконання  можуть бути також і в інтересах стягувача, якщо мова йде про випадки, коли реалізація рішення знаходиться під загрозою або виявляється неможливою.

Вирішення питання про відстрочку, розстрочку, зміну способу та порядку виконання може ініціювати як державний виконавець, так і сторона. Для цього вони звертаються із заявою до суду, який видав виконавчий документ. Суд має розглянути таку заяву в судовому засіданні у десятиденний строк.

Слід  звернути увагу на те, що процесуальною  особливістю вирішення цього  питання є виклик сторін в судове засідання. Це дає підстави стверджувати про можливість застосування ст. 169 ЦПК у разі неявки осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалу  суду про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу виконання  рішення можна оскаржити в апеляційному порядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. –
2. Цивільне процесуальне право України / Під ред. проф. В.В. Комарова. – Харків: Право, 1999.
3. Комаров В.В. Цивільне процесуальне право України: практика застосування. – Харків: Основа, 1993.
4. Д.Д.Луспеник «Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України)».- Харків: Харків юридичний, 2005.
5. Цивільний  процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар /за ред. проф. Комарова В.В.- Х.: «Одіссей», 2001.
6. Я.Л.Зейкан. Коментар цивільного процесуального кодексу України.- К.: Юридична практика. 2006.
7. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. /За заг. ред. С.Я. Фурси.- К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ,2006.
8. Практика судів України в цивільних справах // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1995. - № 2,3.