Сучасний урок географії: впровадження активних форм та методів навчання

Міністерство освіти і науки України

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра методики змісту освіти

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

«Сучасний урок географії:

впровадження  активних форм

та методів  навчання»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Клімук Наталія Петрівна

Вчитель географії 

Рудківської ЗОШ  І-ІІ ст.

Володимирецького  району

Дата проходження  курсів:

21.10.-1.11.2013

Форма навчання: очна

Науковий консультант:

 

 

Рівне

2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Методи навчання географії

1.1. Поняття про методи навчання як дидактичну категорію та їх класифікація

1.2. Характеристика методів навчання

1.2.1. Група словесних методів.

1.2.2.Група наочних методів навчання.

1.2.3.Група практичних методів  навчання.

Розділ 2. Активні форми й методи навчання на уроках географії

Розділ 3. Урок-конференція в курсі  „Економічної і соціальної географії  світу” в 10 класі

Висновки

Вступ

На зламі віків, а тим більше тисячоліть, кожна наука звітує перед  суспільством про свої здобутки та визначає пріоритетні проблеми, на розв´язання яких мають бути спрямовані основні зусилля. Географія за попередні роки встановила головні закономірності розвитку природи та особливості взаємодії суспільства й природи. Усі сфери діяльності суспільства (територіальна організація виробництва, оптимізація розселення, природокористування, пошук корисних копалин, містобудівництво, районне планування, рекреація, заповідна справа) формувались і розвивалися значною мірою завдяки активному впливу географії.

У світлі реформування освіти в Україні  постає завдання щодо обґрунтування наукових засад дальшого розвитку й підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів у навчальному процесі. Вирішальне значення у розумовому розвитку відіграє цілеспрямоване навчання учнів, у ході якого вони оволодівають знаннями, вміннями та навичками. Для розумового розвитку учнів важливо не тільки формування фонду знань, але й своєрідних розумових прийомів, операцій, добре відпрацьованих та закріплених, які можна віднести до розряду інтелектуальних умінь.

Найголовніше завдання вчителя в будь-якій ситуації - створити в класі творчу атмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага інтелектуальної сили дитини.

Вчителі мають відмовитися від будь-яких форм примушення, а тим паче пригнічення учнів. Учні мають отримати свободу у виборі навчання з профілюючої підготовки, у розвитку здібностей через науково-дослідницьку роботу, адже педагогічна система закладу має доповнюватися такою важливою сферою, як науково-дослідницька робота, яка виступає таким же основним компонентом цілісного навчального процесу, як навчальний процес, виховна робота.

Мета роботи: дослідити методи навчання дисциплінам географічної галузі в школі, дати загальну характеристику.

Предметом дослідження є типологія методів навчання дисциплінам географічної галузі в школі.

Завершується робота висновками, в  яких висвітлюються головні особливості  та специфіка методів навчання, узагальнюється все вище зазначене, а також подається список використаної літератури. 

Розділ 1. Методи навчання географії

1.1. Поняття про методи навчання  як дидактичну категорію та  їх класифікація

Слово "метод" походить від грецьких слів "metha" — шлях до мети і "odos" — слідувати.

У дидактиці існують різні підходи до визначення методів навчання. Так, у педагогічній літературі до середини XX ст. під методом навчання розуміли той засіб або шлях, за допомогою якого вчитель, спираючись на свідомість і активність учнів, озброює їх знаннями, уміннями і навичками. Далі окремі дидакти для визначення методів навчання почали враховувати не тільки діяльність вчителя, а й діяльність учнів (М. М. Верзилін, Б. П. Єсипов, М. О. Данилов та ін.).

З 70-80-х років XX ст. метод навчання визначають як спосіб організації пізнавальної діяльності школярів, яка забезпечує оволодіння знаннями, здійснює процес пізнання і формує певні навички практичної діяльності. Найпоширенішим стало визначення методів навчання як впорядкованих способів взаємозв´язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на досягнення мети освіти.

Під прийомом навчання розуміють певну  частину (деталь) методу. Кожен метод  навчання складається з певної кількості  прийомів. Вони виступають його частинами, тобто структурними елементами. Метод  — це спосіб роботи, який охоплює весь її шлях, тоді як прийом застосовується тільки для окремих разових дій.

Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Шкільна  практика використовує різні класифікації методів залежно від ознак, покладених в основу їх створення. Найпростішою для застосування є класифікація методів навчання за джерелами здобування тань, за якою всі методи поділяються натри основні групи: словесні, наочні та практичні.

Також відома класифікація методів  навчання за співвідношенням рівнів пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький.

Розроблені також класифікації методів навчання з використанням  бінарного підходу до їх визначення (М. М. Левіна, М. 1. Махмутов, Ю. К. Бабанський). Вони будуються за принципом поділу методів на методи викладання і методи навчання.

Є й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:

• за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

• за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, теоретичний  і практичний, чуттєвий і абстрактний);

• за метою освіти і виховання (методи розвитку навичок, виховання почуттів та ін.);

• за формами організації процесу  навчання (екскурсії, фенологічні спостереження,

• методи фронтальної, групової та індивідуальної роботи);

• відповідно до ступеня співвідношення педагогічного керівництва і  самостійності учнів.

Отже, проблема класифікації методів  навчання є актуальною і сьогодні, тому що універсальної та загальновизнаної класифікації методів ще не створено. Далі розглянемо характеристику окремих методів навчання, які найчастіше застосовують вчителі на уроках географії.

1.2. Характеристика методів навчання

1.2.1. Група словесних методів.

До них належать: усний виклад знань, бесіда, диспут, рольова (ділова) гра, робота з підручником (навчальним посібником, атласом). Загальним для цієї групи методів є те, що джерелом знань виступає слово. Звичайно, кожен з методів має свої специфічні особливості.

Усний виклад є монологічною формою навчальної роботи. Вчитель повідомляє інформацію, яку учень сприймає, осмислює, запам´ятовує, а потім репродуктивно відтворює засвоєний матеріал. При цьому найкраще поєднувати живе слово вчителя з іншими засобами навчання: читанням фрагментів підручника (у 5-6 класах); демонстрацією тематичних карт, таблиць, схем; проведенням певних дослідів (особливо в курсах фізичної географії). Цей метод передбачає комплексну підготовку педагога: встановлення контакту з учнівським колективом, стимулювання учнів до сприймання нового матеріалу, оптимальну організацію пізнавальної діяльності школярів.

Усне викладання знань має свої як позитивні риси, так і недоліки. До позитиву можна віднести:

• слово вчителя, крім певної інформації, одночасно впливає на пізнавальну діяльність учнів і має великі виховні можливості;
• усний виклад забезпечує комплексну реалізацію основних принципів навчання (системність, науковість, доступність та ін.);
• охоплення системи різноманітних засобів та прийомів: демонстрація географічних об´єктів на тематичних картах, схематичні малюнки, музичний супровід тощо;
• можливість вчителя використовувати нові наукові досягнення і статистичні дані, які ще не знайшли відображення в діючих підручниках (посібниках);
• підвищення інтенсивності вивчення програмного матеріалу за умов застосування передових технологій і засобів навчання;
• демонстрування учням прикладів логічної та яскравої мови, загальної культури та ерудиції педагога.

До головних недоліків методу слід віднести недостатню пізнавальну активність школярів при домінуючій активності самого вчителя і неможливість повної реалізації принципів індивідуалізації та диференціації навчання.

Основними різновидами усного викладу  є: розповідь, пояснення, інструктаж, шкільна  лекція. На уроках географії використовуються всі види усного викладання.

Розповідь — це живий, емоційний, не дуже тривалий за часом виклад будь-якого  питання з теми. Розповідь учителя  широко застосовується в усіх курсах шкільної географії. Але залежно  від класу вона відрізняється за тривалістю (від 10-15 хвилин у 5-7 класах до 20-25 хвилин у 8-10 класах).

Виділяють такі різновиди розповіді: описові, художні, науково-популярні.

Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей, предметів і явищ навколишнього світу.

Художня розповідь передбачає образний переказ фактів або історичних подій (наприклад, географічні відкриття та дослідження).

Науково-популярна розповідь базується на аналізі певного теоретичного матеріалу. Таким методом-учитель знайомить школярів з різними гіпотезами, абстрактними поняттями. У процесі науково-популярної розповіді формуються вміння порівнювати, аналізувати, синтезувати, узагальнювати, робити висновки і складати прогнози. Цей вид розповіді як складна форма викладу використовується переважно у старших класах.

Пояснення — це більш доказовий виклад матеріалу, пов´язаний з вивченням географічних закономірностей, процесів і явищ. Під час пояснення педагог застосовує системне обґрунтування певних теоретичних положень.

Інструктаж проводиться перед виконанням практичних та самостійних робіт, а також перед проведенням нестандартних форм навчання, таких як: конференція, вікторина, диспут, залік тощо.

Шкільна лекція — це виклад учителем складної проблеми, важливого питання  навчальної програми. Вона застосовується для викладу складного за змістом і значного за обсягом матеріалу з окремих тем або розділів. Під час шкільної лекції є можливість комплексно проаналізувати актуальні географічні проблеми. Як метод навчання лекція використовується переважно у старших класах.

Бесіда являє собою діалог. Це досить поширений і ефективний метод навчання, коли вчитель за допомогою вдало поставлених запитань спонукає школярів відтворювати раніше набуті знання або робити самостійні узагальнення на основі засвоєного матеріалу. Одна з переваг бесіди полягає в тому, що вона сприяє розвитку активності й самостійності учнів. Застосовується на всіх етапах навчання. Тісно пов´язана з розповіддю вчителя.

Залежно від поставленої мети розрізняють: вступну, повідомлювальну, підсумкову (бесіда-повторення) і контрольну бесіду. Вступну бесіду проводять на початку уроку з метою виявити рівень підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, а також перед виконанням практичних робіт та перед екскурсією. Повідомлювальна бесіда базується переважно на фенологічних спостереженнях і застосовується під час аналізу наочних посібників, схем, таблиць, малюнків. Підсумкова бесіда проводиться з метою узагальнення і систематизації вивченого на уроці матеріалу, виділення в ньому головного та формування самостійних висновків школярів, які корегуються вчителем. Контрольна бесіда застосовується для перевірки рівня засвоєння знань.

За структурою побудови бесіди і  характером діяльності учнів виділяють  два основних види бесіди: катехізичну і евристичну (сократівську). Катехізична бесіда панувала в епоху середньовіччя, відповідаючи вимогам догматичного навчання. Під час катехізичної бесіди передбачаються стислі відповіді учнів на запитання вчителя, котрі переважно виявляють знання фактичного матеріалу. Це найпростіша форма бесіди, яка передбачає запитання, логічно не пов´язані між собою. Евристична бесіда характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями певну проблему і за допомогою послідовних запитань та додаткової інформації (яка вже відома учням) примушує їх відтворювати наявні знання і шляхом логічних міркувань самостійно підійти до розв´язання поставленої проблеми.

За формою проведення бесіди можуть бути фронтальними та індивідуальними.

Дискусія (диспут) як метод навчання близький до методів бесіди. Дискусія — це суперечка, обговорення проблемного питання, що передбачає обмін думками між учнями або вчителем та учнями. Вона вчить школярів самостійно мислити, розвиває їхні творчі здібності, вміння аргументовано доводити власну позицію, поважати думки опонентів. Для її проведення вимагається високий рівень підготовки учнів певної вікової категорії (8-10 класи).

У дидактиці виділяють такі різновиди  дискусії:

1) дискусія, що здійснюється під  час спільного вирішення проблеми  класом чи окремою групою учнів;

2) дискусія, що спрямована на  формування певних переконань  молоді. Вона передбачає з´ясування  власного ставлення школярів  до тих чи інших фактів і  подій;

3) дискусія, мета якої — обґрунтування  певних наукових положень, що  вимагають попередньої підготовки школярів через опрацювання додаткових інформаційних джерел.

У процесі проведення диспутів треба  вчити учнів коректно вести словесний  обмін думками, сперечатися, аргументовано  доводити власні переконання.

Рольова гра стає сьогодні однією з провідних організаційних форм педагогічного процесу, яка дозволяє значно активізувати розумову діяльність учнів і підвищити рівень їх предметної підготовки.

Умови ділової гри дуже наближені  до умов реальної дорослої діяльності. В ігрових ситуаціях стає можливим формування вмінь конструктивної рольової поведінки, пов´язаної з виконанням відповідних професійних обов´язків. Іншою особливістю дидактичної гри є групова, тобто більш інтенсивна взаємодія її учасників. Перевагою рольової гри є також можливість створення і вирішення проблемних ситуацій, які завжди підвищують інтерес та мотивацію школярів до творчої діяльності.

Проведення ділових ігор на уроках географії дозволяє розвивати мислення, ініціативу, генерувати колективні ідеї та значно активізувати аудиторію.