Отчет по практике на примере Яворівського НПП

 

7. Повноваження  місцевих державних адміністрацій  адміністрацій у сфері державного  земельного кадастру

До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері державного земельного кадастру належить: 

- забезпечення реалізації державної політики у сфері державного земельного кадастру; 

- участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру та регіональних, місцевих програм щодо ведення державного земельного кадастру; 

- координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру; 

- координація здійснення земельно-кадастрових робіт; 

- підготовка пропозицій щодо планування здійснення земельно-кадастрових робіт; 

- інформування населення щодо результатів, одержаних у процесі здійснення земельно-кадастрових робіт; 

- вирішення інших питань у сфері державного земельного кадастру відповідно до закону. 

8. Суть стандартизації та нормування у сфері державного земельного кадастру

Стандартизація та нормування у сфері державного земельного кадастру полягає в розробленні державних  стандартів, норм і правил, що встановлюють комплекс якісних та кількісних показників, параметрів, які регламентують здійснення земельно-кадастрових робіт, розробку земельно-кадастрової документації, з урахуванням соціальних, технічних, екологічних, економічних та інших умов.

Державні стандарти, норми  і правила у сфері державного земельного кадастру розробляються і затверджуються в установленому законом порядку.

Нині загальні правові  засади стандартизації закріплені у  Законі України «Про охорону навколишнього  природного середовища».

Під стандартизацією  відповідно до Закону України «Про стандартизацію» розуміють діяльність, що полягає у встановленні вимог для загального і багаторазового їх застосування з метою досягнення оптимального результату в певній сфері суспільної діяльності.

Вимоги, які встановлюються в стандартах, мають відповідати сучасним досягненням науки і техніки, а також міжнародним та регіональним стандартам. 
Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи зі стандартизації, зокрема: а) розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування; б) подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів.

На сферу стандартизації певною мірою поширюється порядок застосування стандартів, передбачений ст. 12 Закону України «Про стандартизацію». У ній, зокрема, говориться, що стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах, а також на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

Обов'язковий порядок, зокрема, встановлено: для всіх суб'єктів  господарювання, якщо це передбачено  в технічних регламентах чи інших  нормативно-правових актах; для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

У 1993 р. Україна вступила до Міжнародної організації стандартизації (180). Указом Президента України від 23 лютого 2004 р. «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» поставлено завдання:

- завершити перегляд основоположних стандартів національної 
системи стандартизації з урахуванням вимог міжнародної та євро- 
пейської систем стандартизації та сертифікації;

- забезпечити державну підтримку впровадження систем уп- 
равління якістю на підприємствах відповідно до стандартів 150. 
Йдеться, зокрема, про міжнародні стандарти ДСТУ І8О 14001—97, 
ДСТУ І8О 14004-97, ДСТУ І5О 14010-97, ДСТУ І8О 14011-97, 
ДСТУ І8О 14012—97, які встановлюють загальні правила управлін- 
ня довкіллям, принципи та процедури аудиту тощо.

 

9. Порядок проведення  бонітування грунтів

Найголовнішою умовою економічно обґрунтованої ціни на землю є  точне визначення її якості, тобто родючості ґрунту чи кількох ґрунтів, що входять у землеволодіння. Кількісна оцінка якості ґрунтів визначається їх бонітуванням.

Бонітування ґрунтів (від  латинського — bonitas — доброякісність) — це спеціалізована генетико-виробнича класифікація ґрунтів, побудована за їх об'єктивними природними і стійко набутими у процесі сільськогосподарського використання ознаками та властивостями, які мають найбільше значення для сільськогосподарських культур, і виражена в кількісних показниках — балах. .

Основна мета бонітування — кількісне визначення відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто на скільки один ґрунт краще чи гірше за інший здатний забезпечувати екологічні вимоги сільськогосподарських культур.

Будучи складовою частиною земельного кадастру, бонітування ґрунтів має велике самостійне значення, оскільки:

• дозволяє порівнювати і групувати ґрунти за продуктивністю;
• дає можливість виявляти найсприятливіші ґрунти для вирощування тих чи інших культур;
• сприяє ефективному використанню добрив, проведенню агротехнічних та меліоративних заходів;
• допомагає розробці та впровадженню зональних систем землеробства;
• ставить за мету підвищення продуктивності природних кормових угідь та лісових насаджень;
• має велике значення в охороні ґрунтів від деградації (ерозії, забруднення важкими металами, пестицидами, заболочення тощо).

Бонітет ґрунту — показник якості ґрунту і його продуктивності, який є інтегральною величиною різних властивостей та ознак, вимірюваних  різними мірами (мг, мг-екв, т, мм, % тощо), тоді як сам є безрозмірним.

Основною методичною проблемою при оцінці родючості  ґрунту є підбір об'єктивних показників, які найбільш репрезентативно відображають його продуктивну здатність. Врожай залежить не тільки від власне показників родючості ґрунту, а й від кліматичних, екологічних, технологічних умов вирощуванні сільськогосподарських культур. Тому вчені поряд з показниками властивостей ґрунту вводять дані, які характеризують зволоження місцевості, технологічні якості ґрунту, або використовують статистичні дані про врожайність культур на певних ґрунтових відмінах. Усі ці показники теоретично повинні дати оцінку якості конкретно ґрунтового вкриття, але на практиці вони часто стосуються більше погодних, екологічних умов території та господарської діяльності людини.

На сучасному етапі запропоновано кілька методик бонітування ґрунтів, які дають можливість кількісно визначити відносну якість ґрунтів за їх родючістю. На нашу думку, найраціональнішу методику запропонував професор А.І.Сірий, який за основні критерії взяв найважливіші показники родючості ґрунту та поєднав їх з екологічними умовами і технологічною якістю земель.

Завдання методу полягає  в тому, щоб дати оцінку ґрунту як природно-історичному тілу, яке має  істотну властивість — родючість, абстрагуючись від конкретних організаційно-господарських умов. Оцінку ґрунтів передбачається проводити за об'єктивними властивостями і ознаками, які притаманні самим ґрунтам.

Для проведення бонітування  необхідні такі матеріали: план ґрунтів  господарства в масштабі 1:10000 або 1:25000, ґрунтовий нарис, дані про забезпеченість ґрунтів елементами живлення (азотом, фосфором, калієм), рН сольової витяжки, довідкова література про водно-фізичні властивості ґрунтів.

Бонітування починається  з оцінки агровиробничих груп ґрунтів. Для цього по кожній агровиробничій групі слід зібрати наступні дані.

1. Вміст гумусу (в %) і його запаси (т/га) у шарі ґрунту 0-100 см. Запаси гумусу розраховують спочатку в окремих генетичних горизонтах за формулою:

М=а·dv·h ,

де М — запаси гумусу, т/га для горизонту ґрунту h;

dv — щільність ґрунту, г/см3;

h — глибина горизонту,  см.

Потім дані по горизонтах підсумовуються і одержують загальний  запас гумусу (в т/га) у шарі ґрунту 0-100 см.

2. Максимально можливі запаси продуктивної вологи (діапазон активної вологи) розраховують як різницю між найменшою вологоємністю та вологістю в'янення для кожного 10-сантиметрового шару або генетичного горизонту ґрунту за формулою

ДАВ=0,1(НВ-ВВ)·dv·h ,

де ДАВ — діапазон активної вологи, мм;

НВ — найменша вологоємність, %;

ВВ — вологість  в'янення, %;

dv - щільність ґрунту, г/см3;

h — глибина шару, см;

0,1 — коефіцієнт для  перерахунку в мм.

Результати за шарами ґрунту підсумовують і одержують  величину ДАВ у шарі 0-100 см. Вихідні  дані для розрахунку цього параметра  виписують з довідкової літератури.

3. Показники вмісту  елементів живлення (азоту, фосфору  і калію) та рН сольовий в  орному шарі ґрунту вибирають  виключно з результатів агрохімічного  обстеження ґрунтів. При цьому  обов'язково вказують методи визначення  елементів живлення.

4. Для оцінки негативних властивостей ґрунтів узагальнюються матеріали за ступенем солонцюватості (вміст обмінного натрію у відсотках від місткості катіонного обміну, глибина залягання солонцевого горизонту); ступенем засолення (склад, концентрація і глибина залягання легкорозчинних солей); гідролітичною кислотністю, сумою обмінних основ, ступенем насиченості основами, ступенем оглеєння (глеюваті, глейові, сильноглейові, поверхнево оглеєні), глибиною залягання, складом і ступенем мінералізації ґрунтових вод, скелетністю ґрунту (%), завалуненістю, наявністю чагарників, купин, пнів (у відсотках від загальної площі).

5. Дані діагностичних ознак служать основою для встановлення бала бонітету ґрунтів. Останній розраховують таким чином: для кожної діагностичної ознаки, яка виступає в ролі одного з основних (типових) критеріїв, спочатку розраховують бал бонітету як відношення фактичного значення показника до еталону за формулою:

 де Бсз - бал типової діагностичної ознаки, %;

 Ф - фактичне значення ознаки;

 Е - еталонне значення ознаки.

6. Еталоном запасів гумусу служить величина 500 т/га у шарі 0-100 см. Такі його запаси характерні для найродючіших типових і звичайних глибоких високогумусованих чорноземів.

Для діапазону активної вологи еталоном є величина 200 мм засвоюваної  вологи у шарі 0-100 см. Такий її запас  повністю задовольняє потреби рослин у воді. В ґрунтах з таким  запасом створюється оптимальний  водно-повітряний режим.

7. З усіх розрахованих типових критеріїв обчислюють для даного ґрунту середньозважений бал за формулою

де Бсз — зважений середній бал  з типових критеріїв;

Б1,Б2 .Бn — бали типових критеріїв (гумус, ДАВ, азот, фосфор, калій);

Ц1,Ц2 .Цn - ціна балу критерію — визначається діленням стандартного показника на 100;

EЦ — сума цін балів усіх  критеріїв.

8. Розрахований за  типовими критеріями зважений  середній бал потім коректується з урахування клімату, зрошення і негативних властивостей ґрунтів, які обмежують урожайність сільськогосподарських культур.

9. Для ґрунтових комплексів бал якісної оцінки спочатку вираховують для кожного ґрунту, а потім з них виводять середньозважений бал ґрунтового контуру в цілому на карті за формулою:

де Ббк — бал бонітету ґрунтового контуру, який складається з комплексу  ґрунтів;

Бг1, Бг2…Бn — бал бонітету ґрунтів, які становлять комплекс;

S1, S2…Sn — відсоток площі ґрунтів, які становлять комплекс.

10. Оцінюючий бал округлюється до цілих цифр, які наносяться на відповідний контур ґрунту за його шифром. Це і стає кінцевою мірою оцінки бонітету даного ґрунту.

11. Після встановлення балів бонітету ґрунтів складають шкалу бонітування, в якій ґрунти господарства розміщують у генетичній послідовності згідно з номенклатурним списком. Шкали мають бути розгорнутими, тобто дані діагностичних ознак повинні бути представлені в них як в абсолютних величинах (т/га, мм, мг, %), так і у відносних балах.