Особливості використання земель

 

Зміст

 

Вступ

1. Категорії земель України за основним цільовим призначенням
2. Використання земель різного цільового призначення 
   2. 1. Землі сільськогосподарського призначення 
   2. 2. Землі житлової та громадської забудови 
   2. 3. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення 
   2. 4. Землі оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення 
   2. 5. Землі лісового та водного фонду 
   2. 6. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Висновки  

Перелік посилань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми власності на землю і її цільового призначення. 
Разом з тим існують й істотні відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони і т. ін. За даними та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види. 
Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії. 
         Категорія земель - це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму. 
         Земельний кодекс України (ст. 19) закріплює наступні категорії земель: 
а) землі сільськогосподарського призначення; 
б) землі житлової та громадської забудови; 
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; 
г) землі оздоровчого призначення; 
г) землі рекреаційного призначення; 
д) землі історико-культурного призначення; 
є) землі лісового фонду; 
є) землі водного фонду; 
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 
         Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. 
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. 
          Кожна категорія земель має особливий правовий режим, специфіка якого визначається переважно їх цільовим призначенням. 
        Правовий режим земель - це встановлений законом порядок використання та охорони земель. 
        Правовий режим земель можна поділити на загальний, який властивий всьому складу земель України; особливий, властивий окремим категоріям земель; і спеціальний або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам. 
     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Категорії земель України за основним цільовим призначенням

Земельні ресурси відіграють визначальну роль в існуванні  нашої планети, обумовлюючи функціонування та використання інших природних  ресурсів (атмосферного повітря, поверхневих  і підземних вод, рослинного і  тваринного світу). Вони є просторовою базою для розміщення та функціонування усіх з видів людської господарської діяльності, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, в їхніх надрах сконцентровані усі поклади корисних копалин. З метою найбільш повного раціонального використання земельних ресурсів, збереження їх для прийдешніх поколінь, слід проводити їхнє дослідження і класифікацію за основним цільовим призначенням. 
До земельних ресурсів України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. 
Згідно із Земельним кодексом України повноваженнями в галузі регулювання земельних відносин наділені Верховні Ради України та Автономної республіки Крим, Кабінет Міністрів України і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, центральні органи виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів, земельних ресурсів і місцеві державні адміністрації. При вивченні та управлінні земельними ресурсами враховується їхнє адміністративно-територіальне розміщення, цільове призначення, господарське використання, кількісні та якісні параметри. 
Класифікація земель передбачає їхній розподіл за найбільш характерними ознаками. Згідно земельного законодавства основною ознакою є цільове призначення земель – нормативне цільове використання, встановлений у нормативному порядку правовий режим використання, залежно від видів діяльності суб'єктів права власності на землю та права користування землею або суспільних інтересів.

За цільовим призначенням землі України поділяються на дев'ять категорій: 
- землі сільськогосподарського призначення; 
- землі житлової та громадської забудови; 
- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; 
- землі оздоровчого призначення; 
- землі рекреаційного призначення; 
- землі історико-культурного призначення; 
- землі лісового фонду; 
- землі водного фонду; 
-землі промислового, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення [1, 2].

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативи власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. У разі порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, можливе визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування про надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмовлення у державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності винних у порушені порядку встановлення та зміни цільового призначення земель осіб.

2. Використання земель різного цільового призначення

2. 1. Землі сільськогосподарського призначення

У ст. 22 дається визначення земель сільськогосподарського призначення та конкретизуються види земель (угідь), які відносяться до даної категорії земель.

Юридичним критерієм віднесення земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення є: а) передача земель у власність чи їх надання у користування громадянам та юридичним особам для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури; б) призначення земель для цілей виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового призначення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запасу, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

До сільськогосподарських угідь відносяться землі, які використовуються у якості основного засобу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2) багаторічні насадження — сільськогосподарські угіддя, на яких вирощуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 3) сіножаті сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худоби; 4) пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об'єктів, технологічно тісно пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родючості грунтів.

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання земель землі сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільськогосподарського призначення, які відповідають їх цільовому призначенню, та особи, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські підприємства мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, при яких земля використовується головним чином (хоча й не виключно) в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підприємства, установи та організації, релігійні організації і об'єднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення підсобного сільського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировинних потреб чи для реалізації (передачі) працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та організацій, членам релігійних організацій і об'єднань громадян.

За загальним правилом, землі сільськогосподарського призначення можуть набуватись у приватну власність лише громадянами України та юридичними особами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті, іноземні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть набути право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення у випадку її успадкування. Але набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи зобов'язані протягом одного року з моменту набуття права власності на земельну ділянку здійснити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно законодавства України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності. Що стосується юридичних осіб України, які мають право на набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) відносить до них лише ті з них, які засновані громадянами України та юридичними особами України. За рішення відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сільськогосподарського призначення і надані для сільськогосподарського використання.

Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (ст. 193). Використовуючи такі відомості, перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого самоврядування приймають рішення про переведення земель несільськогосподарського призначення до складу земель сільськогосподарського призначення.

У даній статті міститься рекомендаційна норма про збереження при можливості фонду сільськогосподарських земель та уникнення їх необгрунтованого вилучення для несільськогосподарських потреб. Стаття рекомендує органам виконавчої влади та місцевого самоврядування надавати для потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів тощо), переважно несільськогогоссподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. До несільськогосподарських угідь відносяться землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються в якості операційного базису (розміщення будівель, споруд тощо). До сільськогосподарських угідь гіршої якості відносяться угіддя, які мають нижчий бал бонітету (ст. 199) або нижчу економічну оцінку (ст. 200).

Лінійні об'єкти, до яких відносяться лінії електропередачі і зв'язку, нафто- та газопроводи та інші комунікації, щільно розташовані по всій території країни і займають велику сукупну площу земель. Проходячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологічних сільськогосподарських машин та механізмів при проведенні польових робіт. В зв'язку з цим у даній статті міститься рекомендація щодо необхідності забезпечення проведення лінійних об'єктів вздовж автомобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо.

Із закріпленої у ст. 24 норми про те, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва, випливає кілька висновків. По-перше, державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть володіти землею лише на праві постійного користування (ст. 92). Володіти землею на праві власності такі підприємства, установи та організації не мають права. Це пояснюється тим, що все майно зазначених підприємств, установ та організацій, включаючи земельні ділянки, є об'єктом відповідно права державної чи комунальної власності. По-друге, державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям земельні ділянки можуть надаватися у постійне користування із земель відповідно державної та комунальної власності. По-третє, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства» установи та організації можуть отримувати у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Української академії аграрних наук); б) проведення сільськогосподарської навчальної діяльності (аграрні університети, коледжі, академії, інститути тощо); в) вирощування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції.