Донецький вугільний басейн

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДОНЕЦЬКОГО ВУГІЛЬНОГО БАСЕЙНУ

 

3.1. Проблеми  розвитку Донецького вугільного  басейну, їх соціально-економічна суть та причини виникнення

Кам'яновугільна промисловість  України знаходиться в катастрофічному  стані. Уже впродовж кількох років  ця важлива галузь руйнується. Спорудження  і реконструкція шахт практично  припинилися. Видобуток вугілля рік у рік знижується. [Додаток В]

Причин кризового становища  розвалу вугільної промисловості  багато. Головна з них — амортизація  основних фондів багатьох шахт. Становище  особливо погіршилось в дев'яностих  роках через невміле управління шахтами і масові неплатежі споживачів за продукцію. Це призвело до великих перебоїв в оплаті праці шахтарів. Криза вугільної промисловості загострила загальну кризу в українському суспільстві, особливо в економіці. Виникли труднощі з забезпеченням теплових електростанцій паливом. Одна з причин кризового стану — непродумана цінова політика.

Ще кілька років назад  Україна щорічно експортувала 15—20 млн тонн вугілля. Тепер поставили  під сумнів доцільність розвитку в Україні вугільної промисловості. Окремі діячі вважають раціональніше завозити вугілля з Польщі, ціна якого нижча від Донецького. Але це велика помилка. Україна, яка не забезпечена нафтою і природним горючим газом і дуже залежна від їх імпорту, має розвивати видобування вугілля як основну складову паливно-енергетичного комплексу.[4]

Вугілля — важливе  джерело енергії в багатьох країнах. Споживання ного на одного жителя в  Польщі — в 3 рази, у США та ПАР  — майже в 2 рази, у Росії —  у 1.5 раза більше, ніж в Україні. У  США і Німеччині більше половини всієї електроенергії виробляють електростанції, шо працюють на вугіллі.

Повільний занепад вугільної  промисловості в Україні розпочався ще із 70-х років. Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження  капітальних вкладень на оновлення  виробничих потужностей вугільної  промисловості України. Це пов’язано  з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення стану вугільної промисловості в Україні.

На цей час 96 відсотків функціонуючих шахт працюють без реконструкції понад 20 років. Дві третини основного стаціонарного устаткування відпрацювало нормативний строк експлуатації і потребує термінової заміни.

Протягом останнього десятиріччя обсяги державних капіталовкладень у вугільну промисловість зменшилися майже в 12 разів. У 2002 р підприємствами галузі реалізовано товарної вугільної продукції на суму 5990 млн. грн., отримано грошових коштів - 5259 млн. грн., або 87.8%. У 2003 р. реалізовано вугільної продукції на 6393 млн. грн., грошових коштів надійшло — 5799 млн. грн., або 90,7%. [3]

Усього вуглевидобувним  підприємствам у 2002 р. надійшло коштів від всіх видів продукції у  сумі 6189,5 млн. грн. проти 5931,6 млн. грн. у 2001 р., у тому числі з державного бюджету — 930,0 млн. грн., що більше від 2001 р. на 257,9 млн. грн., тобто сума бюджетних дотацій становила 10,3% у 2002 р. проти 11,3% у 2001 р.

У 2002 р. вугледобувним  підприємствам нараховано платежів до бюджетів усіх рівнів 1496,8 млн. грн., а сплачено 55,0% від суми нарахувань, у тому числі грошовими коштами - 93,7% від загальної суми сплати. Порівняно з 2001 роком оплата грошовими коштами збільшилась на 23,3%. [12,644]

За останні два десятиліття  обсяг видобутку вугілля зменшився  більш, ніж у два з половиною рази. Зараз наша держава видобуває трохи більше 60 мільйонів тонн, незважаючи на всі заходи, які вживає уряд, енергетичний комплекс України вже більш ніж 15 років знаходиться у глибокій кризі, а рівень енергетичної безпеки постійно знижується. Це пов’язано на тільки з проблемою фінансового забезпечення галузей енергетики, а й з імпортною залежністю від російського постачання нафти та газу, з проблемами їхньої оплати та погашенням боргів минулих періодів. Україна забезпечує свої потреби власними енергоресурсами на 45%, паливними — на 35%, хоча має більший потенціал. Необхідно зазначити, що жодна країна світу на будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії.

Для України ця проблема надзвичайно складна. Від її вірного рішення залежить у майбутньому енергетична безпека нашої країни; бездіяльність у цій сфері приведе до того, що через 15 років наша країна буде вимушена імпортувати всю необхідну їй енергію. Щоб уникнути такої долі, варто зменшити обсяги споживання природного газу з одночасним збільшенням обсягу й частки споживання вугілля. Це дозволить знизити зовнішню залежність України від постачань «блакитного палива» і вирішити ряд економічних і соціальних проблем.

Отже, на даному етапі  існує низка проблем, що заважають нормальному розвитку вугільної промисловості, головна з яких – це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази. [3]

З Придніпров’я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району - калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного - різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького економічного району - територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст.

 Ще одна проблема  повязана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов язане з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Низький технічний рівень обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем - такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. [12]

Як уже зазначалось, Україна, зокрема Донбас, має великі запаси кам'яного вугілля, яких вистачить на сотні років. Лише в Донбасі розвідані і підготовлені родовища вугілля. на яких можна збудувати 50 шахт. Однак на будівництво кожної шахти потрібні великі кошти. Тому дуже важливо використати ту матеріально-технічну базу. яка створена в минулому. У вугільній промисловості України 251 шахта і 6 розрізів, 64 збагачувальні фабрики, 3 шахтобудівні комбінати, 17 заводів вугільного машинобудування, 20 галузевих науково-дослідних інститутів та організацій тощо. В галузі зайнято більш як 800 тис. чоловік, в тому числі на видобутку нугілля — 470 тис. Враховуючи загальнодержавне значення вугільної промисловості, як одного з чинників незалежності України, треба опрацюваги наукові основи її розвитку. Наукові сили для цього в українській державі є. На жаль, чіткої державної політики до цього часу не розроблено. В 1996 р. видано Указ Президента України «Про структурну перебудову вугільної промисловості». В ньому, зокрема, зазначається про закриття збиткових державних шахт і розрізів. Об'єкти соціальної інфраструктури підприємств, які належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, мають бути відокремлені і передані до комунальної власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці. [10,561]

Для структурної перебудови вугільної промисловості треба розв'язати кілька складних проблем. Коротко розповімо про окремі з них. Закриття шахт неминуче для тих шахт, які відпрацювали шахтні поля, але цей захід може бути використаний для різкого скорочення вугільної промисловості під приводом структурної перебудови. Велику кількість шахт закривати недоцільно. Потрібно добре вивчити і оцінити стан кожної з шахт і тоді вирішувати їхнє майбутнє: які закрити, які законсервувати (щоб через деякий час ввести знову в дію з мінімальними разовими затратами).

Сьогодні в Україні  в основному закривають ті шахти, які є нерентабельними, а не ті, які відпрацювали шахтні поля. Тепер  це шахти, в які вчасно не вкладалися кошти навіть для підтримання  потужності, оновлення техніки, що є дуже важливим для роботи та існування робочої шахти.

Закривати такі шахти  означає втратити вкладені кошти  та можливість збільшити потужності виробництва без затрат на нове будівництво.

Перспективи основної частини  шахт Донецького вугільного басейну, навіть і тих, які мають низькі показники, слід оцінювати з урахуванням усіх можливостей підвищення ефективності їх діяльності. Для цього треба впровадити передові технології, поліпшувати якість видобутого вугілля. Потрібно також зважати на цінність кожної його марки в паливному балансі.

Вирішуючи питання закриття шахт, слід враховувати проблеми шахтарських  селищ, оскільки в них споруджувались дитячі садки і ясла, школи і  лікарні, підприємства служби побуту, транспорту і зв’язку, заклади культури, адміністративні органи. Після закриття шахт селища приречені на різке погіршення соціально-економічних умов.

Однією з найголовніших  проблем залишається використання трудових ресурсів, які залишаються  без місця роботи через закриття шахт.

Будівництво нових шахт – справа загальнодержавна. Для її розв’язання необхідні комплексні дослідження. Україна має свідомо йти на суспільні затрати для відновлення потужної вугільної промисловості. Потрібно максимально використати досвід розвинутих країн, які мають потужну вугільну промисловість і продовжують збільшувати обсяги її продукції, широко використовуючи вугілля у народному господарстві.

На велику увагу заслуговує проблема вдосконалення управління вугільним під комплексом. Розвиток вугільної промисловості не можна  пускати на самоплив, оскільки Україна переживає такий період, коли вугіллю немає альтернативи. Тому вугільна справа має бути в центрі уваги держави. [12]

 

3.2. Перспективи  розвитку Донецького вугільного  басейну

 

У розвитку вугільної  промисловості в Донбасі треба  більше орієнтуватися на нові родовища. Вони мають значно кращу якість вугілля. Вугільні запаси старого Донбасу за столітню експлуатацію значною мірою виснажені, а між тим розвідники надр довели, що є великі ресурси, які не експлуатуються. Тільки в районі Добропілля Донецької області відкрито стільки продуктивних пластів, що з них можна добути 4 млрд тонн «чорного золота». Тут вже розпочинається будівництво шахти «Добро-пільська капітальна». Вона буде мати чотири стволи, які вийдуть на 16 робочих пластів, потужністю від 1 до 2 м. За якістю подібних їм в Донбасі нині немає. Вугілля тут коксівне, яке так потрібне у металургії та інших галузях. Нині поставлено завдання — на коксохімічних заводах розпочати виробництво моторного палива, яке тепер конче необхідне.

У проекті будівництва нової шахти в Добропіллі передбачено низку інженерних новинок. Щоб не забруднювати довкілля, вуглезбагачувальна фабрика буде споруджена під землею. Порожня порода залишатиметься у відпрацьованому підземному просторі, що запобігатиме просіданню земної поверхні. Серед природоохоронних споруд передбачається потужна установка демінералізації шахтових вод. Газ метан не викидатиметься в атмосферу, а спалюватиметься на спеціальній установці з метою одержання електроенергію для нагрівання води.

Великі перспективи Донбасу як паливної бази України пов'язані з видобутком не тільки вугілля, а й газу метану. Надра Донбасу — величезна комора цього газу. Його запаси в басейні — понад 1,3 трлн м . До останнього часу цей газ був ворогом шахтарів. Щорічно за кожний добутий мільйон тонн вугілля Україна платить трьома людськими життями, переважно це жертви метану. [3]

Світовою практикою  доведено, шо метан можна використовувати  в промислових масштабах. У 2010 р. в США видобуто понад 10 млрд м³ газу з вугільних родовиш. Створено технології, які дають змогу вилучати метан з родовищ як до введення в експлуатацію шахт. так і під час виробок пластів. Вугільний метан у деяких країнах використовується на теплових електростанціях, металургійних і хімічних заводах, а також як чудове пальне для автотранспорту та як побутове паливо. Перші спроби використання цього газу є в шахтоуправлінні «Торезьке» за допомогою саморобної системи. Частково утилізується метан на окремих шахтах в Донецьку.

Одним з найважливіших  чинників майбутнього розвитку вугільного ринку є особливості державної політики щодо нього. Нова Урядова концепція розвитку вугільної галузі України на першому етапі (2010-2015 рр.) передбачає комплексне розв’язання проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачається збільшити до 90,9 млн. т на рік, а виробничих потужностей - до 105,8 млн. т на рік. Для цього заплановано ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. т за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. Це дасть змогу задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку. В результаті чого, обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшиться до 5 млн. тонн.

На другому етапі (2011-2015 рр.) передбачається збільшити обсяг  вуглевидобутку до 96,5 млн. т, а виробничих потужностей - до 112,2 млн. т на рік. Для цього необхідно буде ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. т за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.