Донецький вугільний басейн

 

ВСТУП

Вибір основного напрямку розвитку економіки будь-якої країни залежить насамперед від наявності  й характеру власної мінерально-сировинної бази. Єдиним енергоносієм, якого в  Україні потенційно достатньо для  повного забезпечення власних потреб, є вугілля.

Вугільна промисловість України є однією з базових галузей економіки, бо забезпечує своєю продукцією електроенергетику, металургію та інші галузі. Вугілля - це єдина стратегічна сировина, запасів якої потенційно достатньо для забезпечення енергетичної безпеки країни.

Об’єкт курсової роботи – це Донецький вугільний басейн, який являється основним районом вуглевидобутку в Україні.

Донецький вугільний  басейн забезпечує діяльність вугільної промисловості і становить одну із основ паливно-енергетичного комплексу, оскільки є головним постачальником не тільки кам’яного вугілля, а й інших видів корисних копалин: антрациту, газового, пісного, коксівного вугілля. Тому предмет дослідження полягає у вивченні діяльності, функцій і значення Донецького вугільного басейну.

Мета курсової роботи - комплексно вивчити Донецький вугільний бассейн, всі його складові частини, а головним чином перспективи його розвитку в подальшому майбутньому, адже він є невід’ємною частиною народного господарства України і має важливе значення для економіки держави.

У першому розділі  даної курсової роботи розкрито загальну характеристику і значення Донецького вугільного басейну в економіці  України. Визначено особливості  взаємозв’язків із іншими вугільними басейнами України.

Другий розділ розглядає природні і та соціально-економічні передумови розвитку і функціонування Донецького вугільного басейну. Проаналізовано стан та розвиток об’єкту дослідження.

У третьому розділі даної  курсової роботи розкрито проблеми та перспективи розвитку Донецького вугільного басейну. Визначено актуальні проблеми діяльності вугільної промисловості басейну, причини їх виникнення та перспективні напрями їх вирішення. Вивчено особливості державної політики щодо нього і розглянуто Нову Урядову концепцію розвитку вугільної галузі України.

Дана тема вивчалася  і вивчається в багатьох книжках, періодичних виданнях, наукових працях.

Науковий журнал «Вугілля України» висвітлює науково-технічні, виробничі, економічні питань гірничого виробництва.

Науково-технічний збірник  «Розробка рудних місцеродовищ» висвітлює питання відкритої та підземної розробки вугільних родовищ, вдосконалення технічного процесу, автоматизації роботи і прогнозування технічно-економічних показників вуглевидобутку.

Збірник наукових праць Донецького державного технічного університету  містить статті, які описують наукові тенденції в розробці корисніх копалин, металургії, будівництві тощо.

В роботі є посилання  на такі джерела інформації: книжки з розміщення продуктивних сил авторів: Ященко Ю.П., Красник В.Г., Кабанов А. І., Корзун А.В. та інші, на дані Державного комітету статистики України та інші.

 

 

 

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОНЕЦЬКОГО ВУГІЛЬНОГО БАСЕЙНУ

 

1. Значення Донецького вугільного басейну в економіці України

Важко переоцінити значення Донецького вугільного басейну в економіці держави в цілому. Від поставок вугілля залежить стабільність роботи теплоелектростанцій. В Донбасі видобувають найбільш цінні марки вугілля, без яких неможливо металургійне виробництво. Донецька область забезпечує в Україні понад 1/2 всього видобутку вугілля.

Щоб повністю розкрити роль Донецького вугільного басейну в  економіці України, слід розпочати  з розвитку і піднесення металургії.

Економічне значення Донбасу –  субрегіону півдня України, починає зростати з другої пол. ХІХ ст. внаслідок «великих реформ».

Прискорюється розвиток кам’яновугільної промисловості як однієї з провідних в економіці  регіону. Серед чинників, які сприяли  пожвавленню вугільної промисловості, слід назвати бум у залізничному будівництві, що був пов’язаний з хижацьким винищенням лісових масивів, а також розвиток заводської індустрії, яка вимагала нових джерел енергії, видів палива.

Початок промислового піднесення Донецького басейну припадає на 60– 70-ті рр. «Підприємницька лихоманка» була пов’язана з промисловим переворотом у галузі, і виявлялася в переобладнанні старих шахт та створенні нових механізованих вугільновидобувних підприємств.

У 80-х рр. донецьке вугілля  витіснило з внутрішнього ринку  привізне англійське вугілля.

На другу половину 90-х рр. припадає завершення промислового перевороту у кам’яновугільній промисловості, яке збіглося з періодом економічного піднесення. На шахтах стала широко застосовуватися парова енергетика, що було пов’язано з механізацією процесів вуглепідіймання, вентиляції, відкачування, загальношахтних надбудов. За даними 1900 р. 92% шахт Донбасу воду відкачували з допомогою паровиків. Щоправда, вентиляція була встановлена лише на 40% шахт.

Механізованими були процеси промивки вугілля, що йшло на коксування, та навантаження вугілля у вагони. Освітлення газом замінювалося на електричне.

Характерною рисою розвитку Донецького промислового регіону були швидкі темпи зростання. Якщо протягом 60–70 рр. видобуток вугілля зріс з 6 до 15 млн. пудів, то у 80-х рр. видобуток  збільшився до 86, а у 1901 р. було видобуто 671 млн. пудів, що становило 2/3 загальноімперського вуглевидобутку. Донецький басейн майже на 100% забезпечував виробництво коксу.

Ще однією особливістю  промислового піднесення Донецького регіону  було активне залучення іноземних капіталів. Франко-бельгійський капітал був зосереджений у кам’яновугільній та металургійній промисловості. Французькі інвестори виявляли великий інтерес, окрім цього, до металообробної та машинобудівної промисловості. Німецькі підприємці інвестували переважно машинобудівну та металообробну галузі виробництва. Причому доля іноземного капіталу в промисловості Донбасу мала тенденцію до збільшення. У 1900 р. 94,2% вуглевидобутку Донбасу припадало на іноземний капітал.

Для економіки Донбасу властива активна практика акціонування за участю іноземних та місцевих капіталів. У 1872 р. у Донецькому басейні була створена за участю французьких інвесторів акціонерна компанія «Гірниче і промислове товариство на Півдні Росії». Наприкінці ХІХ ст. у Донбасі діяло близько 20 акціонерних товариств у кам’яновугільній галузі. Найпотужнішими серед них були Французьке товариство, рудники якого давали 22 млн. пудів вугілля щорічно, Новоросійське товариство – 16 млн. пудів, Голубовське та ін.

Акціонування у вугільновидобувній промисловості сприяло процесу концентрації виробництва і капіталів, що охопив галузь наприкінці 90-х рр. Так, у 1900 р. 21 вугільна компанія (10% усіх підприємств) видобувала 75% вугілля, на них були зосереджені понад 66% робочої сили та 76% механічних двигунів.

На зламі ХІХ–ХХ ст. Донецький басейн мав величезний потенціал щодо нарощування обсягу виробництва: в шахти Донбасу  було вкладено до 200 млн. крб., виробнича  потужність донецьких кам’яних та антрацитових копалин визначалася  фахівцями в 1 млрд. 245 млн. пудів, у той час як попит становив усього 350 млн. пудів.

Станом на 2010-2011 роки вугільна промисловість потребує коштів для підтримки діючих потужностей, зокрема з техніки, яка експлуатується в екстремальних умовах під землею і має менший строк експлуатації. Вугільні підприємства гостро потребують нової техніки, але не мають необхідних коштів для її придбання.[15]

30 листопада 2010 року  відбулася робоча зустріч керівництва  та фахівців Мінвуглепрому з  представниками міжнародної консалтингової  компанії McKinsey, під час якої обговорено питання реформування вітчизняного паливно-енергетичного сектору, і, зокрема, вугільної промисловості, в контексті коригування «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.

В минулому році на підтримку  галузі було спрямовано 962,4 млн. грн. інвестицій. Основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності в 2010 році залишалися власні кошти підприємств, які склали 73% загального обсягу інвестицій. У порівнянні з 2009 роком, в 2010 інвестиції у вугільну галузь збільшилися у порівняних цінах на 13%. Це сприяло тому, що в 2001р. вперше за останні роки було досягнуто приросту виробництва у вугільному машинобудуванні на 44%. В 2010 році в області створено 10 зразків гірничо-шахтного обладнання і засвоєно виробництво 13 його видів. [14]

Відповідно до Закону України „Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області“ у вугільній промисловості за станом на 1 липня 2010 року реалізується 15 інвестиційних проектів, що дозволило залучити інвестиції на 83,1 млн. доларів США, з яких 91% припадає на вітчизняних інвесторів. В цілому це складає 16% загально обласного обсягу вкладених в рамках інвестиційних проектів коштів. [1]

Можливості подальшого інвестування вугільної галузі залежить від фінансового стану вуглевидобувних підприємств, яких сьогодні дуже важкий. Проблеми, що стоять в останні роки перед вугільною промисловістю, зберегли свою актуальність і в 2010 році. В цій ситуації потрібна структурна і технологічна перебудова галузі і цілеспрямована державна підтримка.

В першому варіанті державного бюджету на 2009 рік на держпідтримку вугільної промисловості передбачалося 2,2 млрд. гривень — на 0,5 млрд. менше, ніж в поточному році. В рамках виїзного засідання Комітету Верховної Ради з питань ТЕК, ядерної політики і ядерної безпеки в Донецькій області обговорювалися проблеми реалізації програми „Українське вугілля“. На засіданні було названо суму державної підтримки вугільної промисловості в проекті програми на 2010-2015 роки — 18-20 млрд. з подальшим зменшенням до 15 млрд.грнн. в 2015 році., що це дозволить зберегти обсяги виробництва на рівні сьогодні, тобто в межах 80-85 млн. тон.

Обсяг та склад видатків, необхідних для виконання Програми, визначаються щороку під час формування показників державного бюджету України, виходячи з можливостей державного бюджету.

Загалом держава має на меті підвищити економічну ефективність роботи підприємств вугільної промисловості та досягнення обсягів видобутку вугілля., необхїдних для задоволення потреб національної економіки.

Що стосується програми „Українське вугілля”, робота Кабінету Міністрів з її виконання визнана в рішенні засідання недостатньою. Уряду рекомендовано прийняти відповідні заходи щодо поліпшення фінансово-економічного становища вугільної галузі. [14]

 

 

2. Взаємозв’язки Донецького вугільного басейну з іншими вугільними басейнами України

 

Запаси вугілля на території України зосереджені  в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському  та Дніпровському.

В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). [Додаток А]

Крім того, запаси вугілля  є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Донецький вугільний  басейн – найважливіший вугільний  басейн в Україні. Розташований головним чином в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській, частково Полтавській та Харківській областях України; у Ростовській області Росії. Площа становить близько 60 тис. км² (650х200 км), у тому числі в межах України 50 тис. км². Донецький кам'яновугільний басейн є складовою частиною найбільшої на Європейському континенті рифтогенної структури — Дніпровсько-Донецької западини. У центральній частині басейну розташований Донецький кряж – найбільш піднесена частина Лівобережної України. Найбільші промислові центри: Донецьк, Луганськ, Горлівка, Стаханов та інші. Донецький вугільний басейн в промислових масштабах розробляється з кінця ХVІІІ ст. Першу шахту у Донецькому вугільному басейні збудовано в Лисичанську 1796 року.[7]

Станом на 90-і рр. ХХ ст. сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінюються в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т. відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становлять 57,5 млрд. т і перспективні 18,3 млрд. т. Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років. [Додаток Б]

Ресурси метану у вугільних пластах становлять 491 млрд. (м. куб.), а за межами діючих шахт – 592 млрд. Ресурси вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд. м. куб. Від часу початку експлуатації басейну тут було видобуто понад 8 млрд. т вугілля; запаси, які тут залишилися — більше 90 млрд. т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн т/рік.

Розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м. Видобувні роботи ведуть на глибині 400-800 м, а на 35 шахтах – на глибині 1000-1300 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у сх. частині басейну – через 100 м). Потужність пластів 0,6-1,2(2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, потужністю 0,45-2,5 м. В Донецькому вугільному басейні виділені всі основні марки вугілля – довгополум’яне, газове, газове жирне, жирне, коксівне, опіснено-спікливе, пісне, слабкоспікливе і антрацити, а також перехідне вугілля від бурого до довгополум’яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний. Вугілля Донецького вугільного басейну належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Пересічна зольність вугілля 13-15 %, теплотворна здатність 30-36 МДж/кг. Середня теплота згорання товарного робочого палива 21-26 МДж/кг. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Всі пласти (за винятком суперантрацитів) газоносні починаючи з глиб. 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що можна розглядати як велике газове родовище зі специфічними умовами розподілу газів. Геологічні запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м³. Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Донецькому вугільному басейні - газові, 70%–небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 % – небезпечні за газодинамічними явищами, 30% – небезпечні за самозайманням вугілля. [8, 752]